BooksUkraine.com » Драматургія » Погані дороги, Наталія Ворожбит 📚 - Українською

Читати книгу - "Погані дороги, Наталія Ворожбит"

128
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Погані дороги" автора Наталія Ворожбит. Жанр книги: Драматургія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 14
Перейти на сторінку:
обличчя водномить стає порожнім і серйозним. Вона розвертається і йде в ніч. Військовий швидко губить її з ока. Знову намагається завести машину. Марно. Перевіряє телефон — зв’язку немає.

Починає хвилюватися — де ж вона? Відчиняє двері, виходить.

ВІЙСЬКОВИЙ (кличе): Гей, Тетяна! Таня!

Військовий іде шукати Тетяну. Звук вхідного повідомлення на телефоні Тетяни, який лежить на бардачку. Клацає аварійка.

Військовий відчиняє двері й допомагає жінці сісти на пасажирське місце. Вона сідає. Вона ридає.

ВІЙСЬКОВИЙ: Не треба... Ти змерзла? Господи, ну пробач мені...

ЖІНКА (дитинно): Я кулончик потеряла... Витин... Он мне подарил кулончик. Я сейчас в снегу потеряла, возле машины.

ВІЙСЬКОВИЙ: Я найду зараз, заспокойся.

Виходить із машини. Шукає. Вона блокує двері.

ЖІНКА: Витя, он меня обижает. Витя, он меня обижает. Сделай что-нибудь, Витя. Я твой кулончик потеряла. Я не хочу, шоб он видел, как я плачу.

Плаче. Військовий стукає у вікно, смикає двері. Вона показує йому фак, дулю — все, що може показати скривджена дівчинка.

Військовий курить біля машини. Жінка бере свій телефон. Читає повідомлення. Перечитує. Відчиняє машину.

Військовий сідає за кермо, він змерз. Вона тримає в руках телефон. Уже не плаче.

ЖІНКА: Связь появилась. И исчезла. Но мне успела эсемеска прийти. От Вити.

Жінка читає смс-повідомлення.

ЖІНКА: Он пишет: «Таня, найди мою голову. Вернись за моей головой».

ВІЙСЬКОВИЙ: Дай зітру.

ЖІНКА: Господи...

ВІЙСЬКОВИЙ: Ти ж розумієш... Підібрали телефон, розважаються, тварі.

ЖІНКА: Там на телефоне была наша переписка, фотки разные. Всякие глупости...

Читає повідомлення від Віті.

ЖІНКА: «Запрещаю брить лобок и подмышки... Буду тебя лизать, пока язык не сведет...»

ВІЙСЬКОВИЙ (м’яко): Перестань...

ЖІНКА: Им, значит, можно читать, а тебе нельзя? Последняя эсемеска от него: «Взял твою кружку с маками, цем». Твари. Они отрубили ему голову и теперь читают нашу переписку. Я вернусь, суки...

ВІЙСЬКОВИЙ: Разом повернемось.

ЖІНКА: Я не знаю, как хоронить без головы... Слушай, давай его кремируем.

ВІЙСЬКОВИЙ. Ну, це ви самі вирішите...

ЖІНКА. Да нет, сейчас. Кремируем и развеем по ветру. Красиво же будет, символично.

Жінка виходить із машини, відчиняє задні двері й починає витягати пакет із тілом на вулицю. Військовий хапається за інший край.

ВІЙСЬКОВИЙ: Ти здуріла!

ЖІНКА: Он мой, что хочу, то и делаю. Заодно кастрик распалим, согреемся. Мне очень холодно! Витя бы меня согрел. А ты не хочешь.

ВІЙСЬКОВИЙ: Заспокойся. Я зігрію. Іди сюди, тільки заспокойся. Ми зараз пакет розірвемо!

Чути, як тріщить пакет. Жінка жбурляє його. Їй стає моторошно.

ЖІНКА: О господи, Витя, прости!

У неї тиха істерика. Військовий знову виходить із машини і саджає її в салон.

ВІЙСЬКОВИЙ: Заспокойся, нічого страшного, мороз, він замерзне... Мішок заклеїмо... Нічого. Іди сюди, Тань, іди сюди.

Він обіймає її, пригортає до себе. Тихо клацає аварійка.

_____

Ранок. Військовий спить, накритий бушлатом. Жінки в машині немає. Аварійку вимкнено. Вона відчиняє двері й сідає на своє місце. Вона зібрана, твереза й нафарбована. Дивиться в дзеркало, розтирає губами помаду.

ЖІНКА: Вова, вставай.

Він миттю прокидається, випростовується.

ЖІНКА: Ребята нас сейчас толкнут.

Хтось штовхає машину. Військовий бачить у вікні заднього огляду іншу військову машину, армійців, які штовхають їхню, повертає ключа, машина заводиться. Жінка визирає у вікно й махає армійцям рукою.

ЖІНКА (у вікно): Пять минут! (Військовому.) Останови.

Він зупиняється, проте не вимикає двигун. Вмикає аварійку. Жінка уважно дивиться на нього.

ЖІНКА: Что тебе снилось?

ВІЙСЬКОВИЙ: Мені снилося, що мені холодно.

ЖІНКА. А мне снились угги в стразах.

ВІЙСЬКОВИЙ: Що?

ЖІНКА: Сапоги такие зимние... Я видела во время последней ротации в Киеве на одной девушке. Они все расшиты стразами и бисером. И у меня слюни потекли — так я захотела такие сапоги. И вот они мне сегодня снились. Я их обувала и мне становилось тепло.

ВІЙСЬКОВИЙ: Поїхали?

ЖІНКА: Нет... Я поеду с ребятами обратно в часть. А ты один дальше.

ВІЙСЬКОВИЙ: Чому?

ЖІНКА: На следующем блокпосте сядет Лера.

ВІЙСЬКОВИЙ: Яка Лера?

ЖІНКА: Жена Вити. Вдова.

ВІЙСЬКОВИЙ: А ти?..

ЖІНКА: Я никто. Я просто сопровождала до места встречи с родственниками. Но если ты не против, я выйду здесь.

ВІЙСЬКОВИЙ: Я не знав...

ЖІНКА: Такие мужчины всегда женаты.

ВІЙСЬКОВИЙ. Ви були для мене такою парою... ідеальною. От сука...

ЖІНКА: Чего?

ВІЙСЬКОВИЙ: Він із собою в могилу чотирьох хлопців забрав. Усі знали, що це безнадійна операція. А він їх повів.

ЖІНКА: О покойниках либо хорошо, либо...

ВІЙСЬКОВИЙ: Сволота твій Вітя. Жінка, коханка... Тьху!

ЖІНКА: Эй, тебе еще с ним ехать.

ВІЙСЬКОВИЙ: По хуй. А вона знала?

ЖІНКА: Не знаю. Неважно. Он уже никогда не сможет развестись и жениться на мне.

Приходить смс-повідомлення. Жінка нервово здригається, однак не читає.

ЖІНКА: Четвертая сегодня. С угрозами уже.

ВІЙСЬКОВИЙ: Заблокуй.

ЖІНКА: Витю? Я не могу.

ВІЙСЬКОВИЙ: Це не Витя.

ЖІНКА: Все равно это какое-то продолжение его...

ВІЙСЬКОВИЙ: Ну, дивися... Мені вийти? Може, ти попрощатися хочеш?

ЖІНКА: Только с тобой. С ним я вчера прощалась.

Cидять мовчки.

ВІЙСЬКОВИЙ: Згадав. Мені снилося, що я тебе вкривав усю ніч…

ЖІНКА: Тебе не снилось, ты укрывал всю ночь... Спасибо.

Цілує військового в губи, залишаючи на них частину помади. Виходить. Клацає аварійка.

5

Прочиняються двері в темному приміщенні, хтось намацує вимикач, спалахує тьмяне світло. Підвальне приміщення, без вікон. Біля дверей двоє. Він — у військовому камуфляжі, вона — просто дівчина у джинсах і футболці.

ВІН: Сюда.

ВОНА: Как ты думаешь, что здесь было раньше?

ВІН: Я думаю, тут раньше был склад.

ВОНА: А что здесь хранилось?

ВІН: То же, что и сейчас. Оборудование... санаторное. Вот ванная, вот это шо за херь... для ингаляций, наверное... Хлорофилипп, блядь, вспомнил...

ВОНА: Так это санаторий?

ВІН (зі сміхом): Курорт, да.

ВОНА: А какая тут специализация?

ВІН: От чего лечат, в смысле?

ВОНА: Ну да... Есть же там для проблем с опорно-двигательным, есть для желудочно-кишечного тракта...

ВІН (смієтся): Тут опорно-двигательный лечат, точно... (Сміється.)

ВОНА: Я всегда с бабушкой ездила в Миргород, мы пили там воду, ходили на проце...

ВІН: Заткнись уже. Раздевайся.

ВОНА (умить заходиться плачем): Ну вот опять ты... Ну пожалуйста... Мы с бабушкой ходили на процедуры... Мы пили кислородную пенку...

ВІН: Ты меня услышала, блядь? Раздевайся.

ВОНА: Пожалуйста, можно я тебе сначала расскажу про то, как мы с бабушкой ездили в санаторий... У меня были проблемы с позвоночником

1 ... 8 9 10 ... 14
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Погані дороги, Наталія Ворожбит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Погані дороги, Наталія Ворожбит"