Читати книгу - "Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери"

…З того дня із Фіскарошки ніби вивітрилась душа. Де й поділась її смачна бесіда, щедро пересипана перцем, задерикуватість, рішучість і добра войовничість. Нипала живою тінню по двору, хаті, городу і днями мовчала. А коли і починала щось говорити, раптом уривала нитку розмови і до себе одне і те ж: “Господи великий, не дай більше жодній матері пізнати того горя — хоронити своїх діточок!”.

Інколи Фіскарошка заходила у потаємну комірчину. Ту саму комірчину, де бережно ховала від влади портрети вождів, за правління яких бабі довелось жити, починаючи від імператора Франца Йовжки і аж до Сталіна і Хрущова. Тут, замкнувшись на засув, баба годинами щось бубоніла, то радилася, то сварилася із імператорами, президентами і комуністичними вождями.

— Наші бабка малінько захворіли на голову, то мусимо їм перебачати, — просив Соломон, коли баба дуже гнівалась на нас.

А ось одного ранку… Баба довго і щиро молилася перед іконою Богоматері, далі відімкнула колодицю на потаємній комірчині і крадькома шмигонула туди.

Довго там вела із котримось із вождів дискусію, а потім вийшла із великим портретом, загорнутим у мішковину. Взяла його під пахви й, озираючись навсебіч, попрошкувала до саду. Дід штурхонув мене і тикнув услід бабі пальцем — мовляв, іди лем за нею.

Під старою, розколотою блискавкою, грушею баба розгорнула портрет — це був Сталін. Вождь сердито скинув бровами і запитав: “Шта нада, женщіна?” Проте Фіскарошка не слухала кривавого кавказця. Добула із фартуха сірники і запалила… Портрет почав сердито фиркати і вогонь задихався. Тоді Фіскарошка нагребла оберемок сухого хмизу, підсадила його соломою і знову запалила. Коли вогонь весело затанцював, туди кинула портрет Сталіна. І тут сталося незрозуміле: вогонь почав тікати на всі боки, хмиз — сердито шипіти і гаснути. Баба знову кинула оберемок сухенької і аж гарячої соломи… Кривавий тиран корчився, як змія, люто сопів, пихтів і одбивав від себе полум’я. Але раптом схлипнув, знидів і вогонь затанцював. І в цю мить у багатті щось закричало, заквиліло, божевільно зареготіло!.. І чорна хмарка, вихопившись із багаття, ревучи, понеслась над селом у бік лісів і темних хащ.

Баба опустилась на землю… сіла. Мала такий страшний і змучений вигляд, наче щойно боролась із сатаною… І таки перемогла!

Одразу за межею, у своєму городі, серед молоденької кукурудзи, голий до пояса дибав і невдоволено, наче неопохмелений бусол, помахував головою дорогий наш пан Фийса.

— Пане Фийсо, што робите? — вже якось оживлено і полегшено зацікавилась Фіскарошка.

— Пасулю, Марько, хочу тичити, — озвався жваво Фийса.

— Е-е-е, пане Фийсо, лишіться ви, до мари, тої пасулі, ачей не втікає у Палестину?

— А ви штось радите мудріше?

— У мене там ще десь припрятано од діда півлітра большевицької зарази… подьте до нас — малінько тровитись будеме, — мовила Фіскарошка, дивлячись із доброю сусідською любов’ю на пана Фийсу.

Довідничок та словничок діалектних та маловживаних слів

* Баюсатий бачі — вусатий дядько

* Бровза — харчова сода

* Будар — туалет у дворі

* Будюгови — жіночі труси

* Варіха — ополоник

* Варош — місто

* Водяноє-неправоє — недобрий дух

* Гавра — барліг

* Галя — так нарекли у народі репродуктор

* Ганна Ладані — відомий кукурудзовод, двічі Герой Соціалістичної Праці із Мукачівщини

* Гертикашна — туберкульозна

* До содухів праведних — на той світ

* Дудки — гроші

* Дяка, мати дяку — бажання, мати бажання

* Зафіштелити — задиміти

* Збийвіч — людина авантюрного характеру, яка зіб’є будь-якого праведника із вірного шляху

* Знюшкатися — зійтися

* Жівани — бандити, злодії

* Колодиця — замок

* Копоня — голова

* Крумплі — картопля

* Леквар — сливове повидло

* Лилик — кажан

* Линдик — чоловічий статевий орган

* Локтовня — жандармська управа

* Льондром — у блуд

* Мальфа — мавпа

* Марішка ти зелена — незлоблива лайка

* Мацур — кіт

* Мицьки — котики вербові

* Нанашка — хресна мати

* Нанашко — хресний батько

* Неволяшний — хуліган

* Оболок — вікно

* Парадичка — помідор

* Пасуля — квасоля

* Пенгів — колишня грошова одиниця Угорщини

* Писок — лице, — обличчя

* Райбати — прати, але тут у значенні “кохати”

* Ранташ — просмажена на олії мука для заправки перших страв

* Річка-фрай — вільно, досита.

* Серсама — інструмент, але тут мається на увазі статевий орган

* Тварь — обличчя

* Тичити — ставити тички для квасолі, яка плететься по них

* Торомбатий — товстогубий

* Файта — рід

* Франц Йовжка — Франц Йосиф, імператор Австро-Угорщини

* Цімбор — товариш

* Шаркань — міфічна літаюча змія

* Шелюги — нетріби

* Шіковний — працьовитий, легкий на підйом

ДИВОСВІТ ДМИТРА КЕШЕЛІ,

або

ЩО НАШІПТУЮТЬ ЙОМУ НЕБЕСА

Ім’я українського письменника-прозаїка, публіциста, драматурга, радіо- і тележурналіста нині добре знане на теренах рідного Закарпаття, України, ближчого й дальшого зарубіжжя. Народився він у приміському селі Клячанові — місто Мукачево майже поруч, але в ближчих своїх куточках геть приховане від прямого повсякчасного погляду сельчанина знаменитою горою Ловачкою, ще у прадавні часи заселеною працьовитим людом. Виокремившись із гірського пасма Вігорлат-Гутинського хребта, що різко переходить у велику Середньо-Дунайську низовину, вона ніби підкреслює свою окремішність, ба навіть свою виключність. У творах письменника гора носить й іншу, але теж жіночу назву — Меланія, таки приловила у свої життєдайні сіті не тільки прадавніх металургів краю, залізоробів, ще за чотири тисячоліття до Христової доби, а й нашого сучасника Дмитра Кешелю та його ближчих земляків.

Рідна земля з благословенними Карпатами, приреченими, за висловом знаменитого художника Рокуела Кента, народжувати митців, не поскупилася вділити своїх щедрот й Дмитрові Кешелі. Нагородила його твердістю духу, сформувала його неординарний художній світ, назавше сповнила серце патріотичними почуваннями, які визначили й раннє входження ще підлітка, школяра Дмитра в царину словесного мистецтва, й одну з посутніх особливостей його письма — пряму присутність у ньому авторського «я», закоханого у рідні обрії. Починав він короткими зразками малої прози, етюдами, або, як казав Франко, «психологічними студіями», чи, за визначенням Стефаника, «студіями й образками», покликаними до життя оточуючою природою і людьми, їх вабливістю, а подеколи й черствістю до відкритої добру і красі його душі, що дещо незвично, образно сприймає дійсність.

Становлення таланту прозаїка йшло в ключі ліричної прози з використанням дедалі ширшої палітри умовних способів письма й посиленням епічної