Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але Червона Голова не вмів берегти добро, роздавав і прогулював накрадене і через усе життя вікував злиднем. Рідня його з того самого клану вправилися забагатіти за його горбом і навчились кепкувати з Червоної Голови, що ходив у подертому бешметі і щовесни голодував.
Глум дійняв джигіта і він вирішив забагатіти. Скоро в нього було вже щось із сотня баранів і джиїрма (двадцять – добрий калим) коней та верблюдів. Джиїрму він віддав за молоду жінку, і вона породила йому дочку – чотирнадцяте дитя Бишим Кизил Баса.
«Яка найбагатша країна в світі?» – питавсь Кизил Бас і хтось сказав йому, що найбагатша країна – то Франція. Тепер він сам був багатий, він назвав свою дочку «Францією» і утяв для всього клана такий бенкет, що після нього знов залишився в подертому бешметі. Знову він голодував кожну весну, аж от прийшли радянські люди, і Кизил Бас навчився їсти хліб весною. Він знав степ, як чисте обличчя своєї жінки, показував радянським людям шляхи, місця, де можна копати криницю на солодку воду і старі землянки, щоб ночувати. Дізнавшись, що радянським людям потрібна нафта, він засідлав коня, з'їздив на Кос Чагильські дюни і привіз звідти шматки киру – застиглої в піску, вивітреної нафти. Геолог Авров накреслив геологічну карту, і Лаврентьєв вирішив бурити на промислову нафту.
Так починається історія Кос Чагила і от на сцену виходить завтранспортом. Одне діло завідувати транспортом денебудь на твердому заасфальтованому місці, але зовсім інша справа транспорт у прикаспійському степу. Тут звичайна людина ні до чого, потрібний орел!
На завідувача транспортом і був обраний моряк і командир полку Костя Селезньов, саме на тій підставі, що «нема такого місця, де Костя не проїде!» Середньої статури, із квадратними плечима, білявий блакитноокий Костя чоловік не багатомовний. Його повільний бас знають головне в двох словах: «Заводь!» (тобто машину) і «Чепуха!» (тобто всякі перешкоди в дорозі). Розповідають, що в одній подорожі по степу, де брало участь технічне керівництво, забули взяти хліб, і це з'ясувалося тільки коли заночували. На машині були попсовані ліхтарі. Костя вийшов у двір.
– Заводь! – мовив він до шофера інфернальним басом.
– Як заводить, Костянтине Петровичу! Як поїдем без фар?
– Заводь!
– Як хочете, Костянтине Петровичу, й я без дороги не поїду. Машину зломиш.
– Чепуха!
– Костянтине Петровичу, я доложу директору!
– Заводь! Тоді доложиш!
Костя сам сів до стерна. Машина загула, і Костя виїхав у беззоряну, безмісячну ніч. Техдиректор, гадавши, що це жарти, вибіг на двір, але було вже пізно. У відповідь на свій вигук він почув тільки гудіння мотора і ще якийсь звук, трохи нижчий за туркіт машини, приблизно подібний до слова «чепуха».
Костя приїхав до Гур'єва цілісінький, на непошкодженій машині. Тільки назад він віз хліб уже на іншій машині – з фарами.
На той час Авров уже закінчив картирувальну роботу. Навіть малесенькі розвідні станочки перевезено туди з неймовірними труднощами. Але тепер треба було бурити глибоко.
Була весна 1931 року. Ріка Емба заступала путь до Кос Чагила. Літом вона не існує, але весною розливається рукавами на весь степ. Сей рік після глибокого снігу була нечувана повідь. Але треба було перевезти станки для глибокого буріння, інакше цілий рік міг пропасти для Кос Чагила.
Лаврентьєв скликав нараду, хоча, власне, не було про віщо радитись, на Ембі флоту не було.
– Товариші! – сказав він. – Треба везти станки на Кос Чагил. І то зараз! Але як зробити – не знаю. По воді, думаю, і Костя не проїде. Так?
Костя видавив з себе якийся звук, чи «з» чи «ч», але Лаврентьєв саме не дивився на нього. Він стояв біля вікна. Воді не було краю. Урал заходив за горизонт, залізницю на Доссор розмило небувалою повіддю. Вони сиділи на острові. Хтось із присутніх у сто перший раз почав підраховувати, чи не можна почекати, поки висохне Емба.
– Перевезу, Якове Васильовичу! – сипло сказав Костя.
Лаврентьєв швидко повернувся від вікна. Він чекав цих слів.
– За скільки днів?
– До першого травня. П'ятнадцять днів!
– За п'ятнадцять днів? Тільки всього! Треба ж ще поїхати подивитись. Га?
Але Кості вже не було. Він вийшов на двір.
– Заводь!
З ним поїхав дорожний майстер Бурлаков і зававтотранспортом Катін. Передовсім поїхали на Жилу Косу [225] пробувати ближчої дороги, що йде понад морем. У найвужчих місцях води було біля двохсот метрів, вода ще прибувала.
Вертаючись до Жилої Коси біля Асан Кет Кена,[226] сіли в стару остожину – глибокий рівчак, що оберігає сіно в стогові від скотини – її не видно було під водою.
Утрьох увійшли в воду і силкувалися зрушити машину. Машина не йшла, задні скати чимраз глибше закопувалися в дно остожини. Нарешті вона зовсім сіла, і радіатор став дибки над водою.
Надвечір надибали закинуту землянку і в ній, мокрі, пересиділи ніч. Уранці розламали землянку і понесли до́щя й кілля до машини. Узялися підкочувати й підважувати колеса на дошках. Але машину так і не зрушили до вечора. Хліб скінчився ще вранці.
Другого ранку знов почали підкопувати й підважувати. Зававтотранспортом Катін, охлявши з голоду, зомлів. Та вдвох нічого не можна було зробити – комусь треба було керувати стерном. Отже Катіна одкачали водою і посадили коло стерна. Підкопали ще. Тепер це була ціла траншея, що виводила з остожини на рівне. Під передні й задні колеса підмостили очерет.
В обід другого дня вийшли з остожини й приїхали до Гур'єва. Звідти, взявши хліб, виїхали на Кос Чагил манівцями через Доссор, Сагиз та Бек-Беке і прийшли до дерев'яного мосту через Ембу. До мосту залишалося ще коло двох кілометрів мілковідця.
Костя скинув штани і побрів до мосту. Міст був наполовину знесений водою. Решта його стирчала посеред води, як тріска. Не було рації відбудовувати міст, його довелося б протягати на цілі кілометри в обидва боки. У річищі води було півтора-два метри, але вода начебто вже сходила. Дорожного майстра Бурлакова покинули в сусідньому аулі, він мав все ж таки спробувати відновити міст.
Напередодні першого травня, після цілої одісеї пригод, споруду для бурових верблюдами, кіньми, сімма вантажними машинами підтягли до води. Але моста не було: Бурлаков розповів, що вода не тільки
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен», після закриття браузера.