Читати книгу - "Скалаки"

А тим часом у величезній, на кількадесят томів, творчій спадщині Алойса Їрасека зовсім мало творів, які прямо трактували б проблеми сучасного йому життя Чехії. Письменникова стихія — історія, давнє або й не дуже давнє минуле чеської землі. Чи не мусило б таке замилування в минулому скорше відвертати читача від пекучих питань сучасності? На це найкращою відповіддю будуть слова самого Їрасека:

«Я намагався оживити нашу минувшину, наблизити її до нашого розуміння. Я не чинив як мрійник, котрий, звернувшись до минулого, не дбає про тяжку боротьбу свого народу в теперішньому. І саме через те, що я всією душею переживав цю боротьбу, я відчував, що необхідно звернутися до нашої історії, бо хто не знає вчорашнього дня, той не зрозуміє сьогоднішнього. В ланцюгу життя ланки сучасності зчеплені з ланками минулого. І не все, що було колись, є мертвою минувшиною. Борці пішли від нас, але боротьба лишилася».

Історія в Їрасековому розумінні — школа боротьби, школа мужності.

В історії Алойса Їрасека вабило не життя та криваві «подвиги» можновладців, пишне рицарство; горді замки для нього — не свідоцтво колишньої слави, а пам’ятка давніх кривд. Герой і творець його історії — народ. «У силі народу завжди був наш порятунок і наше життя. В цій силі наша втіха й надія на майбутнє. Але звідси й наше завдання, наш обов’язок — служити народу»,— писав Їрасек у 1887 році в передмові до циклу «Дерева».

Бо й сам він — плоть від плоті народу.

Народився Алойс Їрасек 23 серпня 1851 року в тихому містечку Гронові, Находської округи, на північному сході Чехії. Батько його, хлібороб і ткач, спромігся «вибитися в люди» — стати власником маленької пекарні, та великого достатку в сім’ю це не принесло. Змалку бачив хлопець нужденне життя, важку працю селян неродючого гірського краю, вбогих сільських ткачів, змалку відкладалися в його пам’яті картини народного побуту й звичаїв, оповідання матері та перекази старих людей про давню давнину, про повстання 1775 року, про наполеонівські війни, ще живі в народі легенди про гуситів, їхнього вождя Жижку. Ще тоді зародилась у майбутньому письменникові любов до історії рідного краю й національна самосвідомість, із самого початку пов’язана з сильно розвиненим соціальним почуттям.

Їрасекове навчання — спершу в броумовській, далі в краловеградецькій гімназії, а потім і перші курси Празького університету — припало якраз на роки пожвавлення суспільного життя, патріотичного руху в Чехії. Минулося десятиліття жорстокої реакції, що настала в Австрійській імперії після придушення революції 1848 року. Відкривалися чеські школи, театри, зокрема Національний театр у Празі, організовувалися всілякі патріотичні спілки, відроджувались літературно-художні журнали, виникло товариство «Умєлєцка беседа» («Мистецький клуб»). У таких умовах і складався світогляд майбутнього письменника. В Празі Їрасек близько сходиться з передовою мистецькою молоддю — поетом Ярославом Врхліцьким, скульптором Йозефом Мислбеком, художником Міколашем Алешем. Якийсь час він сам вагався — присвятити себе літературі чи живопису.

Спад революційної хвилі в 70-х роках позначився у мистецтві згасанням оптимізму, нотами смутку, зневіри, скепсису. Не уникнув цих настроїв і молодий Їрасек у своїх перших літературних спробах — ліричних віршах та оповіданнях. Однак занепадницькі мотиви, данина часу й літературній моді були, по суті, чужі життєлюбній натурі Їрасека. Шукаючи світу здорового, повнокровного життя, він звертається до історії. Пригадується йому й рідний Тронов, люди з цікавими, сильними характерами, викуваними тяжкою боротьбою за існування. Низка таких народних типів постає в ранніх прозових творах, що вийшли окремою книжкою — «Оповідання з гір» — у 1878 році. Літературними вчителями були йому в цей період зачинателька чеського реалізму Божена Нємцова та Гоголь, але в оповіданнях видно вже й власне письменницьке обличчя Їрасека. Він не ідеалізує, як Нємцова, своїх героїв, він підкреслює їхню грубість. Мало світлих тонів у цих оповіданнях, здебільшого це образки народної недолі. Але їх автор бачить не тільки біду, а й силу в народі! Ці люди не погані й не слабкі, коли вміють так битися за життя. Гне їх тільки неволя духовна й фізична, і проти неї треба повстати.

Поряд із цими образками стоїть і найбільше «оповідання з гір» — роман «Скалаки», писаний 1874 року. Той-таки Зденек Неєдлий твердив, що «немає, мабуть, у всій нашій літературі твору, який змальовував би повстання проти панів так пристрасно, з такою прихильністю до бунтарів і з таким упередженням проти панів, як цей перший Їрасеків роман».

«Скалаки» починають собою ряд творів, присвячених найтяжчій добі в історії чеського народу — півторастарічному лихоліттю після поразки чехів при Білій горі 1620 року. Та й у добі найтяжчої неволі Їрасек прагнув і умів знаходити для прикладу сучасникам прояви бойового духу в народі.

Після закінчення університету Їрасек став учителем гімназії в провінціальному місті Літомишлі Враження від життя в цьому місті вилились у циклі повістей «Містечкові історії», найцікавіша з яких —«Філософська історія», що відтворює переддень і події революції 1848 року, настрій тих днів.

За вісім років по «Скалаках» виходить у світ другий роман про побілогорську добу — «Песиголовці». Це один з найкращих романів Їрасека і, безперечно, найпопулярніший із його творів у Чехії і за її межами. Розповідається в ньому про повстання ходів — населення південних прикордонних районів Чехії — проти їхнього пана, барона Ламмінгера, що вибухнуло в 1695 році. В «Песиголовцях» уже з повною силою виявились усі риси стилю Їрасека-реаліста. З надзвичайною точністю й сумлінністю, гідною вченого-історика, відтворивши історичне тло та події того часу, він водночас зумів розкрити їх суспільну суть, намалювати узагальнену картину.

Їрасек, великий новатор у царині історичного жанру, завжди дуже сумлінно підготовляв свої твори, вивчав архівні матеріали, бував на місцях історичних подій, знайомився з нащадками своїх героїв, їхнім побутом, звичаями, мовою. Та зібраний матеріал служив йому не