Читати книгу - "Андрій Лаговський"

Професор машинально простяг руку по Біблію.

«Поворожу хіба, отак як робили наші наївні діди-прадіди, — подумав він. — Розгорну Біблію навмання та й прочитаю, що вона скаже про мій теперішній настрій».

Він мав сподівання, чи не розгорнеться часом премудрість Ісуса, сина Сірахова або Еклезіаст, словом щось аскетичне. На превелике його розчарування, Біблія розтулилася на апостолі Павлі, на першому посланні до коринтян. Без великої надії вичитати з новозавітного письменника щось цікаве для себе, Лаговський, одначе, зачав побіжно читати. Це був розділ ХІІІ-й. Незабаром він дуже заінтересувавсь, бо знайшов от що:

«Любов довготерпелива й вибачлива. Любов не знає заздрості. Любов не має погорди й пихи…»

Вже й ці слова більше-менше підходили до душевного його настрою. А далі він вичитав іще цікавішу річ:

«Як був я дитиною, то балакав по-дитячому, думав по-дитячому, міркував по-дитячому. А як зробився дорослою людиною, то все дитяче поодкидав…»

— Так виходить, либонь, що я ані передчасно ізстарівсь, ані розлюбив Шмідтів, а попросту виріс теперечки з дитини на дорослу людину, — осміхнувся професор, ставлячи Біблію знов на полицю.

Було вже пізненько, і він ліг спати.

Почалися для Андрія Івановича наново щасливі дні, тільки ж зовсім не такі, які були в Туапсе. Там почувалося щастя яскраве, блискуче, підкреслене, а тут — спокійненьке, приховане, навіть з чималою дозою меланхолії.

Сам Лаговський дуже добре розпізнавав тую одміну. «В Туапсе була розкішна весна й палюче літо моєї приязні до Шмідтів, — думалося йому, — а тепер іде для наших відносин гарна, погожа осінь. Бо отак вбсени й сонце світить любо, і небо синє, і дерева ще вбрані листям, і пташки щебечуть, і люди поспішають нагулятися на чистому повітрі і радіють: «Ох, яка ж гарна погода!» — та рівночасно кожна душа знає й чує, що не стало літнього тепла і що навіть от-от може настати й холоднеча, мороз і сніг».

Тільки ж до зимової холоднечі в відносинах Лаговського і Шмідтів було ще дуже далеко.

Щонеділі або — це бувало рідше — що двох неділь професор ходив до Шмідтів на празниковий обід і перебував у тій сім’ї аж до пізньої ночі, то сидячи в кімнаті у Володимира, то у Аполлона з Костянтином, чи там з гостями старих Шмідтів. Про яку-небудь свою власну душевну журбу й смуток, коли таке на нього находило, він нікому з сім’ї не оповідав ніколи, бо вже з гіркого досвіду знав, що «смутний» — те саме, що й «докучний». Навпаки, він, буваючи у Шмідтів, силувався жити інтересами самих Шмідтів. З Володимиром у нього йшли довгі розмови на математичні теми; професорові дуже любо було бачити, що той жваво зацікавився математикою; і він думав навіть, що як закінчить Володимир університетський курс, то не завадило б приділити його до кафедри. З молодшими Шмідтами тем для розмов бувала, звичайно, велика сила. Щоправда, не раз серед жвавої балачки виринала в професоровій підсвідомості аскетична думка: «Суєта суєт і все суєта!» Він не раз бачив, що в «поетичнім» Костянтині є чималенько й фатуватості, й фразистості, що в «об’єктивнім» Аполлоні багацько є звичайнісінької егоїстичної байдужності до людей; та все те його не вражало. І кожного разу, як повертався Лаговський од Шмідтів додому, до своєї келії, тихомирне щасливе почуття шептало йому: «Вони тебе люблять! Життя свого за тебе, звичайно, не покладуть, тільки ж тебе люблять безперечно».

І Лаговському бувало гарно на душі. Він цілий тиждень щиро працював у своїй самотині, а в неділю знов ішов до Шмідтів, як до своєї рідної сім’ї, не до чужої.

V

Кінчавсь великий піст, сезон концертів. Якось Лаговському захотілося піти на концерт стародавніх музичних інструментів, щоб перенестися хоч трохи в обстанову XV–XVI віків. Враження були чудові. Професор, весь захоплений концертом, уважно сидів на своєму місці, не дивлячись ані вправоруч, ані вліворуч, та й допіру в антракті побачив, що коло нього недалечко сидить його туапсинська знайома, художниця Петрова.

Зав’язалася балачка про враження од концерту, пішла відповідна обміна думками. Потім професор спитав у Петрової, чи не гадає вона поїхати на Великдень до Туапсе, до своєї «вілли».

— Ні, там у мене цілу зиму живе безробітний учитель, із сім’єю. Не хочеться його турбувати. Вже аж на літо поїду.

— А! Це той учитель, що був постраждав через Шмідтів? — несподівано зацікавивсь Лаговський. — Що то за історія, Ганно Володимирівно?.. Можете бути певні, що тепер я вже дослухаю її, а не втечу од вас, — додав він жартівливо.

Художниця розказала, як вийшло діло. Генерал Шмідт поскаржився на вчителя кураторові, а куратор доручив окружному інспекторові зробити вчителеві гостру нагану. Інспектор побачив учителя, вже як у того всі діти лежали слабі на малярію. Знервований педагог, забувши всяку пошану до начальства, говорив з інспектором в сильно підвищеному тоні; інспектор аж обуривсь на таку «нахабність»: слово за словом — і результат стався такий, що вчителя звільнено з посади «по третьому пункту», себто прогнано без «прохання», та й дано наказ по цілій Кавказькій окрузі, щоб його ніде не брали на службу. Із своїм «вовчим білетом» бідолаха вже другий рік ніяк не може знайти не то що педагогічної, ба й жодної державної посади, а живе з чого трапиться. Це вже другу зиму художниця пускає його з сім’єю задурно до своєї туапсинської хатини, нехай живуть до літа. Часто вони голодують. Найменша дитина померла.

— Що-що, а за це Шмідти одповідатимуть на тому світі! — доказала Петрова. — Я дуже рада за вас, що ви з ними розійшлися.

— Я з ними знов помиривсь, Ганно Володимирівно, — тихенько сказав Лаговський. — Та й дуже їх люблю.

— Ет! — ніби розсердилася художниця. — То була б я нічого вам не розповідала!.. Тепер у вас буде на душі деякий ворожий осадок проти мене! Знаю ж я вашу вдачу: ви, як кого любите, то ідеалізуєте без краю, а нелюбу правду вважаєте за поклеп!..

— Ба ні, Ганно Володимирівно! Навпаки, я ще й дуже радий, що почув од вас оцю історію. Бо тепер, коли я люблю людей, то я бажаю любити їх справжніх, а не тих, що вимріяла моя фантазія.

— Ого! Це вже в вас якась нова філософія, не тая, що була давніш!.. А не секрет довідатися, яким способом набралися ви отаких поглядів?..

— Дуже просто. Хто шукає приятелів бездоганних, той ніяких не має, бо наших друзів наділяє нам випадок, а не наш вибір. На