Читати книгу - "Сім вечорів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розгляньмо один вірш Петронія{45}. Один рядок Петронія, відтворений Аддісоном{46}. Він мовить, що вільна від тіла, яке її обтяжує, душа бавиться. «Душа без тіла бавиться». Своєю чергою Гонгора{47} в одному сонеті висловлює чітку думку, що сни й, звісно, нічні кошмари є вигадками, літературними творіннями:
Вистави дивні ставить сон в своєму
театрі, зведеному на вітрах,
вдягає в шати тіні невиразні[38].
Сон — це вистава. Цю думку Аддісон підхопив на початку XVIII сторіччя в чарівній статті, надрукованій у журналі «The Spectator»[39].
Я вже наводив Томаса Брауна. Він каже, що сни наводять нас на думку про досконалість душі, оскільки вільна від тіла душа бавиться і снить. Він вірить, що душа тішиться свободою. І Аддісон мовить, що вільна від пут тіла душа насправді уявляє і здатна уявляти з такою легкістю, якої зазвичай позбавлена під час неспання. Він додає, що з усіх дій душі (мозку, сказали б ми тепер, оскільки не послуговуємося словом «душа») найважчою є вигадування. А проте вві сні ми вигадуємо так швидко, що плутаємо нашу думку з вигадкою. Нам сниться, нібито ми читаємо книжку, а насправді ми вигадуємо кожне слово книжки, але не усвідомлюємо цього і приймаємо одне за інше. У багатьох снах я завважив цю, сказати б, попередню чи то підготовчу роботу.
Пригадую один свій нічний кошмар. Сталося це — я знаю — на вулиці Серрано, вірніше на розі вулиць Серрано і Солер, але краєвид був зовсім інший, не той, що на перетині вулиць Серрано і Солер: а проте я знав, що це стара вулиця Серрано в районі Палермо{48}. Я був у товаристві якогось приятеля, не пам’ятаю, кого саме: я дивився на нього й помітив, що він сильно змінився. Доти я не бачив його обличчя, але знав, що його обличчя не може бути таким. Він сильно змінився і був дуже сумний. На його обличчі відбилися прикрість, хвороба, може, почуття провини. Правицю він тримав під курткою (деталь важлива для цього сну). Я не бачив його руки, яку він ховав біля серця. Аж ось я обійняв його, відчуваючи, що він потребує моєї допомоги: «Бідолашний друже, що з тобою? Ти так змінився!» «Авжеж, змінився», — озвався він. Тоді повільно витягнув руку. Я побачив, що це пазуриста пташина лапа.
Дивно те, що чоловік від самого початку ховав руку. Я несамохіть підготував цю вигадку — що чоловік матиме пазуристу пташину лапу, і я побачу жахливу переміну, його страшну біду — адже він обертався на птаха. А ще у снах трапляється таке: нас запитують про щось, а ми не знаємо, що відповісти, і тоді нам підказують відповідь, і це нас спантеличує. Відповідь може бути безглуздою, однак уві сні вона точна. Ми все підготували. Я доходжу висновку — не знаю, чи він науковий, — що сни є найдавнішою естетичною діяльністю.
Ми знаємо, що тварини бачать сни. Є латинські вірші про хорта, що гавкає на зайця, якого переслідує вві сні. Отже, сни є найдавнішою естетичною діяльністю; вельми цікавою, бо вона драматичного ґатунку. Я хочу додати, що Аддісон (сам про це не здогадуючись) підтверджує думку Гонгори, коли говорить про сон як про постановника вистав. Аддісон завважує, що вві сні ми є театром, публікою, акторами, п’єсою, словами, які чуємо. Усе це відбувається поза нашою свідомістю, і все таке виразне, яким насправді зазвичай не буває. Є люди, які мають мляві, непевні сни (принаймні так вони мені кажуть). Мої сни дуже виразні.
Повернімося до Колріджа. Він говорить: байдуже, що ми бачимо вві сні, і що сон потребує тлумачень. І наводить приклад: з’являється лев і всіх нас поймає страх, спричинений образом лева. Або, скажімо, так: я лежу, прокидаюся, бачу, що на мене видерлася якась істота, і відчуваю страх. Проте вві сні може статися протилежне. Ми можемо відчути, що на нас щось тисне, і це потребує пояснення. Тоді мені сниться безглуздий, але виразний сон, нібито на мені вмостився сфінкс. Сфінкс є не причиною страху, а поясненням відчутого тиску. Колрідж додає, що налякані удаваними привидами люди божеволіли. А людина, якій привид наснився, прокидається й за кілька хвилин чи секунд заспокоюється.
Мене переслідували — і переслідують — чимало нічних кошмарів. Найжахливіший — тобто той, який видався мені найбільш жахливим, — прислужився мені для написання сонету. Ось як це було: я перебував у своїй кімнаті; розвиднювалося (можливо, таким був час уві сні), в ногах ліжка стояв правитель, дуже давній правитель, і я вві сні знав, що це північний володар, державець Норвегії. Він не глядів на мене: втупив невидющий погляд у безхмарне небо. Я знав, що це давній правитель, бо такого обличчя в наші дні не могло б бути. І тоді його поява налякала мене. Я бачив володаря, бачив його меч, його пса. Нарешті я прокинувся. Але якийсь час і далі бачив перед собою правителя, бо він мене вразив. Цей сон, коли я його переповідаю, не справляє жодного враження, а коли він мені снився, це було жахливо.
Хочу переповісти вам один нічний кошмар, який днями повідала мені Сусана Бомбаль{49}. Не знаю, чи переказаний він справить враження; можливо, ні. Сусані Бомбаль наснилося, буцімто вона сидить у склепінчастій кімнаті, горішня частина якої губиться в мороці. З мороку спадає чорна мережана тканка. В руках у неї великі, дещо незручні ножиці. Вона мусить відрізати численні мережки, що звисають з тканки. Їй видно лише шматок тканки півтора метри на півтора — решта губиться в мороці. Вона ріже й розуміє, що робота ця нескінченна. І її поймає жах, вона відчуває, що це якийсь кошмарний сон, бо кошмарний сон — це передусім відчуття жаху.
Я переповів два справжні нічні кошмари, а тепер переловім два запозичені з літератури, які, ймовірно, також були справжніми. У попередній лекції я говорив про Данте, зокрема, про nobile castello Пекла. Данте мовить, як, супроводжуваний Вергілієм, він дістається до першого кола, і Вергілій блідне. Данте міркує: якщо Вергілій зблід, входячи до Пекла, що є його вічною оселею, то який же страх повинен відчути я! Він каже це переляканому Вергілію. Але той наполягає:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сім вечорів», після закриття браузера.