Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я вчепилась в мобільний так міцно, що аж пальці побіліли. Надрукувала швидко, не звертаючи уваги на можливі помилки:
«Але ж це нібито фіктивні стосунки?»
«Де фіктивні, там можуть будь і справжні, хіба ні? Говори батькам, що я твій хлопець. Мені буде приємно розуміти, що така дівчина, як ти – моя пара. Чи в тебе є хтось інший?»
З моїх уст зірвався смішок.
«Звідки б то комусь іншому взятися? Я останній рік тільки те й роблю, що навчаюсь».
Власне кажучи, я взагалі все життя тільки те й роблю, що навчаюсь, але Святові про це знати необов’язково. Я не хотіла, щоб він вважав мене ботанічкою.
«Це радше мені варто переживати, чи нема у тебе дівчини. Я бачила, як на тебе дивляться мої однокласниці…» – останнє, напевне, було зайвим, але я все одно відправила.
«Твої однокласниці, на відміну від тебе, мене геть не цікавлять. Але дівчина у мене є. Звати Любава Зеленова. Розповідай батькам, що у нас з тобою стосунки, і ні про що не переживай. Ти, до речі, не забула, що у нас завтра знову репетиція танцю?»
Можна подумати, про таке забувають!
Та зараз мене значно більше цікавило те, що він називав мене своєю дівчиною. Так легко і просто, ніби ми справді були разом.
Що, як це стане дійсністю? Раптом я достатньо подобаюсь Святові, щоб він тільки й чекав мого дурного запрошення, аби зізнатись у своїх почуттях?
Ні, дурниці. Так буває тільки в романтичних комедіях, а от в житті фіктивні стосунки нічим хорошим не закінчуються. Хоча, звідки ж мені знати? Хіба в мене раніше вони були? Чи справжні… Я сиділа, мов миша під віником, чекала, доки мені на голову впаде прекрасний принц – але ж на диван вони не падають. Більшість часу займало навчання, а ті вільні хвилини, що я мала, поглинали книги… І театр. Я обожнювала різноманітні вистави, уявляла собі, як вийшла б на сцену, тож регулярно просила маму зводити мене у наш «Садовського». Передивилась уже весь репертуар, не пропускала жодні гастролі.
Театр був мрією, яка ніколи не може збутись. Ось це – нереально, так. Скільки людей справді потрапляє на сцену, а скільки відвалюється дорогою! А от закохуються люди значно частіше, і відсоток успіху, думаю, там все-таки більший, аніж у підкоренні великої сцени. Тож мені треба перестати труситись, а просто розповісти про все мамі.
Сказати, що Свят мій хлопець.
Я вибралась з ліжка, підійшла до дверей і обережно пошкреблась до маминої кімнати. Вона ще секунд тридцять стукотіла пальцями по клавіатурі, тоді крутнулась на своєму офісному кріслі, зняла окуляри, потерла перенісся і підняла на мене погляд втомлених очей.
– Що, сонечко?
– Я хотіла тобі дещо розповісти. Про танець. Ну, випускний, я маю на увазі. Ти ж можеш зараз говорити?
Я до останнього чекала, що мама відмахнеться від мене, бо ж вона явно була зайнята, та жінка натомість привітно посміхнулась.
– Звісно, можу. Що, люба? Щось трапилось?
– Ні. Так. Просто… Ігор же вирішив танцювати зі своєю дівчиною, дев’ятикласницею. І я подумала, що… – слова не йшли, але я змусила себе дивитись просто в мамині карі очі і сказала: – І я подумала, що могла б танцювати зі своїм хлопцем.
В кімнаті запанувала тиша. Потім мама кашлянула і уточнила:
– Ти з кимось зустрічаєшся, сонечко?
– Так, – кивнула я.
– Я його знаю?
– Ну… трошки.
– І хто ж це?
– Свят.
Мама спохмурніла. В мене всередині все аж похололо. Отже, вона не схвалює. Цього треба було чекати, вона занадто сильно переживає за мою безпеку.
– Чекай. Свят? Але ж йому років зо тридцять! Він не надто старий для тебе? Сонечко, такі дорослі чоловіки не повинні лізти до молодих дівчат…
Я заморгала здивовано, а тоді зрозуміла, що мама помилилась.
– Та не той Свят! – видихнула я. – Не з другого поверху! Фотограф наш. Йому дев’ятнадцять. Ось, дивись, – і я продемонструвала мамі фотку.
Більш задоволеною вона виглядати не стала. Але за хвилину все-таки витиснула з себе усмішку.
– Налякала ти мене, дитино. Ну, якщо ровесник і хороший хлопець, то чому б і ні. Головне, не дозволяй йому зайвого.
– Але танцювати ж можна?
– Танцювати точно можна, – кивнула мама.
А у мене мов камінь з душі впав. Не знаю, що буде потім, але зараз я почувалась цілком щасливою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем», після закриття браузера.