Читати книгу - "#Галябезголови"

— З моїми руками все гаразд! — почула голос пані Жадкіної. Просторим холом ішла до стійки ресепшена: спокійна, красива, упевнена, у тоненьких білих котонових рукавичках, які зазвичай косметологи використовують під час процедур.

— Юліє Володимирівно… Доброго ранку, — Галя знітилася, забурмотіла розгублено.

Пані Жадкіна наче не чула.

— Уляно, за п’ять хвилин щоб усі були у моєму кабінеті! — наказала адміністраторці.

П’яти хвилин дівчатам з «Белли» вистачило, аби влаштувати бурхливу суперечку перед зборами, бо всі погодилися лише з одним: Юлька збирає персонал, щоб розставити крапки над «і» у вчорашньому наглому нападі на красунчика і крадіжці кейса. Але якими будуть ті крапки?

— Галя Юльку весь час захищає, як рідну маму! От і подивимося, чи це їй допоможе, — сказала Женька Лисиця.

— Дівчата, благаю, благаю! Скажіть Юлії Володимирівні, що я не просила Галю йти по каву! — нила Улянка. — Це ж — правда! Я ж не просила. Галя сама…

— Жень, думаєш, Галю звільнять? — спитала косметологиня Олександра Петрівна.

— За що мене звільняти? — обурилася Галя. — За те, що хотіла допомогти затримати злодія?

— От за це тебе і виженуть! — сказала Женька Галі.

— Не думаю, — боронилася Галя і знову захищала хазяйку. — Юля — розумна жінка. Вона не схожа на істеричне тупе стерво!

— Знаєте, чому Галю не звільнять? — сказала манікюрша Оля Корнійчук. — Тому що я розповім Юлі, хто тут у нас проґавив ремонт кавомашини!

— Ти цього не зробиш, Олю! — ледь не розревлася Улянка.

— Не зроблю! — пообіцяла Оля Корнійчук. — Якщо сама Юлі признаєшся!

Може, саме тому, що перелякана Улянка у кабінеті пані Жадкіної замість сказати правду раптом почала схлипувати, збори почалися з жорсткої конкретики.

— Шмарклі підбери! — пані Жадкіна жбурнула адміністраторці упаковку одноразових паперових серветок. — Чи тобі набридло працювати у «Беллі»?!

— Юліє Володимирівно! Я не винувата, що кавомашина…

Пані Жадкіна я-а-а-к дасть кулаком по столу! Всі і дихати перестали.

— Забудьте! — прошепотіла хижо. — Про кавомашину, пограбування і весь учорашній день! Нічого страшного не сталося! Пограбували не нас, а клієнта, який щомісяця приходить до мене на уколи краси і не любить того афішувати. Так, я намагалася допомогти йому, але…

Пані Жадкіна замовкла, вирячилася на Галю. Галя із жалем їй:

— Юліє Володимирівно… Мені так шкода!

— Досить бідкатися, Галю! Я вже все забула! За тиждень про це забудуть і мої руки! Принаймні колега, яка лікує опіки, це обіцяє.

Галя не встигла відповісти, що рада! Страшенно рада, що нагла пригода по факту закінчилася хепі-ендом, бо пані Жадкіна, яка увесь цей час сиділа у кріслі за робочим столом, різко підвелася, повела по лицях співробітниць холодним злим поглядом.

— А кожна з вас уже все забула! Так?

— Так… — усі як одна.

— Добре! — пані Жадкіна витримала напружену паузу. — А тепер про те, заради чого я вас тут зібрала! Про головне…

Галя здивувалася: не кінець розмови?

— З’ясувалося, у нас є шокуюча проблема! — пані Жадкіна дістала з шухляди столу пачку однакових прозорих файлів з однаковими книжечками всередині кожного, поклала на стіл.

— Це наші медичні книжки? — не втрималася, ляпнула Улянка. — Значить, надійшли результати останнього медогляду? А як? Зазвичай я їх з кур’єром отримую!

— Я — ваш кур’єр нині! — із погрозою в голосі відповіла хазяйка. — Особисто вранці забрала з клініки результати обстеження персоналу.

— Ой! Юліє Володимирівно! А нащо?! Сказали би мені! Я би…

— Та замовкни вже, Уляно! — крикнула пані Жадкіна.

Увіп’ялася поглядом у дівчат.

— Вітаю, леді! — мовила зло. — В однієї з вас — ВІЛ!

ВІЛ? Галя аж усміхнулася: хазяйка пожартувала! Ляпнула дурне і тепер спостерігає за реакцією персоналу.

— Оглухли чи думаєте, що жартую? — продовжила пані Жадкіна. — Я сказала: ВІЛ! Тест показав позитивний результат!

— Матінко моя! — прошепотіла Оля Корнійчук.

— Як вам новина?! — з усе більшою агресією вела далі хазяйка. — У моєму салоні працює… сволота, яка щодня, щохвилини, щосекунди може «нагородити» клієнток, нас усіх цією заразою! Чи вже «нагородила»! Ми це з’ясуємо! Бо тепер нам усім доведеться здавати повторні аналізи через кілька тижнів!

Женька Лисиця вороже зиркнула на косметологиню.

— А я вам, Олександро Петрівно, казала: припиняйте вже трахатися з усім, що рухається! Не дівчинка!

— Я? Так ви на мене думаєте? — лице косметологині пішло червоними плямами. — Дівчата! От клянуся! Не може у мене бути ВІЛ! Я вже забула, коли торкалася чоловічого пеніса без презерватива.

— Та я на власні очі бачила, як ви з одним… Тут, у салоні! На кушетці у вашому кабінеті! — звилася Женька. — І щось я там презервативів не спостерігала!

— Ах ти ж сучка безсовісна! — розсердилася Олександра Петрівна. — Тебе хто навчив під чужими дверима підглядати? Може, і під дверима Юлії Володимирівни підглядаєш? Давай уже! Признавайся!

— Аби ви не стогнали, як у німецькому порно, мені б і на думку не спало підглядати! — огризнулася Женька.

— А може, ти на мене киваєш, бо сама заразна?! — не здавалася косметологиня.

— Дівчата! Та припиніть ви! — крикнула Оля Корнійчук. Перевела погляд на хазяйку. — Юліє Володимирівно! А в кого ВІЛ? У Олександри Петрівни?

Пані Жадкіна презирливо вигнула брову: ніхто тут не мав права ставити їй запитання! Дістала з шухляди стос чистого паперу формату А-4, кинула на стіл.

— Спочатку кожна з вас напише мені розписку! Давайте! Розбирайте папір! Текст я продиктую!

«Я, Галина Чорнобай, погоджуюся з правилами корпоративної етики салону краси “Белла”, які забороняють мені обговорювати чи передавати іншим будь-яку службову інформацію, що стосується всіх сфер діяльності салону краси “Белла”, у тому числі інформацію про стан здоров’я персоналу», — писала Галя, косувала на дівчат: без вагань підписувалися під вимогами Юлії Володимирівни Жадкіної.

— Якщо ж я… — продовжувала диктувати хазяйка «Белли», — порушу ці правила, то зобов’язуюся шість місяців безплатно відпрацьовувати збитки, які виникнуть внаслідок моєї безвідповідальної поведінки.

— Півроку?! Отепер ми навіки заніміємо! — хмикнула Женька Лисиця.

— Не погоджуєшся? — спитала її пані Жадкіна.

— А що на мене чекає, якщо не погоджуся? — у Женьки вистачило хоробрості не мовчати, коли у дупу припікало.

— З цього кабінету не вийде ніхто,