Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Ці лоялісти-українофіли тільки дають багату страву і об’єкти для зубоскальства шовіністичній московській пресі, яка не минає ані одного випадку, щоб собі не покпити над «хохлами».

* * *

Але найбільш шкідливо, найбільш убивчо відбився цей українофільський «лояльний[304]» напрям на духовнім настрої української інтелігенції, для якої він темною хмарою заслонив єдиний спасенний шлях до єдиного певного всеукраїнського ідеалу, шлях визволення українського народу з-під панування чужинців, заслонив ту зорю, за якою ідуть усі поневолені народи культурного Заходу.

II

Є ще одна категорія українських інтелігентів-«лоялістів»: ці хотять піднести матеріальний добробут українського народу, зробити його економічно дужим, багатим, але шляхом повної лояльності, шляхом повної «законності».

Ця часть інтелігенції організує хліборобні кооперації по селах, піклується навчити селян ліпших метод оброблювання землі, годівлі і хову худоби, вишукує засоби підперти домову (кустарну) промисловість українських селян, що з кожним роком руйнується, і т. і.

Подивімся на дійсні наслідки оцієї праці і розважмо, чи варті вони самої роботи. Ідеї кооперації, що найшли собі добрий і відповідний ґрунт у вільних і культурних краях: Бельгії, Франції, Швейцарії, Німеччині і інш., для свого запровадження до дійсного життя вимагають своєю необхідною умовою певного ступеня духовного розвитку народу. Вона можлива в краях, де існує висока література і преса, національна самосвідомість, де культурні продуценти свідомі своїх інтересів. Розповсюдження всілякого роду асоціацій, продуктивних, ужиткових, торговельних — є проявою високої культурності, воно живе поруч з нею і умирає з нею.

З приводу сього уже можна a priori припустити, що при сучаснім культурнім стані української нації, самої темної із усіх європейських поневолених націй, ідеї кооперації до неї не прищіплюються знов-таки через занадто низький рівень народних мас і усі заходи українських культурників прищепити ідеї кооперації до українських хліборобів будуть марними.

Але цей a prior-ний вивод справдили факти дійсного життя. Із 120 хліборобних спілок, що були створені в Херсонщині та інших губ[ерніях], лишилося тільки 16, які доживають останні дні.

Брак асоціації між продуцентами в угорській Україні, на Буковині, (слабий) їх розвиток в Галичині[305] і взагалі там, де живе поневолена нація, і широкий, просто дивний розвій їх там, де живуть нації вільні, ліпше усяких доказів свідчить, якого ґрунту шукає ідея кооперації. А тим часом, коли кооперація на українськім селі не прищеплюється, вона дає чудові квіти по містах на Україні, які на 3А посіли чужинці. [...]

В Одесі маємо над 50 артілів; те ж саме спостерігаємо в Миколаєві, Херсоні, Харкові, Києві, Полтаві і інш. Чужинці-зайди організуються, монополізують для себе промисловість і всі засоби до життя, випихаючи звідси робіт-ника-українця, незорганізованого і темного — на безперечну погибіль його.

І робітник-українець без протесту, без боротьби уступає їм своє місце, бо несвідомий своїх інтересів: нікому просвітити йому очі і показати його справжнього ворога, шлях і засіб боротьби.

Чого ж так, що до українського міського і сільського продуцента ідея кооперації не прищеплюється, в той час як москалі, жиди і інші чужинці з успіхом користають з неї? Відповідь проста: [...] інші чужинці мають свою національну школу, де одержують науку в рідній мові, яка є одинокою і головною умовою культурного піднесення народних мас.

Визиск української нації так великий, що вона стала млявою і інертною і нездатною боротися економічно з пануючою московською нацією.

Очевидно чужинці [...] завдяки своїй національній школі, пресі і літературі, далеко обігнали українців в духовнім розвитку, вони піднеслися культурно так високо, що стали здатні скористати з ідеї кооперації і користають з неї.

І так через ненормальні політичні умови, в котрих живе український народ, стало фактом те, що з ідеї кооперації на українській території користає не українець, а чужинець — його тяжкий ворог.

Руйнування усіх тих хліборобних спілок по українських селах, спілок, заснованих не з ініціативи і свідомої волі хлібороба-українця, свідомого користей і шкод спілки, хлібороба, що зважив серйозно факти про і контра, але з ініціативи і волі і, — що характерно, — з грошової запомоги[306] різних «добросердних і чулих» людей, чужих по психології для сільського хлібороба-українця; руйнування цих хліборобних артілів, певна, річ, не свідчить про це, що «український» ґрунт для їх не придатний, — воно тільки свідчить, що тільки при сучасних умовах життя української нації не можливі економічні організації вищого типу, кооперації усякого роду.

Щоб кооперація, ця найвища сучасна форма організації продукції, запанувала між українськими хліборобами, треба їм поперед дійсної просвіти, щоб стати здатними до зрозуміння досить складної ідеї кооперації; треба дійсної освіти, яку дасть тільки національна школа, преса і література, а головно треба національно-політичних прав українському народові, майже виключно сільському пролетаріатові. При сучаснім безправ’ї його усі ці спілки, взагалі кооперативні економічні організації, навіть в тім разі, коли б вони дійсно прищепилися і дійсно піднесли добробут українського народу, були б тільки на користь московському правительству, взагалі пануючим московським класам: «платежная способность» зросла би тільки, і рівнобіжно з нею зросли б налоги[307], і врешті все, здобуте працею українського сільського продуцента, перейде до рук московського правительства, себто до пануючих московських клас.

III

Тільки користі спонукують до діяльності, і коли сього нема — нема рації і для діяльності. Коли користі з праці забирає хто інший, то логічно нема і імпульсу до такої праці. Від усякого дрібного економічного полегшення українців — чудовий «насос» російських інституцій висмокче усе, що можливо висмоктати, на користь знов-таки пануючих московських верств.

Поки український народ буде рабом, безправним економічно і політично, як усякий раб взагалі, — доти він не може бути багатим: що раб сьогодні надбає, то пан завтра візьме. Методи і способи видирання українського заріб-ку дуже доскональні у московського правительства і складають з себе так звану «фінансову політику» — політику національно-московську.

Де ви бачите чи бачили поневолену націю багатою? — Чи багаті ірландці, морав’яни, хорвати, словінці?

Території, заселені націями поневоленими, то ті місця, де живе світове горе, де панує безмежно злидарство, убогість, де кубляться хвороба і голод.

Хіба може що інше зарадити поневоленим націям, як не свобода, право жити по власній волі і уподобі, право власності на себе і на свою працю?

Деревце, що стоїть під тінню других, в’яне і сохне від браку світла. Хіба порятуєш його тим, що поливатимеш його щедро усім потрібним для його життя? З усього цього поливання скористають ті дерева,