Читати книгу - "Джерело"

— Так і є, — усміхнувся Ленґдон. — Навмисно не придумати.

Розділ 81

Найвищий у світі хрест стоїть в Іспанії.

Розташований на вершині гори на північ від монастиря Ескоріал, масивний бетонний хрест височить на дивовижні сто п’ятдесят метрів над безлісою рівниною, і видно його навіть із відстані понад півтори сотні кілометрів.

У скелястій ущелині під хрестом із доречною назвою Долина Загиблих знайшли останній спочинок понад сорок тисяч жертв кривавої іспанської Громадянської війни.

«Що ми тут робимо? — думав Хуліан, ідучи за гвардійцями до еспланади біля підніжжя гори під хрестом. — Це батько хоче, щоб ми тут із ним зустрілися?»

Вальдеспіно, який ішов поряд, був так само розгублений.

— Це якесь безглуздя, — прошепотів він. — Ваш батько завжди зневажав це місце.

«Мільйони людей теж», — подумав Хуліан.

Заснована в 1940 році самим Франко, Долина Загиблих була проголошена «національним актом примирення» — спробою замирити переможців і переможених. Попри це «шляхетне поривання», монумент досі викликає суперечливі емоції, оскільки його будували, зокрема, і каторжани, і політв’язні франкістського режиму, багато з яких під час будівництва загинули від голоду та важкої праці.

У минулому деякі парламентарі навіть порівнювали це місце з фашистськими концтаборами. Хуліан гадав, що його батько в глибині душі поділяє цю думку, хоч і не може відверто її висловити.

Для більшості іспанців це місце було монументом Франко, збудованим Франко, — колосальним святилищем на його честь. Те, що диктатор також похований там, тільки підливало олії у вогонь критики.

Хуліан згадував, як колись був тут — то була ще одна краєзнавча прогулянка з батьком. Король поводив його меморіалом і прошепотів на вухо: «Дивись уважно, сину. Настане день — і ти це все знесеш!»

Тепер Хуліан ішов за гвардійцями до суворого й простого фасаду, вирубаного в скелі, і почав розуміти, що саме вони роблять. Перед ними були бронзові двері вигадливої роботи — портал просто всередину гори, і Хуліан пригадав, як у дитинстві зайшов туди. І те, що він побачив там, пройняло його до глибини душі.

Власне, істинним дивом тієї гори був зовсім не хрест на ній — істинним дивом був таємний простір у ній.

У граніті була вирубана велетенська печера. Тунель на майже триста метрів заглиблюється в товщу каменю — і відкривається в широку залу, тонко й вишукано оздоблену, з блискучою плиткою на підлозі й фресками під високим куполом завширшки майже п’ятдесят метрів. «Це я всередині гори! — подумав маленький Хуліан. — Певне, це сон!»

І ось минули роки, і принц Хуліан повернувся.

«Я тут за покликом батька, який помирає».

Коли вони підійшли до залізного порталу, Хуліан подивився вгору на аскетичну п’єту над дверима. Єпископ Вальдеспіно перехрестився, але Хуліан відчув у цьому жесті скоріше страх, ніж благоговіння.

Розділ 82

ConspiracyNet.com

ОСТАННІ НОВИНИ

АЛЕ… ХТО ТАКИЙ РЕГЕНТ?

Щойно в нас з’явилися свідчення, що вбивця Луїс Авіла отримав замовлення особисто від того, кого називав Регент.

Особа Регента лишається таємницею, хоча таке йменування наводить на певні думки. Як можна побачити в словнику dictionary.com, регент — це той, кого призначено наглядати за організацією, поки її керівник неспроможний виконувати свої обов’язки чи відсутній.

У нашому опитуванні користувачів «Хто такий Регент?» три верхні позиції посідають такі версії:

1. Єпископ Антоніо Вальдеспіно, який бере на себе обов’язки хворого короля.

2. Пальмаріанський папа, який вважає себе дійсним понтифіком.

3. Іспанський представник військової еліти, який стверджує, що діє в інтересах нині недієздатного головнокомандувача — тобто короля.

Далі буде, чекайте на свіжі новини!

#хтотакийрегент

Розділ 83

Ленґдон з Амброю роздивлялися фасад храму і знайшли вхід до суперкомп’ютерного центру на південному кінці нави. Там до фасаду з грубого каменю був приєднаний новітній плексигласовий вестибюль, так що церква мала чудернацький вигляд будівлі, що перебуває між двох часів.

На зовнішньому дворі біля входу стояла чотириметрова кам’яна скульптура — голова давнього воїна. Ленґдон геть не розумів, що цей об’єкт робить на території католицької церкви, але не сумнівався, що Едмондові Кіршу працювати в місці, повному таких суперечностей, було до душі.

Амбра поспішила до головного входу й натисла кнопку виклику на дверях. Підійшов Ленґдон, камера стеження вгорі розвернулася в їхній бік і кілька довгих секунд міряла їх електронним поглядом.

Тоді двері загули й відчинилися.

Ленґдон з Амброю швидко зайшли у великий вестибюль, перебудований з нартексу церкви. То була кам’яна кімнатка, тьмяно освітлена й порожня. Ленґдон очікував, що хтось вийде їх зустріти — може, з працівників Едмонда, — однак у вестибюлі не було нікого.

— Тут нікого немає? — прошепотіла Амбра.

І тут вони помітили, що довкола лунає тиха, чиста середньовічна церковна музика — багатоголосий хоральний спів чоловічих голосів видався обом знайомим. Ленґдон намагався пригадати, де він чув ці звуки, але страхітлива присутність релігійного співу у високотехнологічному центрі скидалася на вияв Едмондового грайливого почуття гумору.

Перед ними на стіні світився великий плазмовий екран — і він був єдиним джерелом світла в приміщенні. На тому екрані показували щось подібне до примітивної комп’ютерної гри: групи чорних цяток безцільно рухалися по білій поверхні, немов якісь комашки.

«Ні, не зовсім безцільно!» — зрозумів Ленґдон, розпізнавши їхні рухи.

Цю відому математичну модель, генеровану комп’ютером, — її також називають грою «Життя» — винайшов у 1970-х роках британський математик Джон Конвей. Чорні цятки — «клітини» — рухаються, взаємодіють і відтворюються відповідно до певних правил, запроваджених програмістом. Із певним часом цятки завжди під дією цих правил переходу організовуються в групи, послідовності й повторювані форми, котрі розвиваються, ускладнюються і стають на диво подібними до тих, які можна побачити в природі.

— Гра «Життя» Конвея, — сказала Амбра. — Я бачила цифрову інсталяцію на її основі кілька років тому — витвір у змішаній техніці називався «Клітинний автомат».

На Ленґдона це справило враження, бо сам він чув про гру «Життя» лише тому, що її винахідник Конвей мешкав у Принстоні.

Ленґдон знову прислухався до хору. «Десь я чув цей спів. Може, це літургія часів Відродження?»

— Роберте, — сказала Амбра, — дивись!

На екрані групи живих цяток раптом почали рухатися в другий бік, прискорилися, неначе програма тепер прокручувалася навпаки. Алгоритм розгортався назад дедалі швидше. Цяток ставало менше… вони вже не ділилися, не плодилися, а об’єднувалися… їхня структура спрощувалася, доки врешті цяток лишилося зовсім мало, вони й далі зливалися… вісім, чотири, дві…

Одна.

Посередині екрана мигтіла одна цятка.

Ленґдона пробрав холод поза шкірою. «Початок. Джерело життя!»

Цятка