Читати книгу - "Відірвана від коренів"

жінки, яка мене не знає, чи буде вона рада, і чи скаже чоловікові, а той підкаже королю, що королева не повинна бути спалена? І чи король послухає? Нічого з цього не мало для мене великого сенсу, але незнайомі мені люди через це прислали купу запрошень — тільки тому, що одна людина вписала моє ім'я в книгу. Але ці запрошення ясно вказували на кроки, які потрібно було зробити на моєму шляху.

Я хотіла поговорити з Серканом: наполовину щоб порадитися, і наполовину щоб поскаржитися. Я навіть відкрила книгу Яги і спробувала знайти заклинання, яке дозволило би мені поговорити з ним, але не знайшла нічого, що могло діяти так далеко. Найближчим було заклинання kialmas, з приміткою, «щоб бути почутим в сусідньому селі», але я не думаю, що хтось міг поцінувати вміння кричати так голосно, що його голос подолає відстань через країну, і я не думаю, що цей голос подолав би гори, навіть якби я оглушила всіх у Кралії.

Зрештою я вибрала найбільш раннє запрошення, і пішла. Я була голодною, в кінці кінців. Останній шматок хліба, збережений у кишені спідниці, був настільки черствим до теперішнього часу, що навіть магія не могла змусити його легко ковзнути всередину, або насправді наповнити мій живіт. У замку повинні були бути кухні, але слуги почали дивитися на мене дивно, коли я зайшла занадто далеко вниз і по неправильному коридору; Я не хотіла бачити, як витягнуться їхні обличчя, коли я зайду на кухню. Але я не могла змусити себе зупинити одну з служниць, дівчину, таку ж, як і я, і попросити її, щоб та прислужувала мені, як ніби дійсно стала прекрасною дамою, хоч могла просто переодітися і прикинутись однією з них.

Я бродила вгору і вниз по сходах і коридорах, поки не вийшла знову у внутрішній двір, там я перемогла себе і підійшла до одного з охоронців біля дверей і запитала у нього дорогу, показуючи йому моє запрошення. Він кинув на мене такий самий дивний погляд, як і слуги, але подивився на адресу і сказав, — це жовтий будинок, третій від зовнішніх воріт. Спустіться вниз по дорозі, і ви побачите його після того як обійдете навколо собору. Може ви волієте стілець, міледі? — Він прикріпив останнє слово трохи недовірливо.

— Ні, — сказала я, збентежена питанням, і відправилася.

Це було не дуже далеко: дворяни жили в будинках, встановлених біля зовнішніх стін цитаделі, або так робили найбагатші з них, в усякому разі. Лакеї в жовтому будинку теж дивилися на мене досить дивно, коли я, нарешті, підійшла до входу, але вони відкрили для мене двері. Я зупинилася на порозі: тепер була моя черга дивитися здивовано. Після мене по дорозі пройшли парами чоловіки, які носили специфічні високі коробки навколо замку; Я не знала, що у них було. Тепер одна з них опинилася на сходах будинку, прямо у мене за спиною. Лакей відчинив дверці, всередині був стілець з молодою леді, яка сиділа на ньому. Вона важко вилізла з коробки.

Лакей запропонував їй руку, щоб провести по сходах наверх, у будинок, але потім повернувся на своє місце. Вона зупинилася на нижній сходинці, дивлячись на мене. Я нерішуче запитала її,

— Вам потрібна допомога? — Вона стояла, як ніби у неї були хворі ноги, але я не могла сказати, що було під її спідницею, і не могла уявити будь-яку іншу причину, чому вона закрилася у таку дивну коробку.

Але вона стояла і дивилася тільки на мене, а потім до неї підійшли ще кілька стільців, і гостей стало більше. Це було просто — так вони переміщалися з місця на місце.

— Ніхто з вас ніколи не ходить пішки? — запитала я, збита з пантелику.

— А як ви звільняєтеся від бруду? — запитала вона у відповідь.

Ми обидві подивилися на мою сукню. Я була забризкана на добрих два дюйми уздовж всієї нижньої частини моєї сьогоднішньої спідниці: бруду було більше, ніж на колесі фургона, оздобленого пурпурним оксамитом і срібними галунами.

— Ніяк, — похмуро сказала я.

Так я зустрілася з леді Алісією з Лідзвара. Ми увійшли в будинок і відразу ж були перервані господинею, яка з'явилася в залі між нами; вона недбало привіталась з леді Алісією, а потім схопила мене за руки і поцілувала в обидві щоки.

— Моя люба леді Агнешка, — почала вона, — як добре, що ви змогли прийти, що за чарівне плаття: впевнена, що ви почнете нову моду. — Я дивилася на її сяюче обличчя в сум'ятті. Її ім'я повністю вилетіло з моєї голови. Але це, схоже, не мало значення. Навіть в той час коли я бурмотіла щось ввічливе і малозначуще, вона обвила мене своєю запашною рукою навколо пліч і потягла до вітальні, де вже збиралися гості.

Вона повела мене навколо, знайомлячи з усіма, в той час як я тихо і пристрасно ненавиділа Соля все більше — за те, що той був правий. Всі були дуже раді знайомству, кожен був ретельно ввічливий — перше, що потрібно в будь-якому випадку. Вони не питали мене про магію. Те, що вони хотіли, це попліткувати про порятунок королеви. Їх манери були занадто гарні, щоб задавати питання безпосередньо, але кожен з них казав щось на кшталт, — «я чув, що там були химери які охороняли її…» — а далі вичікувально дивилися, запрошуючи мене до розмови, щоб я виправила їх.

Я могла би сказати що-небудь. Я могла би справити на них враження будь-яким розумним способом, або стверджувати будь-яку кількість чудес: вони були явно готові розділити такі враження зі мною, щоб відчути і себе трішки героями. Але я відсахнулася від пам'яті тієї страшної бійні навколо мене, і крові, яка лилася на землю у бруд. Я здригалася і відповідала плоско і коротко «Ні» — або нічого не казала взагалі, скидаючи одну розмову