Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

разів… та треба тисячу разів, щоб ви запам'ятали, щоб відчули хоч трохи, як ми сіпалися, тремтіли!.. чиркають об наш дах! ще волосинка!.. у них маршрут!.. а ще струси від бомб… бо вони скидають усе, що мають! у долину Маркаде! а по них зенітки!.. десять… двадцять… тридцять… скільки є… лящать!.. гримлять!..

А дама собі про любого-коханого, а товстун собі хропе!.. і Дельфіна не вгаває зі своїм «Сиди!»…

Бо направду безжальне життяяаа!..

— Фальшує! фальшує! кричу: вона фальшує!

Я не співак, але слух маю!

— Mi-бемоль! мі-бемоль, шановна пані!

Сам співаю в тон… я цю пісню знаю, ще б пак!

Нещасні ми, нещасні!..

Немає гарнішої мелодії у світі!..

І всім серцем кохаю тебе!..

Бомби чи не бомби, не можу змиритися!.. отак понівечити пісню! треба просто мі!

О, любий, коханий, тобі присягаююууусь…

Починаю спочатку! Усе їй співаю спочатку!

— Фердінане, Бебер! Бебер!

Знов урвала! як не Жюлем, то котом! от вам жінки: аби вас урвати!

— Бебер! Бебер!..

Не хоче ховатися в метро, ризикувати, що воно завалиться, хоче шукати Бебера в мансарді!.. відважніша, ніж я!.. я сміливий, однак, я сміливий! це доведено, що я сміливий!.. але в неї безрозсудна відвага!.. вона довго не думає… тільки каже: я йду!.. і йде!

— Ти Жюля не бачиш?

Нехай подивиться на Жюля! Але плювати їй на Жюля, що їй Жюль! усе заради Бебера! лише заради Бебера! А на Жюля цікаво глянути… учепився в поручень… силкується підтягнутися… щоб виглядати більшим… височіти!.. тягнеться… тяжко, коли у візку!.. силою рук!.. ах, а ще грати на флюгельгорні!.. тягне за шнурок… підносить його до вуст!.. хоче заграти!.. хоче… хоче!.. не може!.. хоче сплюнути… та нічим!.. повертається до нас…

— Фердінане! Фердінане!

Мене гукає, я певен… підносить ліктя… дає знак: спрага! спрага! пальцем показує! промочити б горло!.. показує на флюгельгорн… не може грати!.. несила! пересохло! дере! пити!

— Гей, Карабосе! гей, кролику у винному соусі! гей, сала шматок! стрибай! Мене розжалити хочеш? брррум!..

І всім серцем кохаю тебе!..

Я бадьорий! бадьорий! і дама під столом теж… співаю з нею! але вона фальшує! а я ні! розжалитися такої миті? ти ба, який знайшовся, мавполюд у візку! пів мавполюда! от нахаба! показую йому з вікна, на!.. своє оте! свою ту штуку!

— Посмокчи! Посмокчи!

Хіба це не зухвало для істоти, для пів істоти, котра існує тільки у візку, накликати зло і катастрофи! скульптор без печі!

Бо хто розкраяв атмосферу, виднокруг і небосхил? хто накликав грім оркестрів у безмежжі неба? і підземель? урагани бомб? хіба не Карабос на коліщатках?.. що, спрага? пити хоче!

— Стрибай! ужар!..

Обурює мене!..

— Пограй на цьому!

Знову показую йому!

Розкраяв небо, а тепер, бач, пити хоче!

— Дрючок! де твій дрючок, фіґляр такий?

Кричу йому… волаю… кого він хоче надурити?.. свого дрючка пожбурив! я бачив! бачив! розкраяв ним неба вись!.. чи це не злочин?.. нехай тепер страждає!.. побачили б ви потоки барв і річки фосфору, що витікають із розламів!.. а літаки мчать, бомблять, збурюють потоки!.. «фортеці»! туди й назад!.. і все це Жюлів злочин! його відповідальність! ще й пити просить, от нахаба! на додачу!

— Пити? Авжеж! ось, попий!

А що мені соромитися! йому до лампочки!.. спрага! спрага! і все!

— Постривай, красунчику!

Я б рвонув!.. Пройшов би крізь вогонь, якби Лілі мене пустила… Лілі відволікає мою увагу…

— Бебер! Бебер!

Нав'язлива ідея! Я мушу шукати їй Бебера! передусім! передусім!

О, любий, коханий, тобі присягаюсь…

Знову з-під столу! і не в тон! більше, як не в тон! у ре!

— Ні! Ні! отак:

Співаю як слід!

Тобі присягаюсь!..

Брррам! каскад вибухів! ціла низка!.. брррак!.. брррам!.. мене урвали! збили дихання!.. знову заводжу, але фальшую, сам фальшую!..

І всім серцем кохаю тебе!..

У ре, як вона!..

…всім серцем кохаю…

Не в тон! це ясно! бррруам! ще вибух! тепер у тон!

…всім серцем кохаю…

Дарма… бо бомби низка за низкою! тож і спів не в тон! щоб її дід Бабай забрав! і потім, хто це? не бачу… жінка, це певно! Пані Клео?.. панна Блез?..

Ах, ще вирва! і не одна!.. три!.. чотири!..

«Рено»! Вони казали «Рено»!.. уже з місяць казали по радіо! «Рено»! «Рено»!.. видно, як вони над ним кружляють… карусель… карусель жахів… скидають жахи!.. високі спалахи!.. з Ейфелеву вежу!.. і мерщій тікають!.. на північ! на північ!.. такий маневр!.. ще один тікає!.. іще!.. один одному навперейми… шугають!.. виринають із сяйва фосфору… кадриль… подвійна кадриль… тут уже не до співу, правда ж?.. нехай ота Перікола фальшує і квокче!.. нехай Перікола від душі!.. відлуння таке, що де вже там бемоль чи не бемоль!.. та треба хоч трохи розсудливості навіть за таких подій, як бачите, «тарахкосмічних», небо навиверт, річки закипають, метро за хмарами і теде! ніколи не насміхатися з читача! ніколи не перебільшувати! краще применшити, ніж перестаратися!.. отож усі розповіді про Потоп слід сприймати зі стриманістю… і це не пророцтво, коли вам навіщують і запевнять, мовляв, проживете, скажімо, ще кілька місяців, то ще не те побачите! тоді ще й як згадаєте мене і скажете: «Ти ба, а Фердінан таки мав рацію!» отак! кара Історії! жахливі оповідки! «Рено» палає, вибухає! і що? цього б геть не сталося, аби я рішився, якби вискочив на вітряк, стриб! і гоп-ля! забрав би Жюля з підмостка! послав би подалі! у політ! і його дуду! усе! гондолу!.. забракло сміливості… тепер волію, щоб він сам… з розгону! сам злетів на хвилі гніву!..

— Стрибай! гівнюк! страшко!

Не чує… спрага! спрага! все, що йому важить…

— Рушаю! рушаю!

Біс із ним, з «Рено»! вирви, злети в небо, дуже високі, як дві, як три Ейфелеві вежі!.. і жар! жар ще той! сказати, який? такий, що шпалери в