Читати книгу - "Війни Міллігана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Біллі приїхав у білих штанях, яскравій сорочці з гавайськими принтами і солом’яному капелюсі. Вигляд він мав такий, наче щойно приїхав з пляжу на Карибах. Кура їх познайомив, і Біллі чемно потиснув руку.
Кура порозпитував людей і дізнався, що більшу частину свого життя Шумейкер провів на високій посаді, тож для всіх умовно-звільнених в Огайо він був ледь не богом. Тож навіть якщо Біллі виграє суд — для самого Шумейкера нічогісінько не зміниться. Це була битва за життя лише для Біллі.
Кура розставив меблі в кабінеті так, щоб начальник сидів за столом навпроти Біллі. Протягом усіх цих років Мілліган був для нього лише іменем у звітах підлеглих, газетах і телевізійних новинах — і сьогодні Кура хотів, щоб Шумейкер нарешті побачив живу людину. Біллі у свою чергу сприймав Шумейкера як зло і втілення диявола. І судячи з фотокартки, яку Кура знайшов у документах, Шумейкер (чи, може, хтось інший у його установі) ставився до Біллі так само.
Наскільки було відомо Джиму, начальник відділу УДЗ мав неймовірну владу. Навіть судді не мали таких повноважень, бо на відміну від начальника могли діяти виключно за обмеженими інструкціями закону, Верховного суду, конституції та апеляційних судів. Для Шумейкера все було зовсім інакше. Відділ УДЗ не мав ні перед ким звітувати. Вони самі писали правила — і їх ніхто не перевіряв. За ними було останнє слово. Кура вважав, що така влада — можливість ухвалювати остаточні рішення, які не підлягають перевіркам чи критиці, — могла створити відчуття відособленості і стерти межі, за які не можна виходити.
Під час свідчень виявилося, що Шумейкер чудово обізнаний у справі Біллі, але водночас ніби уявлення не має, які саме документи в ній є. Курі постійно доводилося показувати йому папери, у яких було зафіксовано основні процедури його ж організації, і звіти, у яких місцеві представники відділу УДЗ підтверджували, що повідомляли терапевтів Біллі про його статус умовно-достроково звільненого та про обов’язок Біллі звітувати перед офіцерами. Шумейкер стверджував, що ці місцеві представники працювали самостійно і не звітували перед ним. Він наполягав, що Біллі було позбавлено статусу умовно-достроково звільненого ще в 1977-му, тож він мав ще тринадцять років провести у в’язниці.
Документація відділу УДЗ була не дуже зручно організована: папери не було впорядковано ні за хронологією, ні за типом. Справа Біллі була більше схожа на стіс вирізок із газет, листів і записок. Усі вони були як перетасована колода карт. Здавалося, наче працівники відділу УДЗ навмисне перемішали папери, щоб Курі було важко щось там відшукати.
Процес свідчення тривав довше, ніж він очікував — вони закінчили аж після обіду. Помічник Шумейкера, Нік Сенборн, начальник відділу спостереження за звільненими, чекав за дверима своєї черги разом з юристом від прокуратури, якого призначили працювати зі справою Біллі. Перед початком другої частини свідчень вони разом з Шумейкером вирішили сходити пообідати. Перед тим як піти, Сенборн передав Курі коробку:
— Ваше бюро надіслало нам duces tecum subpoena[66], тож я привіз решту документів. Можете переглянути їх, якщо бажаєте.
Кура подякував і заніс коробку у свій кабінет. Поки він проглядав нові папери, Біллі купив їм хот-догів на обід. Серед документів була й та фотокартка Біллі з рогами і ножем — він відклав її, щоб далі використати на перехресному допиті. Потім він натрапив на ще один документ — він переглянув аркуш і закляк. Унизу стояв підпис Шумейкера. Він почав уважно його читати:
ШТАТ ОГАЙО
ВІДДІЛ УДЗ
СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРИМІРНИК ПРОТОКОЛУ — R/W/A/L
Зважаючи на те, що Вільям Мілліган, № LEC1 92849, засуджений до 2–15 років ув’язнення, був умовнодостроково звільнений 25 квітня 1977 року;
зважаючи на те, що Вільяма Міллігана було оголошено порушником умов УДЗ після втечі 4 липня 1986 року;
зважаючи на те, що директор відділу УДЗ порекомендував повернути Вільяму Міллігану статус звільненого за УДЗ під час його втечі 9 грудня 1986 року;
та зважаючи на те, що адміністрація відділу УДЗ ретельно розглянула всі фактори стосовно цієї справи, отже, на основі влади, наданої оновленим кодексом, статтею 2867.15, Вільяма Міллігана відновлено у статусі умовно-достроково звільненого від 9 грудня 1986 року, під контролем відділу УДЗ.
Підписано та завірено печаткою особисто, 10 лютого 1988 року в Колумбусі, штат Огайо.
Підпис: Джон В. Шумейкер, голова відділу умовно-дострокового звільнення.
У правому верхньому кутку було надруковано: «Втрачений час: 5 місяців і 5 днів».
Це був саме той документ, про існування якого здогадувалися інші юристи. Він шукав його кілька місяців — і все марно. І от нарешті цей документ «із запахом пороху» у нього в руках! Документ, що остаточно доводить: Біллі відбув свій строк, поки був під УДЗ!
— Знайшов! — закричав Кура.
Біллі швидко проглянув документ.
— Сам Шумейкер його підписав! Це ж суперечить його власним свідченням!
— А головне — він доводить, що ти вже відбув свій строк. Вони пішли в кімнату з копіювальними машинами і зробили з десяток копій.
— Я візьму одну собі — на пам’ять. Мій квиток на свободу! — Біллі забрав один аркуш.
Сенборн повернувся з обіду і зайшов у кабінет Кури. Той з усіх сил намагався зберігати спокійний вигляд. В університеті один з професорів якось сказав: «Якщо у вас є щось, що може зруйнувати свідчення під час перехресного допиту — притримайте це. Змусьте свідка все заперечити, а потім представте свій доказ і зруйнуйте всі його свідчення. Для юриста, мабуть, немає більш приємного моменту. Про таке мріють, на таке роками чекають».
У Кури тепер був саме такий доказ — він ним скористався.
За кілька тижнів по тому Біллі приїхав до зали суду, де головував суддя Говард Джонсон. Біллі був одягнений у чорну футболку з написом «Термінатор-2: судний день».
Суддя попросив присутніх адвокатів назвати себе для протоколу. По черзі вони встали і назвали свої імена. Після всіх ще раз підвівся Кура і додав: «А також дух Ґері Швейкарта». Суддя мовчки кивнув.
Розпочали з того, що суддя зачитав останній звіт адміністрації Департаменту психічного здоров’я. Після цього він підняв очі на Біллі та зауважив: «…під час написання цих звітів містер Мілліган не страждав на серйозні психічні розлади і не становив небезпеки для себе чи інших. Психіатри дійшли згоди в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни Міллігана», після закриття браузера.