Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка ( продовження: 23.01) — У нього вдома.

Двері клацнули за спиною, і тільки тоді я відчула — ми дійсно залишились самі. У його кімнаті було напівтемно, м’яко світилась настільна лампа, а з динаміка ледь чутно грав повільний трек The Weeknd.

— Ти точно не передумала? — запитав він, не дивлячись на мене, поки знімав куртку. Голос хрипкий. Мабуть, стримує себе з останніх сил.

— А ти думаєш, я б поїхала, якби не хотіла бути тут? — відповіла я спокійно, розстібаючи свій плащ. Під ним — той самий обтягуючий светрик і мініспідниця. Його погляд упав на мене, і щось в очах клацнуло.

Він мовчки підійшов ближче, обвів рукою мою талію. Ми стояли майже впритул, і я відчувала кожен подих.

— Ти мене добиваєш, Віко, — прошепотів він, — сьогодні в школі… ти знущалась.

— А ти не здався. Молодець, — я усміхнулась. Але потім додала серйозніше: — Я хочу тебе, Денисе. Але не тому, що ми на межі, а тому що я довіряю тобі.

Його руки повільно зсунулись на мої плечі. Він провів пальцями по лінії шиї, дивився мені прямо в очі.

— Ти зводиш мене з розуму, — сказав він низьким голосом. — Але я не хочу бути просто емоцією. Я хочу, щоб ти знала: я з тобою, поки ти мене не виженеш. І навіть тоді, напевно, не піду.

Я кивнула. Його губи торкнулися моїх повільно, як проба. Але потім — мов лавина. Пристрасно, впевнено, трохи грубо. Його руки ковзнули під мій светрик, доторкаючись до шкіри на спині. Я тремтіла, але не від страху — від того, як сильно я цього хотіла.

— Ти впевнена? — прошепотів він, зупиняючись на мить.

Я не відповіла — просто притиснулась ближче, розстібаючи ґудзик на його сорочці.