Читати книгу - "Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська "

Даніелю дуже захотілося, щоб вона запам'ятала цю мить назавжди. Стати першим чоловіком, який поцілував ці красиві губи. І він поцілував Ніколь.

Її губи були такими м'якими та солодкими. Йому відчайдушно хотілося зробити цей безневинний поцілунок справжнім та дати волю своїм рукам. Але він нагадав собі, що цілує Ніколь.

Він не смів цілувати Ніколь, як цілував інших жінок, тому його поцілунок був легким та ніжним, практично безпристрасним. Даніель відсторонився і глянув на неї.

Ніколь стояла із заплющеними очима кілька секунд, ніби осмислюючи те, що сталося. А потім розплющила очі і щиро зізналася:

 – Не ображайся, Даніель, але ти страшенно цілуєшся.

Він спочатку спантеличив, а потім голосно засміявся.

– Ти просто нестерпне дівчисько!

Молоді люди сміялися відкрито і невимушено, бавлячись ситуацією, в якій опинилися.

Залишок дня вони провели весело і захоплююче: купалися, дуріли, ловили рибу.

Ніколь більше не просила поцілувати себе і не починала з ним розмов на цю тему. Даніеля це бентежило.

Він почав підозрювати, що вона сказала правду і їй справді не сподобався його поцілунок. Сам не розумів, чому йому не хочеться, щоб вона так думала.

Проводити час у компанії Ніколь було справді легко та просто. Ще жодного разу в житті Даніель не почував себе так невимушено. На душі його було спокійно та радісно. Йому подобалося дивитися, як Ніколь купається, сміється. Подобалося слухати її правильне мовлення. Вона говорила завжди захоплююче та артистично, при цьому смішно жестикулюючи руками.

«У таку дівчину легко закохатися. Вона мила і трохи божевільна», – думав він.

Але вона мала одного разу подорослішати. Даніель щиро хотів, щоб її життя склалося якнайкраще, а її блакитні очі завжди світилися від щастя, як сьогодні. Мало хто вміє так радіти життю, як це химерне дівчисько. Подумати тільки! Змусила поцілувати себе. Де ж її дівоче сором'язливість?

Настав вечір і яхта «Танцівниця» зайняла своє законне місце серед численних суден та човнів на причалі.

Ніколь спустилася з трапу і ступила на тверду землю. Її трохи хитало через те, що вона весь день провела на яхті та звикла до постійної хитавиці.

Даніель спустився за нею. Їм треба було попрощатися.

Погода трохи зіпсувалась і з неба капали рідкісні краплі дощу. Навряд чи дощ обіцяв бути сильним, він лише добре освіжав повітря цього спекотного літнього вечора.

– Капітан Даніель, дякую за захоплюючий і чудовий день.

– І тобі дякую за чудову компанію, – сказав він і ніжно клацнув її по носі.

Вона засміялася. Потім дістала окуляри та надягла їх. І Даніель зрозумів, що вона носить окуляри не тому, що має поганий зір.

– Чому ти знову надягаєш ці жахливі окуляри? Адже ти чудово бачиш і без них.

– З моїм зором усе гаразд. Просто вони дуже подобаються мені. – із любов'ю в голосі сказала Ніколь. – Я купила їх на барахолці як символ надії. Адже якщо навіть ці потворні окуляри комусь сподобалися, значить, і я маю шанс бути поміченою.

Даніель знову задивився на дівчину в балахоністому одязі та окулярах. На його губах грала м'яка посмішка. Ніколь подобалася йому тепер і в цьому кумедному вбранні. Дивно. Незрозуміло. Але ж подобалася!

Ніколь заповнила незручну тишу, співаючи слова пісні: «Ми з тобою вдвох у всьому світі були одні, пов'язані дощем».

Даніель дізнався про цю стару класику – «Леді дощу». Дивно, що вона у віці слухала таку музику. Він усміхнувся у відповідь, вважаючи доречними ці рядки саме зараз.

Настав час прощатися.

Ніколь не дала йому нічого сказати.

– Можеш більше не хвилюватись про мене. Я не дам себе образити. Не знаю, чи зустрінемося знову. Тому скажу: ти мій герой та справжній друг. Дякую тобі, Даніель.

Вона швидко поцілувала Даніеля в щоку і ніяково відсторонилася.

– Прощавай! - Після чого пішла геть.

Ніколь увійшла до будинку своєї приятельки Мії. Дівчина чекала на порозі.

– О Господи, Ніколь, де ти була стільки часу? – Запитала Мія з претензією в голосі.

Ні, вони товаришували. То були взаємовигідні відносини.

Ніколь використовувала Мію як підстраховку, якщо їй потрібно було залишитись у неї на ніч.

Інакше просто не вдалося б зустрітися з Даніелем. Ніколь зрозуміла, що дружби немає. У всякому разі, у її колі. Вона платила Міє і ставилася до неї не інакше, як до порожньої та недалекої особи.

– Це тебе не повинно хвилювати. Мама дзвонила?

– Ні, але я думала, що ти прийдеш раніше. Мої батьки питали, де ти? Я сказала, що ти забула про свої речі і повернулася додому. Сподіваюся, нас не викриють, інакше тато покарає мене та перестане давати мені гроші.

– Не скули, Мія, все буде нормально.

Коли Ніколь нарешті лягла в ліжко і заплющила очі, її думки повернулися на яхту. Вона бачила гарне обличчя Даніеля і як його темне блискуче волосся тріпав вітер.