Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях.
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!..»
Чи не тому Рилєєв та інші декабристи навіть і не гадали запросити Пушкіна до свого товариства? Через значні, кажучи сучасною мовою, ідейні розходження, адже якщо для Рилєєва боротьба за свободу розумілася широко, як необхідність не лише для російського народу, то для Пушкіна на першому плані була вона, Російська імперія, а вже потім – свобода. Та й цар для Пушкіна, відомого «борця за свободу», був на першому місці, а вже потім свобода. І то лише для його співвітчизників, для його імперії, яка душила інші народи, які посміли виривати в неї ту свободу. Пушкін у «Полтаві» прямо прославляє Петра І:
В гражданстве северной державы,
В ее воинственной судьбе
Лишь ты воздвиг, герой Полтавы,
Огромный памятник себе.
І все ж навіть пушкінський Мазепа проголошує своє кредо – заради чого він жив і боровся, а заодно й підкреслює, що його істинною метою було здобуття Україною незалежності:
Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы,
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украйне быть уже пора:
И знамя вольности кровавой
Я подымаю на Петра.
Пушкін навіть зайнявся пророкуванням, що, мовляв, будуть пам’ятати лише Петра І, а Мазепу забудуть. Але це імперське пророцтво Пушкіна не збулося. Не забули гетьмана Івана Степановича Мазепу в Україні.
«Забыт Мазепа с давних пор…»
Це так хотілося Пушкіну, щоб забули Мазепу, «злодея», який намагався вирвати Україну з російського ярма… За свободу, бачте, боровся. Але – за яку? За свободу своїх хохлів. Щоб вирвати їх з-під влади російського «самовластья». От і отримав за це…
Якщо, мовляв, Мазепу й пам’ятають, то лише в церквах, під час проклять, тобто оголошення анафеми.
Забыт Мазепа с давних пор;
Лишь в торжествующей святыне
Раз в год анафемой доныне,
Грозя, гремит о нем Собор…
Віктор Гюґо пророкує вождю Країни козаків у своїй поемі «Мазепа»:
Страхітна велич з його мук повстане.
Колись кирею вдягне прадідних гетьманів
У сяєві зіниць;
А як у ній з’явиться – степові народи
Пішлють йому назустріч фанфар хороводи
І падатимуть ниць!
Кіндрат Рилєєв виявився передбачливішим
«Увы», – як кажуть росіяни, Пушкін виявився – принаймні щодо Мазепи, – нікудишнім пророком. (Чи йому так хотілося, щоб Мазепу навіть його одноплемінники хутчій забули, тож і видавав бажане за дійсне.)
Сьогодні в Україні – в незалежній, за яку він одним з перших розпочав боротьбу, – створюються кінофільми, в ефірі ідуть присвячені йому радіо– і телепередачі, виходять книги, з’являються оповідання, вірші, есеї, історичні дослідження – його ім’я на слуху. Воно стало символом волі – для патріотів України – і ненавистю для українофобів різних мастей, а головно – прихильників російського самодержавства.
У довідниках та енциклопедіях гетьман Мазепа нарешті зайняв належне йому місце, як предтеча самостійної України, зрадником його називають лише недруги незалежної України, що, здається, ніколи не переведуться. Але всупереч всьому – й історичним нашаруванням несправедливості – в Україні лунає, як молитва: «Хай святиться ім’я твоє, гетьмане Мазепо!..»
Є в Білоцерківському районі Київської області село Мазепинці, що входить до складу Дроздівської сільської ради. Це село, розташоване над річкою Кам’янкою – родове село гетьмана України Івана Мазепи.
Засноване в ХVI столітті, вперше згадується як хутір Кам’янець, який 1544 року, волею польського короля Сигізмунда I, було передано Михайлу Мазепі. На цьому місці він збудував село, назване згодом (уже після народження Івана Мазепи) Мазепинцями. Село перейшло його нащадку (імовірно сину) Миколі Мазепі, а згодом – Адаму-Степану Мазепі в якості спадщини. 20 березня 1639 року на хуторі Кам’янці народився Іван Степанович Мазепа.
Мазепами у селі було зведено Воскресенську церкву.
Після поразки Івана Мазепи, за давніми переказами самого села, сюди привели декілька десятків козаків, закутих у кайдани, і московська кавалерія показово розтоптала їх копитами своїх коней. Сьогодні на тому місці – розоране поле і курган неподалік, насипаний щоб пам’ятали про ту розправу.
Під часу Голодомору 1932–1933 років загинули 424 мазепинці.
У 1994 році в селі встановлено перший у історії України пам’ятник Івану Мазепі роботи скульптора Євгена Горбаня.
Пізніше у селі було зведено храм Святителя Миколая. 14 жовтня 2007 року церкву було освячено настоятелем Української православної церкви Київського патріархату, патріархом Київським Філаретом за участі народних депутатів України, чиновників та громадськості.
Поруч із храмом розташований Меморіальний комплекс парку козацької слави, що включає музей етнографії та старожитностей, ландшафтний етнографічний парк (курган, козацька вежа, млин, криниця-журавель, діюча корчма) та пам’ятник Івану Мазепі.
Віват, мазепинці, віват!
Пророкування Пушкіна про те, що будуть пам’ятати лише Петра І, а Мазепу забудуть, не збулося. Пушкін не став провидцем. А ось Кіндрат Рилєєв, коли писав про Івана Мазепу і про Україну, виявився передбачливим, адже був певний: борців за свободу ніколи не забудуть:
«Еще, быть может, друг народа, / Спасет несчастных земляков, / И, достояние отцов, / Воскреснет прежняя свобода!»
Воістину, Кіндрате Федоровичу, воістину!
«Воскреснет прежняя свобода…» – воскресла. Бодай і через 282 роки після промашки Богдана Хмельницького, що так дорого коштувала українцям, Країна козаків нарешті отримала незалежність.
За всю історію Україна мала сім конституцій.
Нині діюча – восьма.
Першою була Конституція Війська Запорозького 1710 року, автором якої є Пилип Орлик і яка була проголошена в Бендерах 5 квітня 1710 року під назвою «Конституція Війська Запорозького» – правовий документ конституційного характеру, відомий нині, як «Конституція Пилипа Орлика».
Другою була Конституція Української Народної Республіки 1918 року, прийнята Центральною Радою (конституційну комісію очолював М. Грушевський).
Третя – Конституція Української РСР 1919 року, прийнята Третім Всеукраїнським з’їздом Рад.
Четверта – Конституція Української РСР 1928 року – підтверджувала входження до складу СРСР і закріплювала верховенство загальносоюзних органів і загальносоюзного законодавства.
П’ята – Конституція Української РСР 1937 року, у ній найвищою владою наділена Верховна Рада УРСР.
Шоста – Конституція Карпатської України 1939 року, прийнята на першій і останній сесії парламенту Карпатської України.
Сьома – Конституція Української РСР 1978 року.
Восьма – Конституція України 1996 року, нині діюча Конституція, прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Законом були анульовані
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія гетьмана Мазепи», після закриття браузера.