Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

— Терміновий похід до адвоката: дружина Тата-Вар’ята хоче, щоб я показав юристам усе, що на нього маю. Всі ті фото, де він чатує під школою і кидається на малих. Подзвонила мені вчора пізно ввечері: він саме приперся до неї п’яний, з погрозами. Жінка хоче подати на нього в суд і домогтися юридичної заборони наближатися до них.

— Чи це означає, що ми за ним більше не стежимо? — спитала Робін.

— Не думаю. Тато-Вар’ято не сидітиме тихо,— відповів Страйк, глянувши на годинник.— Але забудь — у мене якраз є десять хвилин і новини.

Страйк розповів їй про замах на життя повії у Шеклвеллі. Коли договорив, вираз обличчя у Робін став тверезий і задумливий.

— Він забрав її пальці?

— Так.

— Ти казав — коли ми сиділи у «Пір’ї» — ти казав, що не вважаєш убивство Келсі його дебютом. Ти казав, що він не міг одразу дійти до того, що... що він їй зробив.

Страйк кивнув.

— Ти не знаєш, поліція не підняла інші справи, коли жінкам щось відрізали?

— Мали підняти,— відповів Страйк, сподіваючись, що так і було; треба буде спитати у Вордла.— Хай там як,— додав він,— після цього замаху почнуть.

— І вона не думає, що змогла б його упізнати?

— Як я вже казав, він ховав обличчя. Кремезний білий чоловік у темній куртці.

— З неї зняли проби ДНК? — спитала Робін.

Обоє одночасно подумали про те, що робили з самою Робін після нападу. Страйк розслідував зґвалтування і знав процедуру. До Робін зненацька прийшов болісний спогад: як треба було мочитися у пляшку для аналізів, як одне око не розплющувалося від удару кулаком, як усе боліло, як опухло горло після спроби задушення, як довелося лягти на оглядове крісло, і лікарка м’яко розсунула їй коліна...

— Ні,— відповів Страйк.— Він не... проникнення не було. Так, я краще вже піду. Сьогодні можеш не ходити за Татом-Вар’ятом: він знає, що облажався, і навряд чи прийде до школи. Якщо можеш наглянути за Волластон...

— Зажди! Звісно, якщо маєш час,— додала Робін.

— Ще кілька хвилин є,— відповів Страйк, знову глянувши на годинник.— Що сталося? Ти бачила Лейнга?

— Ні,— відповіла Робін,— але гадаю... ну, можливо... в нас є зачіпка на Брокбенка.

— Жартуєш!

— Стрип-клуб на Комершіал-роуд; дивилася на нього через «Гугл-вулиці», та ще діра. Я подзвонила, спитала про Ноеля Брокбенка, а там жінка і питає: «Хто?», а тоді: «Може, вам Ніл потрібен?» Потім затулила слухавку рукою і почала питати в іншої жінки, як звати нового викидайла. Вони його явно щойно взяли. Я описала зовнішність, і вона сказала, що це точно Ніл. Звісно,— визнала Робін,— це може бути і хтось інший. Може, це таки просто якийсь чорнявий Ніл. Та коли я описала видовжену щелепу, вона одразу сказала...

— Як завжди, чудова робота,— сказав Страйк, поглядаючи на годинник.— Мені час. Напиши мені адресу того клубу в повідомленні, добре?

— Я подумала, що могла б...

— Ні, я хочу, щоб ти далі розробляла Волластон-Клоуз,— відповів Страйк.— На зв’язку.

Коли по Страйкові зачинилися скляні двері і його кроки погупали униз сходами, Робін постаралася зрадіти тому, що Страйк похвалив її роботу. Проте вона сподівалася, що вдасться зайнятися чимось кориснішим, ніж багатогодинне розглядання квартир на Волластон-Клоузі. Робін починала підозрювати, що Лейнга там немає і — гірше — що Страйк про це знає.

Похід до юриста був коротким, але корисним. Адвокат зрадів численним доказам, які виклав перед ним Страйк і які яскраво ілюстрували багаторазові порушення Татом-Вар’ятом умов опіки.

— О, чудово,— просяяв адвокат, роздивляючись збільшене фото, на якому зарюмсаний менший син ховається за спиною няньки, а батько гарчить і наставляє пальця, мало не носом упершись у сердиту жінку.— Чудово, чудово...

Тоді, помітивши вираз на обличчі клієнтки, адвокат швидко приховав радість від вигляду страждань її дитини і запропонував чай.

За годину Страйк у тому самому костюмі (тільки сховав у кишеню краватку) стежив за Стефані, яка пішла до торгівельного центру «Кітфорд». Довелося пройти під гігантською склопластиковою скульптурою усміхненого чорного кота. Той сидів на брусі, що нависав над провулком, який вів до входу в центр. Два поверхи заввишки — від звішеної вниз лапки до кінчика весело піднятого у небеса хвоста — кіт ніби налаштувався чи то плигнути на людей унизу, чи то підчепити когось лапою, як ітиме під ним.

Страйк вирішив піти за Стефані з чистої примхи, бо раніше ніколи за нею не ходив, і планував повернутися до стеження за квартирою, щойно знатиме, куди дівчина ходить і з ким зустрічається. Стефані йшла, як зазвичай, міцно охопивши себе руками за тулуб, ніби щоб не розвалитися; на ній була знайома сіра кофта, чорна міні-спідниця й легінси. Обтислий одяг підкреслював худину тонких, мов гілочки, ніг. Стефані зайшла в аптеку, і Страйк бачив крізь вікно, як вона скрутилася у кріслі, чекаючи, коли принесуть ліки за рецептом: ні на кого не підніме очей, дивиться собі під ноги. Забравши білий паперовий пакет, Стефані повернулася тим самим шляхом, пройшовши під велетом-котом і його звішеною лапою. Вочевидь, поверталася до квартири... але Стефані проминула забігайлівку на Кетфорд-Бродвеї і рушила просто до афрокарибського харчового маркету, де зникла в маленькому пабі під назвою «Кетфордський овен», що тулився до задів маркету. Паб на одне вікно мав обшитий деревом фасад, який надав би йому вікторіанського вигляду, якби не був заліплений рекламами фаст-фуду, телеканалу «Скай Спорте» і вай-фаю.

Загалом тут була пішохідна зона, але неподалік пабу припаркувався побитий сірий фургон, за яким Страйк сховався і замислився над варіантами подальших дій. На цей момент не буде жодної користі від зустрічі з Віттакером лицем до лиця, а паб здавався маленьким, тож ніяк не розминутися з колишнім вітчимом — якщо Стефані зустрічається там з ним. Страйк хотів тільки порівняти нинішній вигляд Віттакера з тією постаттю в шапці й ще, можливо, з чоловіком у камуфляжній куртці, який дивився на них з Робін у «Дворі».

Страйк обіперся на фургон і закурив. Він щойно надумав зайняти пункт спостереження трохи далі від пабу, щоб подивитися, з ким Стефані вийде з пабу, аж тут задні дверцята фургона, до якого він тулився, відчинилися.

Страйк поспішно відступив на кілька кроків. З фургона вилізло четверо чоловіків і вихопилася димна мжичка й сморід паленого пластику. Колишній військовий поліціянт непомильно розпізнав запах