Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Так і поневолені нації... Свобода — це єдиний засіб, що порятує їх. На свободі розів’ються пишним квітом кооперативні організації праці, усі форми економічних асоціацій. Із великої маси фактів подамо один самий характерний і яскравий.

Убога Бельгія[308] після вигнання чужинців-гнобителів голландців (1830 р.), після здобуття державної незалежності розцвіла і стала самим багатим краєм на світі. Капітали бельгійців стали дивувати весь світ своєю колосальністю; вони уже переросли потреби краю і шукають приложення скрізь по світі, незвичайно збагачуючи бельгійців. Кооперативний рух найінтенсивніший у всій Європі, і кооперативні установи мають мільйони в касах.

* * *

Такі світові приклади, один з котрих подала нам Бельгія, ясно нам показують той шлях, де шукати культурного і економічного піднесення українського народу. Усі ті, що звертають українську інтелігенцію і народ з сего шляху — се свідомі або несвідомі вороги українського народу, бо становлять перепони його щастю.

Націоналізм — всесвітня сила

Головна причина нещастя нашої нації — брак націоналізму серед широкого загалу її.

Націоналізм — це велетенська і непоборна сила, яка надто яскраво почала проявлятися з XIX віку. Під її могучим натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються до історичного життя нові народи, що до того часу покірно несли свої рабські обов’язки проти чужинців-переможців.

Націоналізм єднав, координував сили, гнав до боротьби, запаляв фанатизмом приневолені нації в їх боротьбі за свободу.

Націоналізм — ангел помсти для пануючих і визискуючих націй, ангел помсти за упосліджених, — страшною червоною хвилею прокотився по краях упосліджених націй-рабів, і слідком за ним розступалися хмари і проглядало сонце свободи.

Націоналізм, родючи альтруїзм поміж членами поневоленої нації[309], симпатії один до одного, рівночасно родить пекучу ненависть до тих, що поневолили.

Наведімо декілька історичних прикладів колосальної непоборної сили націоналізму.

Року 1809 Пруссія була завойована французами (Наполеон І). Німці скуштували на собі усіх тих тяжких наслідків, які веде за собою панування чужинців.

І націоналізм вибух страшним полум’ям: усі німці, не виключаючи юнкерів, земельних властителів, навіть дівчата — усе рвалося до війни з чужинцями.

Суб’єктивний філософ Фіхте[310] кинув свої літання за хмарами і став проповідувати криваву боротьбу з переможцями. Пастор-філософ Шляєрмахер з церковної катедри кликав усю націю до рішучого повстання. Арндт, професор, кинув розвивати розум своїх слухачів, а утворив «Громаду» для розвитку мускулів молодіжі. За ними Ґете і усі блискучі таланти думки і поезії, які проявилися в незвичайнім числі в цей час національної небезпечності.

Можна було заздалегідь пробачити, що при такім стані речей про панування французів у Пруссії і взагалі в Німеччині не могло бути мови — і воно пало під могучим і тяжким мечем німецького націоналізму.

Таким робом націоналізм вибух в Іспанії проти панування французів (1809-1812 р.) і в Росії в році 1812; він (націоналізм) зруйнував і поховав під руїнами французьку світову імперію.

Британці, визволивши португальців з-під французів (епоха Наполеона І), самі опанували Португалію — і що сталося з того?

Через 10 років Португалія була доведена до розпуки: людність поменшала на 1 мільйон, державний бюджет попав у хронічний дефіцит, торгівля завмерла, і населення стало так не просвітлене, що на 1000 бранців не було й одного письменного.

Португальська армія, офіцерами котрої стали англічани, голодувала, а чужинці купалися у розкошах, наздираних з убогих тубільців.

Але в Португалії повторилася історія і події Німеччини. На захист утиснених встав націоналізм — страшний ворог пануючих — і розвинув свій червоний прапор. Чужинців вигнано, і незалежна нація зацвіла (1822 р.).

Ці події трохи пізніше повторилися в Норвегії, Угорщині, Греції, Бельгії, Чехії, Хорватії, Ірландії, Румунії, Болгарії, Сербії і Італії і т. ін; націоналізм червоною хвилею прокотився по всій Європі, покликаючи поневолені нації до боротьби за свободу, до боротьби за вільне, щасне, незалежне життя, і визволяючи поневолених.

* * *

У нас на Україні націоналізм дуже припізнився: наша нація, виключаючи небагатьох, переважно із інтелігенції, — не націоналістична. Вона не має національної свідомості серед загалу, як її має польська, чеська, хорватська і інші, не має самої могучої зброї для захисту своїх інтересів, і через те вона пробуває в найтяжчому рабстві, яке тільки можна уявити собі, і швидко хилиться до своєї конечної гибелі. Інтелігенція українська, «плоть від плоті» українського народу, проявляє і його риси: вона теж в значній ступені проявляє національний індиферентизм, то прилучаючися до тієї або іншої верстви суспільства пануючої московської нації, тонучи в її суспільних ліберальних та революційних течіях, то плекаючи консервативне українофільство для задоволення власної особи.

Вплив московської культури і московського суспільства був до останніх 10 років остільки великий, що українці щиро повторяли за своїми лукавими учителями-москалями, що націоналізм взагалі дурниця, що сепаратизм теж нерозумна річ, бо ідеал усіх народів лежить у з’єднанні.

Націоналізм, цей загальноєвропейський рух, що визволив десятки поневолених і упосліджених націй, що утворив великі національні культури і літератури: німецьку, норвезьку, фламандську, угорську, грецьку, італійську, чеську, сербську, болгарську і українську в Галичині, — цей рух світла і волі українська інтелігенція, подурена і запаморочена усякими московськими теоріями, вважала нічого не вартою дурницею — на радість москалям і на свою і народу свого погибіль. Дорогою ціною довелося їй платити за своє духовне рабство.

* * *

Тільки останні часи хвиля культурного західного націоналізму перейшла російський кордон і розлилася по Україні.

Ця нова течія зараз повинна винести тяжку боротьбу зі старою. Частина української інтелігенції, засліплена «московською наукою», п’ючи її з московських шкіл, преси і літератури, твердо обороняє свою позицію єдності з московськими] революційними і ліберальними течіями. Але це не змінить логіки подій законів еволюції а національного поступу. Кінець цього уже останнього москалефільства можна пробачити в недалекій будуччині. Українська нація мусить йти тим самим шляхом, як і поневолені народи Заходу, перейде його і повалить все те, що стоятиме перепоною на цій дорозі.

Програма Української Народної Партії

Українська народна партія єсть партія робітницької маси українського народу; єсть партія українського міського і сільського пролетаріату.

Усіх українців, хто виробляє, продукує, хто живе з власної праці, усіх, кого визискують і кривдять: робітників фабрик і заводів, сільських і міських, робітників-ремісників, робітників транспорту і торгівлі, робітників інтелігентних фахів, хліборобів-наймитів і тих, хто робить на власнім ґрунті, але без наймової праці, усіх їх має об’єднати Українська народна партія для боротьби з пануючими, гноблячими і визискуючими.

Українська народна партія