Читати книгу - "Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров"

У Полтаві були величезні склади майна на "Шведських Могилах" (район бою з 1709 року), от туди ми й вислали наші вози, щоби дістати потрібні речі, поки ще не візьмуть їх "під охорону" німці. Умова умовою, але не дивлячись на те, що українська кіннота першою вскочила в Полтаву, перша вела бій за стацію "Полтава Харківська" та першою, переправившись у човнах, була на цій стації, нам не хотять німці визнати навіть права взяти так потрібні нам сідла та набої для гірських гармат, а за дві справних гірських гарматки, які були на Абазівці, ледви не довелося з німцями битись.

Наш поспіх був виправданий і вечером підійшли наші вози повні темно-сірого сукна на чемерки, чорного на штани, зі всім приладдям для шиття, навіть з двома кравецькими машинами. А наша піхота на другий день мала таки мороку з німцями, які встигли взяти все під "надійну охорону".

Тому, що ми не мали при полку ніяких засобів, щоби пошити однострої, довелося мобілізувати близчих кравців, а до того прийшов на допомогу Кадетський Корпус, поставивши до нашого вжитку свою майстерню.

Який саме шити однострій, довелося рішати самим, бо ми не знали, чи був якийсь відповідний однострій затверджений Центральною Радою, бо досі користувалися всі давним російським, лише з іншими відзнаками. Ось і вирішили полковою громадою шити трохи модернізований одяг реєстровиків кінця 17 та 18 віку – синій, легкий куцан, краями зі золотим гальоном, чорні штани типу "бриджі" – вузькі у коліні, широкі вище – як найблизчі до українського типу і зручні для їзди. Замість плаща темно-сіра чемерка трохи довша, як була у реєстровиків, з таким-же гальоном. Доволі гарно і практично. Лише гармаші виломились з полкового зразку та пошили ясно-сірі штани з червоними лямпасами і захисні куцани, а замість чемерок зареквірували десь бурки, на які довелось таки видати реквізіційні посвідки.

Як не спішили ми з одягом, але все-таки до дальшого походу з Полтави всіх одягнути не вспіли та лише під Карлівкою були вже всі в одностроях, які привезено з Полтави.

За ті три дні, що були ми в Полтаві, звичайно, було важко розібратися в настроях тамошнього громадянства, але треба зазначити, що громадське життя Полтави не було так знищене та порушене, як інших міст. Цивільна влада не припиняла своєї діяльности, а тому, не дивлячись на приявність великої кількості своїх та чужих військ, порядок внутрі міста підтримувався місцевою міліцією.

Місцеве самоврядування поставило навіть вимогу, щоби всі реквізіційні посвідки були ним стверджувані.

Не знаю, як інші частини, але ми охоче підпорядкувались цій вимозі, бо вона знимала з нас частину відповідальности у недоцільності чи перебільшенні вимог.

Дуже цікаво було порівняти відношення населення до нас тут, у Полтаві, з тим, шо бачили ми в Києві, Лубнах і Хоролі.

Цей "Кадетський Корпус", який, докладаючи до нього мірило Києва, мусів був би ужити всіх заходів, щоби нас не пустити, не лиш відчинив нам двері до своїх службових помешкань, але й до гостинної салі наставників тієї юнацької школи, де щиро угощувано гордієнківських старшин і де ми, на велике наше здивування, почули промови не лише українською мовою, але й про українське визволення та про українську самостійність. Ці наставники, а більшість із них балакала по російськи та признавалася до росіян, не виявили до нас ніякої ворожнечі, навпаки деякі із них заявили, що тільки під час панування тут большевиків навчилися розуміти ріжницю між психольоґією російського та українського вояка і як інтелігентні люде цінять вище останнього, бо дійсно т. зв. "червоне козацтво" було головно тим чинником, що вдержував лад у місті, а ті з большевиків, які признавалися до українства, були більш терпимими щодо місцевого населення. Цікаво, що "Кадетського Корпусу", де був чималий відсоток шляхетських дітей і тому числився гніздом контрреволюції, не займав ніхто, а тому юнаки, яких жовтнева революція захопила в мурах корпусу, не лише залишилися в корпусі для продовжування навчання, але й виховувались попередніми наставниками на старшин, але якої армії? Це питання для мене особисто залишилося досі невирішеним.

Ці юнаки в чорних одностроях, але без барчиків (еполєтів), які також зняла із них революція, юрбами бігали коло гайдамацтва, слухаючи із захопленням їхніх розмов, оповідань та пісень і розширеними очима дивлячись на суворі обличча та на голені з оселедцями голови. (Мода на оселедці, яка перекинулась до нас від Слобожанського Гайдамацького Коша в Полтаві (1), стала вже такою міцною, що перетворилася майже в традицію, так що погодилися з нею навіть ті, хто з цеї моди раніше кепкував).

Цікаво, скільки було тих 10 до 17 літних хлопців, яким ці переживання так запали в душу, що штурхнули їх на шлях чи то "жовтоблакитної контрреволюції", чи то "большевизму другого розряду", чи то "мазепинщіни і сепаратизму", чи то "Шумскізму" та "шовіністичних ухилів", як звуть цей шлях його вороги, – ріжних напрямків, приноровлюючи ці назви до ріжних груп суспільства.

Поза межами "Кадетського Корпусу", з яким, річ ясна, ми найбільше мали стичности, можна теж було помітити загально прихильніше відношення, як у Києві, що у великій мірі залежало від самої поведінки українських військ. Свідоме українське громадянство зустрічало нас щиро, із бажанням допомогти нам, але зараз же ховалося в закутки, коли почуло від українського вояка – російську мову, або спостерігало прикмети давнього російського офіцерства. Навпаки деякі верстви російського чи "малоросійського" населення Полтави просто розцвітали, чуючи з уст українського вояка "общепонятну" мову; вони змінювали похмурий вигляд обличча на радісний та починали розмову про "спасєніє атєчества" від "большевікоф" чи навіть від "соціялістоф".

Щодо робітничих верств населення Полтави, то їх відношення до нас було різноманітне, залежно від національних та соціяльних моментів; деякі з них помагали нам в праці при оборудуванні переправ, готовили одяги, тільки нарікали, що в українських військах ще доволі багато давньої "офіцерні", і це були ті, що розбалакували по українськи; інші лише позирали на нас похмуро, а з їхніх випадкових