Читати книгу - "Колекція душ, Аліна Вінсент"

Еммі стояла посеред усіма покинутих й нікому непотрібних духів, ув’язнених у такій само занедбаній будівлі, тримаючи у руках фотографію невідомого, відповідаючи на його непідробну щиру посмішку непідробною збентеженістю, що відображалася на її блідому овальному обличчі, яке дедалі більше біліло через лячну гру власної уяви дівчини.

Звичайний паперовий лист, що увічнив на собі фрагмент життя звичайного хлопця, не викликав би у дівчини ні найменших протиріч та ніяковості, аби він тільки був знайдений нею будь-де за стінами цієї жаскої споруди. Наприклад, пролітав би повз неї вздовж тихої вулички, підхоплений свіжим подувом прохолодного вітерцю. Або висів би у корпусі університету поруч із плакатом актуальних новин зі студентського життя. Чи навіть лежав би на промерзлій підлозі після того, як його зірвав би зі стіни розлютований суперник хлопця. Та все ж цей клаптик паперу примостився в одній із запилених шухляд дерев’яного стола, у занехаяній одноповерховій споруді із забитими вікнами, що не пропускають досередини ні сонячний промінь, ні людський погляд.

Прийнявши рішення пізніше розібратися із лавиною прискіпливих думок, що із силою обрушилася на неї, Еммі згорнула фотокартку навпіл, потім ще раз, доки та не набула розмірів, зручних для того, аби поміститися у задній кишені її джинсів. Дівчина не знала, чи правильно вона вчиняє, відбираючи знайдену фотографію у будівлі, однак вона була певна, що запорошене пилом дно старого столу, явно не призначалося для її зберігання.

Тож, забравши фотокартку, дівчина озирнулася до тьмяних предметів, які вона нещодавно розбирала, переставляла і всіляко видозмінювала. Якусь мить вона вагалася, чи не повернути їм їхній первісний вигляд, у якому вона застала їх, вперше зайшовши до володінь цієї старої кімнати. Однак втома потроху перемагала її початкову завзятість, приборкуючи її фізичне і моральне самопочуття. Дівчина провела всередині будинку не більше півгодини, та відчувала себе невимовно виснаженою й повністю вимотаною. До того ж її думки ніяк не залишали її у спокої, постійно висловлюючи нові страхітливі ідеї, а м’язи відмовлялися розбиратися із важкими дошками, полицями і ящиками, які до того безперервно підіймали.

Тому, відносячи свій виявлений скарб разом із собою, Еммі спритним рухом вислизнула через залишений дверний прохід й зачинила за собою вхідні двері, швидкою ходою віддаляючись від потурбованої її присутністю будівлі.

6

Індикатори, що розтягнулися горизонтальною лінією поверх пральної машини, підморгнули зеленими маячками, сигналізуючи про старт її роботи. Барабан враз загуркотів, закрутивши у мокрому вихорі одяг Еммі, який дівчина щойно із себе зняла. А саме потерті теплі джинси та темно-гірчичний светр крупної в’язки.

Їй раптом згадався момент підпису нею договору найму житла. Тоді господарка оселі, яка хрипіла до Еммі своїм низьким голосом, наполегливо застерігала дівчину ретельно дбати про усю техніку квартири, у функціонуванні якої задіяна вода. За її запевненнями, жоден майстер не зміг вирішити, як вона це охрестила, “водну проблему” цього помешкання. “Скільки не лагодь, а забудеш щільно прикрити кран чи не встежиш за пральною машиною – зараз же чекай повені!” – скімлила жінка.

Тому Еммі, сидячи зараз на підлозі поряд із працюючою машинкою, втомлено, проте старанно, стежила за пранням. Її змучені карі очі спостерігали за тим, як светр із джинсами, вбираючи у свої тканини мильну воду, моментально темніли. У них складно було впізнати речі, у які була вбрана Еммі всього декілька хвилин тому. Дівчина змореним поглядом зиркала на одяг й сподівалася, що вода із порошком видалить усі крихти пилу й старини, що осіли на тому під час її перебування посеред затхлих меблів, смердючої вогкості й прілих запахів покинутої будівлі. Вона уявляла, як вони, зловонні залишки занедбаної споруди на її одязі, плавно втікають услід за пінною водою до смердючої течії каналізаційних вод.

Коли машинка врешті завершила із пранням, Еммі прийняла ванну із горою піни та жменькою солі приємного аромату грейпфрута. Вона грілась у солодкому теплі гарячої води, котра змивала із її тіла останні спогади довгого дня, плавно стікаючи плечами і шиєю разом із тягучою рідиною гелю для душу. Вдосталь викупавшись, дівчина пурхнула у свіжу постіль, що пахла ледь відчутними нотами півонії і орхідеї, й одразу провалилась у глибокий сон без сновидінь.

За якихось п’ять годин нестерпно гучні звуки будильника розбурхали Еммі від міцного сну, знову повертаючи її до реальності нового дня. Уже скоро дівчина, швидко зібрана до університетських занять, відкрила перед собою парадні двері багатоквартирного будинку й вдихнула морозне повітря вулиці, що тільки-но оживала й пробуджувалася після довжелезної зимової ночі.

Вона промайнула двір, присипаний за ніч пухким снігом, та звернула праворуч, зливаючись із густим потоком масивних пуховиків, елегантних укорочених шубок, різнобарвних курток, довгих пальто і коротких дублянок. Усі вони грубо проривалися і зухвало проштовхувалися одне з-поміж одного. Ще правіше один одному гучно сигналили автомобілі, не менш сердито намагаючись протиснутися вперед крізь нескінченну чергу автівок. Черговий метушливий ранок мегаполісу розпочинав відлік нового дня.

7

Усю п’ятірку навчальних днів Еммі незмінно дотримувалася курсу, що проводив її до аудиторій факультету саме жвавою та багатолюдною вулицею міста, уникаючи проходу тихенькою пустою вуличкою, на котрій причаїлася страшна одноповерхова будівля.

Низка невгамовних пішоходів, нетерплячих пасажирів та роздратованих водіїв проносилась галасливою картинкою повз її очі, затримуючись невиразним відбитком у її погляді не довше незначної пари секунд. Сірі людські образи та світлі від сніжної крупи зображення автомобілів, котрі приймалися до звичного їм ранкового забігу, не відбивалися надовго на сітківці темно-шоколадних очей Еммі.