Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Він задоволено засміявся, ніби насолоджуючись власним творінням. Монстри, що стояли поряд, дивилися на свого нового товариша з певною повагою — навіть серед них цей зловісний гігант виділявся.

Мор махнув рукою, і двері покоїв розчахнулися. Він впевнено рушив назовні, за ним слідував Аподон, тепер його найсильніший воїн, та інші створіння. Вони направилися до збору армії, що ставала дедалі більшою.

— Цей світ ще побачить, що таке справжня темрява, — тихо промовив Мор, але його голос віддавався луною навіть у найтемніших куточках замку.

Мор піднявся на двір замку, піднявши руки вгору, ніби прагнучи охопити всіх своїх створінь. Навколо нього простягалося море монстрів — вони заповнили кожен куточок двору, стояли на зруйнованих стінах, і навіть дахах будівель. Їх було десятки тисяч, і всі вони беззаперечно підкорялися своєму темному володарю. Їхні очі палали червоним, віддаючи холодним світлом, яке пронизувало густий туман, що все ще огортав замок Форлеону.

— Мої підлеглі! Цей час настав! — крикнув Мор, його голос був потужним, відлунювався від стін замку і лунав далеко за його межами.

Монстри закричали у відповідь, їхні голоси створювали оглушливий хор, що звучав, як рев самої пекельної безодні. Мор дивився на них із задоволенням, його посмішка була холодною і зловісною.

— Вирушайте! По селах, по містах! Знищуйте все на своєму шляху! Храми творця, замки королівств — усе це має впасти під вашим натиском! Нехай кожен куточок цього світу затремтить перед нашою силою!

Його слова падали, як наказ долі, і монстри реагували миттєво. Вони ринули з воріт Форлеону, наче темна хвиля, що змиває все на своєму шляху. Їхні постаті зникали в густому тумані, але їхнє гарчання та крики залишалися позаду, нагадуючи про їхній неминучий прихід.

Мор стояв на місці, спостерігаючи, як його армія розтікається у світі, не приховуючи задоволення. Його план тільки починав реалізовуватися.

— Нехай їхнє світло згасне, нехай залишиться тільки темрява, — промовив він тихо, але його слова були наповнені такою силою, що, здається, навіть небо на мить потемніло.

Він повернувся до Аподона, що стояв поряд, як його особистий охоронець.

— А ми, мій найкращий воїне, вирушимо далі. Нас чекає наша справжня мета.

Мор розвернувся і, не озираючись, зник у глибинах замку, залишаючи за собою лише відчуття неминучої катастрофи.

Монстри, подібно до потоку темної стихії, рушили з Форлеону, наче чорний смерч, який поглинав усе на своєму шляху. Вони текли селами, лісами та долинами, не зупиняючись ні на мить. Їхні крики та гарчання розривали тишу ночі, мов тисячі розпечених голок, що впивалися в серця всіх, хто їх чув.

Першим під удар потрапило маленьке село на околицях. Люди тільки-но заснули після довгого робочого дня, коли темрява ворвалася в їхні будинки. Монстри вибивали двері, зносили вікна, а їхні закривавлені кігті шукали нову жертву.

— Що це? Що за диявольське гарчання? — викрикнула одна зі старих жінок, коли на її порозі з'явилася постать із червоними очима.

Її крик урвався, коли монстр повалив її на підлогу, а потім його кігті почали впиватися в її тіло. Вона ще встигла побачити, як темна магія опановує її кров, і з криком, що перетворився на гарчання, піднялася, уже будучи частиною армії Мора.

Люди намагалися втекти, але монстри були надто швидкими. Усе село перетворилося на криваву арену. Від немовлят до літніх людей — ніхто не уникнув зараження. Вогонь, який випадково запалав у хатах, освітив натовп новостворених монстрів, що вирушили далі.

У великих містах справи були ще гіршими. Монстри використовували тінь і підступ, щоб проникнути через стіни та ворота. Один за одним стражники падали, навіть не розуміючи, з ким вони борються.

— Вставайте! У нас напад! — кричав командир міської варти, поки темрява захоплювала вулиці.

На головній площі жителі намагалися сховатися в храмах, але темна магія уже заполонила місто. Усі, хто шукав порятунку, незабаром стали частиною незупинної армії. Священник, який стояв перед іконою Творця, благав про порятунок:

— О, Творець, захисти нас від цього зла!

Його молитва обірвалася, коли темні тіні поглинули храм. Ті, хто шукав захисту в ньому, з жахом спостерігали, як монстри вриваються всередину, а темрява пожирає все, включно зі святими образами.

Мор стояв на вежі Форлеону, спостерігаючи за тим, як його армія росте з кожним містом і селом. Він підняв руки до неба, що стало червонясто-чорним від енергії, що накопичувалася навколо.

— Мій тріумф лише починається! Ваша цивілізація впаде, і залишиться лише темрява, яка повністю підкориться мені! — його голос віддавався луною, розносячись по землях.

Його армія уже налічувала десятки тисяч. Темрява, породжена його магією, ставала ще густішою, захоплюючи навіть природу. Ліси перетворювалися на мертві хащі, а ріки наповнювалися кров’ю його жертв.

Монстри добралися до перших замків. Їхні численні тіла лізли по стінах, мов мурахи, пробивали ворота, а жителі замків ставали або жертвами, або новими воїнами Мора. Жодна фортеця не могла стримати натиску. Крики людей змішувалися з ревом монстрів, створюючи моторошний хор агонії.

— Ваші стіни — це просто каміння перед силою моєї темряви! — шепотів Мор, контролюючи кожен рух своїх створінь.

У містах, де ще залишалися люди, паніка змішувалася з надією. Світло храмів спалахувало останніми променями, поки темрява не поглинала їх. Монстри знищували все на своєму шляху, залишаючи позаду лише руїни та криваві сліди.

Армія Мора перетворювала світ на безмежну територію жаху. У цей момент він став не лише демонічною сутністю, а й уособленням абсолютного зла, яке захоплювало серця й душі людей, залишаючи лише пустку й безнадію.

Грімдаль, величний замок із кам’яними стінами, впав під натиском темряви, а його мешканці поповнили ряди жахливих монстрів Мора. Їхня армія досягла страшної кількості — 70 тисяч. Країна здригнулася від жаху, але світло ще не згасло.