BooksUkraine.com » Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

181
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 95
Перейти на сторінку:
собака, люто гавкав-захлинався, коли Майка проїжджала повз обійстя Реп’яхів. Як вони?… Серце загупало – Санджив усміхнений перед очі. Перелякалася: а раптом на хуторі міліція орудує? Вбивць шукають, а тут Майка… Що знаєш, дівко?

– А назад поверну – ще підозріліше! – Наче вже оточили її з усіх боків. Скерувала автівку в бік хутора.

От уже і Капулетці позаду. Місток, гайок… Лупин хутір попереду. Таке все знайоме, рідне. А тихо ж… Нікого. При сонці тільки порожні хати заплакані – тужать без людей. Невже нікого не лишилося?… Побачила на Уляниному подвір’ї біле простирадло випране – мало не розплакалася.

– Є люди…

Спочатку пішла до своєї хати: Толя… Є? Серце впало: город бур’яном укрився, дурна пташка об вікно вдарилася – сама вмерла, скло розбила, груші повсихали, та таке страшне запустіння – наче не жив тут ніхто й ніколи. Сама біда.

Схлипнула: нема Толі… Посунула до сусідського двору.

Уляна побачила Майку, розплакалася. Обійняла.

– Дитино… Повернулася?

– Толя де? – прошепотіла Майка.

Уляна знизала плечима, захитала головою скорботно.

– Навіть не чули нічого про нього?

Ні… Уляна присіла край столу: на столі – свічки, свічки. Дивилася на Майку пригнічено.

– І Сашко, кажуть, кудись поїхав… – видушила врешті. – Назавжди.

Майка завмерла. Очі відвела.

– З чого взяли?

– У Києві була… Повернулася – ані Сашка, ані Хауса. Якби хотів повернутися – кота б тут лишив.

Майка задихнулася. Боже правий! А як знайдуть у неї Хауса?! Рюкзак Санджива?…

– То ви… сама тут? – зіщулилася, злякалася.

Уляна кивнула.

– А ти… повернешся?

– Обов’язково, – молола, бігти б світ за очі. – Справи в Києві закінчу і приїду. І Толя повернеться… От побачите! – Підхопилася, до дверей. – Час мені…

– Ти на Київ? – спитала Уляна. – Може, підвезеш? Справа в мене… Давнішня… Час покаятися.

Ох, то мука! Майка гнала «тойоту» на Київ, косувала на Уляну – жінка мовчала, дивилася на шлях скорботними, сумними очима, наче готувалася до моторошного випробування.

– Город мій заріс… – мовила Майка, щоби хоч якось розколихати страшну застиглу тишу.

– Не біда, – відказала Уляна. – Ви з Толею моторні. Швидко порядки наведете.

– Толя повернеться! Я знаю!

– Як живий – повернеться, – тихо відповіла Уляна, а Майці – грім.

– Толя до ста років житиме! Ніхто його не зурочить!

– Хай би так… – ще тихіше відповіла Уляна.

– А вам не страшно самій на хуторі? – Майка повернула розмову в інше русло, зиркнула на Уляну зацьковано.

– Скоро Сашкові друзі приїдуть.

– Чого це?! – Майка напружилася.

– Бо вже навідувалися. Шукали його. Думали – біда з ним, та потім вирішили: як рюкзака з документами й Хауса немає, значить, подався кудись. Казали: зі справами розберемося, на хуторі оселимося… Тут Сашка дочекаємося…

Майку накрила хвиля холодного липкого страху: борсалася в ньому, ляскала руками безпорадно…

– А що у вас за справа така страшна в Києві, що каятися їдете?

Уляна притисла руки до грудей, зіщулилася.

– Син мій… Тьомка… Друга найліпшого вбив. Льошу. По сусідству жили. В одному під’їзді.

– Господи! Як це? – Майка вже не витримувала напруження. На гальма! «Тойота» завмерла на узбіччі траси. Дивилася на Уляну, та бачила усміхненого живого Санджива, божевільну Тому, заплаканого Петра Реп’яха.

– Випадково… – чула Улянин голос. – Самостріл змайстрували… Пішли випробовувати… Ну і…

– То… не злочин… Біда… – Майчині зуби цокотіли. – Вам перед ким каятися?

– Перед матір’ю Льошиною. Одразу, як біда сталася, не змогла. А терпіти вже несила…

– Вам у чому каятися?

– Бо винна, – прошепотіла Уляна.

Дивилася Майці в очі, наче промовляла: «А тебе хіба вина до землі не гне?…»

Паніка мобілізує: негайно позбутися Хауса! Вбити! Спалити Сандживів рюкзак! Згадку про нього стерти, бо як потягнуть за ниточку: і грошей у Майки раптом купа з’явилася, і «Волга» раритетна відреставрована! Дідько! Реп’яхи – бовдури! Арматурою розмахувати – на раз, а придумати, чому автівку віддали, не здогадалися! І вона якось…

Страшно! Майка входить до апартаментів на Жилянській уже поночі. Думки колотяться: «Налити повну ванну води, заманити туди кота, утопити». Інакше не подужає тварину.

Розчахує балкон. Кіт лежить на помаранчевому рюкзаку.

– Хаусе… Гуляти хочеш? – безпорадно шепоче. – Ходімо… Правда! На траву… У ліс… – Іде до дверей, кличе Хауса. – Нумо… Скоріш… Піднімайся… – У голові метушня. Хто знає, що в неї жив Хаус? Вітка! Андрій! Вітка не викаже. Борг їй повернути врешті – тоді не викаже. Андрій… Сам не зізнається, що його кіт налякав. Не було ніякого кота, Андрій ніколи не переступав поріг Майчиної квартири. Ганьби його не було. Чи наважиться доводити зворотне? Він – легкий! Йому з тим морочитися зайве.

Хаус кволо суне за дівчиною.

– От і добре, зараз буде тобі забава… – Майка затягує кота на переднє сидіння «тойоти». – Поїхали…

Проторована доріжка – на лівий берег, до Чернігівської траси, та Майка жене в протилежний бік, вивертає на Житомирську. Подалі від міста. Зупиняє автівку на трасі під самотнім ліхтарем, що блимає, біля облупленого зачиненого кіоску з бляклою вивіскою «Супер Шашличок!», витягує кота з автівки – Хаус завмирає на узбіччі, принюхується, зиркає на дівчину насторожено…

– От бачиш, – виправдовується людина перед твариною. – Тут кльово… Мишей, певно, до дідька… Ти ж магазинну курятину… не дуже.

Хаус не рухається. Закляк у траві, напружився. Майка суне до автівки.

– Ти… полюй… Я… повернуся. – За кермо, на газ.

«Тойота» зривається з місця, розвертається, мчить на столичні вогні. Майка зиркає в дзеркало заднього огляду – Хаус так і стоїть під ліхтарем, що блимає, наповнює Майчину душу гидким відчуттям підлої зради.

– Краще було втопити?… – гризе ту душу.

– Та ні… – плаче душа.

Майці не до плачів. Перетягла з балкона на кухню помаранчевий Сандживів рюкзак, узялася ножицями на шматки розрізати, щоби спалити їх, – наштовхнулася на Сашкові документи у внутрішній кишеньці. Дідько! Розшматувала паспорт Санджива, військовий білет і водійські права. Знітилася: треба ж! І служив, і автівкою керувати вмів. Склала папери в умивальник. Підпалила запальничкою – ну, от і все! Чиста?… Уранці залишки помаранчевого рюкзака розкидає по смітниках. І все!

Розревлася коровою: «Чого ж так гірко, мамо?…»

Мама значилася першою в Майчиному шорт-листі зрадників. Уже за три дні після повернення до столиці Майка стукала у двері Луцикової халупи на Харківському, та нові житці – ні сном ні духом: звідки їм знати, куди переїхали Луцик із Надюсею? Можуть телефон старих хазяїв підказати.

– Дякую, не треба… – Майка пнулася одразу зателефонувати мамі, та душа кривилася: «Ні…» Хотілося стати перед мамою, побачити її нещасні виплакані очі… Почути: «Прости, доню…» Щоби не простити!

Обрала складний, та надійний шлях. Театри… Там вони тирлуються за

1 ... 90 91 92 ... 95
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"