Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Гордій відчинив вхідні двері та потягнув мене на вулицю. Ми зупинилися на верхній сходинці, очікуючи, коли його дідусь вийде з машини. Я трохи здригнулася від холодного повітря. Рука Гордія все ще лежала на моїй талії, а я ніяк не могла розслабитися від цього дотику. Дивно, але мене б не мало це хвилювати зовсім. Просто гра і не більше.

Дверцята автомобіля відчинилися зі сторони водія і я помітила старшого чоловіка. Він був одягнений у чорний костюм та білу сорочку. Чоловік підійшов до задніх дверцят і швидко відчинив їх. Спершу я побачила тростину, а тоді звідти вийшов дідусь Гордія. Він був у красивому костюмі бордового кольору, з-під якого виднілася чорна сорочка. Його сиве волосся було ідеально зачесане назад. Чоловік випрямився та попрямував до нас, усміхнувшись. Того разу він був без чорних окулярів, тому я могла одразу ж побачити його яскраві сірі очі.

— Здається, ти вдягнувся не за дрес-кодом, — пробурмотіла я та глянула на Гордія. — Біла футболка і чорні штани для такого вечора? Дуже необдумане рішення.

— Мій дідусь не з тих людей, які чіпляються до інших через одяг, — відповів хлопець. — Повір, йому байдуже, у що я одягнений. І сумніваюся, що ця твоя сукня теж його зацікавить. Хіба якщо ти раптом вирішиш зняти її.

Він підморгнув мені, а я просто закотила очі та непомітно вдарила його ліктем в бік.

— Це хіба що у твоїх снах, Гордюша! — сказала я та широко усміхнулася йому.

— Доброго вечора вам, молодята! — заговорив Гордій старший, коли зупинився біля нас.

— Ми дуже раді знову вас бачити, — швидко мовила я, усміхаючись.

— Привіт, дідусю! — привітався Гордій.

Вони потиснули одне одному руки, а тоді чоловік потягнувся, щоб обійняти мене. Я трохи напружилася, але одразу ж розслабилася, коли він відсторонився. Мабуть, у них так заведено. Гордій старший легко схопив мою руку та швидко поцілував її.

— Поліно, ти маєш прекрасний вигляд, — сказав він. Я ж мило засміялася. — Ця сукня тобі личить. Дивно, що мій внук не додумався вдягнути щось краще, щоб відповідати своїй дружині.

Я голосніше засміялася та відчула, що рука Гордія сильніше стиснула мою талію.

— Поліна теж дуже здивувала мене, коли одягнулася так, — заговорив він до свого дідуся. — Може, пройдемо вже в будинок?

Чоловік кивнув, усміхнувшись, а тоді попрямував до будинку. Ми ж з Гордієм йшли позаду нього.

— І сукню не доведеться знімати, — тихо сказала я, стримуючи усмішку. — Твій дідусь безперечно знає краще, як спілкуватися з жінками. Тобі треба в нього повчитися.

— Повчитися, як одружуватися три рази? — спитав Гордій, а я здивовано подивилася на нього. — Так, у мого дідуся було три дружини.

— Три дружини! Ти це серйозно? Та він справжнісінький бабій!

— Ні. Просто трохи влюбливий.

— Це не просто влюбливий, — фиркнула я.

— Що ви там стільки перешіптуєтеся? — раптом спитав дідусь. — Я, може, старий, але ще поки не глухий.

— Вибач, дідусю. Поліна дуже хвилюється, чи тобі сподобається вечеря, а я намагаюся заспокоїти її.

Гордій старший зупинився біля столу, а тоді сів на головне місце. Він сперся руками на свою тростину, розглядаючи стіл, де було багато різних страв.

— Хто готував? — зацікавлено спитав чоловік, глянувши на нас.

— Ми! — радісно відповіла я. — Гордій просто неймовірно готує. Він навіть не хотів підпускати мене до кухні, але я все ж переконала його та допомогла.

— Так, я не дуже люблю, коли хтось заважає на кухні, — тихо сказав хлопець, — але з Поліною мені подобається готувати.

Він відсунув стілець, допомагаючи мені сісти, а після цього поцілував мене в щоку. Гордій сів поруч так, що його нога майже торкалася моєї. Вмить стало надто жарко. Я потягнулася до келиха з вином і швидко зробила невеликий ковток алкоголю. Мені варто трохи заспокоїтися. Я навіть не розуміла, чому різко почала хвилюватися. Раптом відчула, що його нога таки торкнулася моєї. Від цього тепла стало важко дихати. Я злилася на себе, бо чомусь просто не могла контролювати свої відчуття. Ми їли в суцільній тиші. Я з'їла трохи печеної картоплі, риби, а також салату. Гордій же майже нічого не їв, а його дідусь не соромився та куштував усе, що потрапляло йому під руку.

— Ви добре постаралися з вечерею, — сказав він і глянув на нас. — Усе дуже смачно. Найбільше мені сподобалася риба. Дуже ніжний смак, а ще спецій якраз в міру. Як в найкращих ресторанах світу.

— Це Поліна готувала, — мовив Гордій, глянувши на мене.

— Ну що ти, любий? — Я усміхнулася. — Ми обоє доклали зусиль, щоб все вийшло смачно.

— А чим ти займаєшся, Поліно? — поцікавився дідуся.

— Я модель. Співпрацюю з деякими брендами, тому мене часто запрошують на фотосесії та подіуми.

Частково це була правда. У мене справді є договори з двома досить популярними брендами одягу та косметики, але на фотосесії мене не так уже й часто запрошували. Я могла б себе назвати досить успішною моделлю, але не настільки відомою, як би мені цього хотілося.

— А де твої батьки? — спитав Гордій старший, дивлячись на мене. — Помітив, що твоїх родичів зовсім не було на весіллі.

— Ем... Моя мама зараз, мабуть, десь в Південній Америці, — відповіла я та знизала плечима. — Останній раз вона була в Бразилії, а говорила я з нею ще місяць тому. Вона має іншого чоловіка і вони подорожують разом по всьому світу.

— То твої батьки розлучені?

— Так, але мама вдруге не виходила заміж. Вона просто живе з тим чоловіком та катається з ним світом. Я не бачила її уже декілька років.

— І твоя мама не захотіла приїхати на весілля своєї доньки? — поцікавився дідусь, не відриваючи від мене свого погляду.

— Вона вважає, що усі шлюби тягнуть за собою розлучення, тому краще жити без цієї формальності, — відповіла я і подивилася на Гордія. — Думаю, що це не в нашому випадку. Розлучення, маю на увазі.

— Звідки у тебе такі думки, сонце? — спитав він і міцно взяв мене за руку. — Звісно, ми не розлучимося. Наше кохання сильніше цього.

Я мило усміхнулася йому. Так, наше велике фальшиве кохання настільки сильне, що має термін аж у шість місяців.

— Ви не можете цього знати, доки не перевірите, — заговорив Гордій старший. — Не завжди кохання сильніше. Побут, непорозуміння, ревнощі та банальна втома одне від одного можуть зруйнувати усе між закоханими. Це лише початок, діти мої. Подружнє життя не таке прекрасне, як вам здається. Повірте, я це чудово знаю.

— Гордій говорив, що у вас було три дружини, — сказала я та відчула, що хлопець міцніше стиснув мою руку. Мабуть, не варто було говорити цього.

— Мій найкоротший шлюб тривав два місяці, — відповів чоловік, усміхнувшись. — Ми одружилися, коли нам було по вісімнадцять. Нам хотілося довести усім, що ми дорослі, але цей шлюб зазнав краху. Між нами була лише пристрасть, і вона дуже швидко згасла.

— А найдовший? — поцікавилася я.

— Двадцять років. Це було моє друге одруження, — почав розповідати Гордій старший. — Ми познайомилися випадково. Вона була офіціанткою в місцевому барі, а я просто прийшов туди випити після робочого дня. Одразу ж закохався в неї. З першого погляду, уявляєте?

— Гордій теж закохався у мене, як тільки побачив, — заговорила я, усміхаючись.

Я лише почула, що хлопець тихо фиркнув. Він нічого не сказав, хоча і продовжував кидати на мене сердиті погляди.

— У нас все закрутилося і через рік ми одружилися, — продовжив розповідати дідусь. — Ми з Марією прожили щасливе подружнє життя. Вона подарувала мені двох дітей та двадцять незабутніх років. Але в один момент її не стало, і тоді все обірвалося.

— Це моя бабуся, — прошепотів мені на вухо Гордій.

— О! — усе, що і могла сказати я.

— Я завжди з усмішкою згадую про неї, бо вона була моїм єдиним коханням. Мені хотілося, щоб усе знову було так, але наступний шлюб був жахливим. Після невдалої спроби я вирішив, що більше не буду одружуватися, щоб зберегти у своїй пам'яті ті особливі моменти з єдиною жінкою, яку кохав у своєму житті.

— Це так зворушливо, — прошепотіла я, відчуваючи сльози на очах. — Ви справді дуже кохали її. Сумно, що вона так рано пішла з цього світу. Мені б хотілося з нею познайомитися.

— Знаєш, а вона чимось була схожа на тебе, — сказав чоловік, розглядаючи мене. — Не дивно, що мій внук закохався у тебе. А де твій батько? З мамою зрозуміло, але його теж не було на весіллі.

— Він... Він захворів якраз перед весіллям, — збрехала я. — Не зміг ніяк бути присутнім, на жаль. Моя молодша сестра залишилася з татом, щоб доглядати за ним. Гордій пропонував мені перенести весілля. Я сказала це батькові, але він відмовив мене, бо усе вже було готово.

— Зараз з ним все добре? — поцікавився чоловік, уважно дивлячись на мене.

— Йому вже краще, — швидко сказала я та легко усміхнулася. Не хотілося б, щоб мене спіймали на брехні.

— Хотів би з ним познайомитися. Усе-таки ти тепер частинка нашої сім'ї, і твої рідні також. А як щодо інших родичів?

— Більше у мене нікого нема, — знову збрехала я. Не мала ж говорити, що в цей час усі мої родичі чекали на іншому весіллі наречену, що втекла. — Лише батьки та сестра.

— Ну що ж, тепер у тебе ще й ми є, — сказав дідусь та усміхнувся мені. Потім він подивився на свого внука. — Чув, що через два тижні виставка автомобілів.

— Так, мене запрошували, — відповів Гордій. Я сильно вдарила його ногою під столом. Він трохи скривився, а тоді усміхнувся, дивлячись на мене. — Нас. Нас запрошували. Тогорічна тематика виставки — "Еволюція". Будуть як і ретро автомобілі, так і сучасні моделі.

— Це дуже цікаво, — сказала я. — Уже не дочекаюся, коли ми підемо на цю виставку.

— То вони вирішили зробити її перед чемпіонатом перегонів? — спитав дідусь, продовжуючи спостерігати за своїм внуком.

— Щоб зацікавити ще більше людей, — сказав Гордій. — Через три тижні перший заїзд. Відзавтра починаю активно тренуватися.

— Ти досі тренуєшся на тому стадіоні?

— Там зручно, а ще можна добряче розігнатися.

— Тоді я прийду завтра подивитися на твоє тренування, — мовив Гордій старший і піднявся. — Сподіваюся, що Поліна теж буде.

— У неї, здається, є справи, — пробурмотів хлопець.

Я насупилася, бо мене чомусь образило те, що він не хоче, щоб я була присутня на його тренуванні.

— У мене нема завтра справ, любий! — сказала я, усміхаючись йому.

— Ти ж казала, що у тебе фотосесія? — сказав він і міцніше стиснув мою руку.

— Це післязавтра. Ти переплутав. 

— Це ти переплутала, люба!

Гордій продовжував усміхатися, але я бачила, що він уже роздратований. Хлопець ледь не спалював мене своїм поглядом, а я ж не відступала і впевнено дивилася на нього у відповідь.

— Тоді зустрінемося завтра, — перервав нашу зорову перепалку дідусь. — Мені вже час додому.

— Ми проведемо тебе, — тихо сказав Гордій та піднявся зі стільця, тягнучи мене за руку.

Я теж піднялася і ми усі разом попрямували до виходу. Біля дверей дідусь попрощався з нами та підійшов до свого автомобіля. Водій відчинив йому дверцята, а чоловік сів усередину. Я помахала рукою на прощання, усміхаючись, коли автомобіль від'їжджав до воріт. Як тільки авто зникло з поля зору, Гордій одразу ж відпустив мою руку і попрямував до вітальні. Я повільно попленталася за ним.

— Якого біса, Поліно? — роздратовано спитав він.

— Не зрозуміла, — пробурмотіла я.

— Ти мала погодитися з тим, що у тебе фотосесія завтра!

— Але ж у мене нема завтра фотосесії.

— Це не означає, що ти маєш бути на моєму тренуванні.

— Чого ти злишся? — буркнула я. — Я ж прикидаюся твоєю дружиною. Що ти хотів? Ясна річ, що ми маємо усюди бути разом.

— Не усюди, Поліно! Ти й так живеш у моєму домі. Ми бачимося цілими днями і мене це дратує.

— О, то тебе бісить моя присутність?

Я склала руки на грудях та ображено подивилася на нього. Просто не могла зрозуміти, через що він так злиться?

— Мене бісить, що ти усюди, — сказав Гордій. — Я вже втомився бачити тебе постійно, але цього тобі мало і ти вирішила, що повинна ще припертися на моє тренування.

— Гаразд, — пробурмотіла я. — Тоді скажеш завтра своєму дідусю, що я таки переплутала й у мене фотосесія.

Я розвернулася та попрямувала до сходів. Мені хотілося закритися у своїй кімнаті. Чомусь стало надто образливо від його слів. Я навіть не думала, що так сильно дратую його. Навпаки, мені здавалося, що між нами пробігла якась іскра. Схоже, я помилилася. Можливо, його зачепило те, що мені таки вдалося сподобатися його дідусю?

Я зайшла до себе в кімнату та голосно гримнула за собою дверима. Дурні сльози з'явилися на очах. Я сіла на ліжко, обійнявши руками коліна. Як би не намагалася звикнути, але тут усе було для мене чужим. Я сумувала за своїм домом — місцем, де мене любили. Мені хотілося знову повечеряти з батьком і сестрою, а потім поїхати до Ігоря і провести з ним прекрасну ніч. Тоді це здавалося мені моїм ідеальним життям. Я похитала головою, щоб викинути з думок свого колишнього нареченого. Він не заслужив навіть того, щоб я думала про нього. Та усе ж мої думки мені були непідвладні. Я просто сиділа на ліжку та плакала, дивлячись у вікно. У голові раз за разом з'являлися картинки з мого минулого, у якому я хоча б нікого не дратувала. Від моїх думок мене відірвав тихий стук у двері. Я трохи напружилася та завмерла, прислухаючись. Може, мені здалося?

— Поліно, ти спиш? — спитав за дверима Гордій.

І що це він тут робить, цікаво? Сумніваюся, що хоче попросити пробачення. У мене не було більше жодного бажання слухати тупих розмов про те, як сильно його бісить моя присутність. Я і сама розуміла, що занадто близько прийняла цю всю ситуацію. Ми не можемо просто так сидіти на терасі та загравати одне з одним, не можемо готувати разом вечерю чи їздити по магазинах. Не можемо поводитися завжди, як пара, бо це все фіктивно. Просто гра, яка закінчиться через шість місяців. Я важко видихнула та витерла свої мокрі щоки. Він знову тихо постукав, але я вперто проігнорувала його. Нехай валить у свою кімнату та тішиться моїй відсутності. Я тепер твердо вирішила, що буду уникати Гордія. Якщо він хоче менше зустрічатися зі мною у цьому домі, то я допоможу йому з цим. Тепер він бачитиме мене лише в крайніх випадках. Між нами тільки договір про одруження, і більше нічого.