Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"

Так, звісно, творити можна – от тільки скажіть на милість, що саме творити?! Не таке ж неподобство…

Невідомо з якої причини, але Касим з Лідою жодного разу не бачили старшенького синочка за роботою. Якось не випадало. Вперше це сталося саме сьогодні… і краще б цього взагалі не ставалося!..

* * *

Щоб зайвий раз не турбувати дітей, з їхнього дозволу, батьки зробили собі дублікат ключів від ірпінської квартири. Приїхавши з повними сумками, вони відчинили двері… й одразу ж майже оглухли від ревіння явно закордонної музики! Зустрічати гостей не вийшов ніхто – мабуть, просто не чули, як відчинялися й зачинялися квартирні двері.

– Павлусю! Сніжано! Ви тут дивіться, обережніше, бо вас можна і…

Зазираючи до вітальні, Ліда збиралася прочитати дітям нотацію про обережність. Але так і не договорила, бо від побаченого у неї язик прилип до піднебіння. Й було від чого, якщо чесно!

Адже посеред вітальні на місці відсунутого до стіни стола був встановлений величезний мольберт (або, як називали це одоробло самі живописці, станок) з чималеньким полотном, туго натягнутим на підрамник. Обличчям до мольберта (а отже, спиною до дверей кімнати) стояв абсолютно голий Павло, який вправно орудував по черзі кількома шпательками (або, як їх називали художники, мастихінами), мазок за мазком наносячи на полотно неймовірного кольору суміш олійних фарб і від творчого збудження навіть пританцьовуючи на кульгавій нозі.

Утім, іще неймовірніше виглядала його дружина. Широко розвівши ноги, освітлена зусібіч люстрою, торшером та навіть віддзеркаленням в трюмо, Сніжана видерлася на високу круглу табуретку. Як і Павлусь, вона теж була абсолютно голою – добре, що хоча б вікна у вітальні були завбачливо зашторені… Дружина сиділа впівоберта до художника, у правій руці стискала ручку швабри, одним кінцем вперту в пальці правої ноги. В лівій же руці, задертій до стелі, тримала за довгасту ніжку улюблений Лідин фужер з димчастого богемського скла, наполовину налитий томатним соком. При цьому молодиця ще й вигнулася назад (від чого пружні соковиті груди нагло стирчали уперед) так енергійно, що з її маківки мало не падала на підлогу сплетена з грубих вовняних ниток будьонівка явно дитячого розміру.

Але все ж таки найогидніше враження справляла неправильної форми пляма крові, що натекла на світлу клейончасту поверхню табуретки… просто з інтимного місця розпусниці! Мабуть, критичні дні настали у невісточки, зазначила подумки Ліда, яка через жорстокий спазм у горлянці не могла вимовити жодного слова. Між тим, не змінюючи пози і намагаючись утримати на губах неприродну криву посмішку, Сніжана прошипіла нерозбірливо:

– Ашу-у-ун-шик, до те’е и-и-ийш-шли-и-и…

– Сніжанчик, завмри, благаю! Ми ж ледь упіймали світло!.. – просичав Павло, підхопив мастихіном з палітри трохи фарби, широкими жестами двічі мазонув по холсту і нарешті озирнувся: – А-а-а, це ви… Ми тут трохи не… Нам би не відволікатись, як бачите, а тому…

– Що… Що це таке?!

Ліда озирнулася на Касима, в очах якого буяла неприхована лють, а смагляве від природи обличчя потемніло ще більше через приплив крові.

– Це?.. The Rolling Stones. Композиція «Angie».

Павлусь або навмисно вдавав нерозуміння, або насправді не розумів, що батько запитує про щось інше. В усякому разі він поклав палітру з мастихінами на мольберт, енергійно покульгав до тумбочки біля стіни, вимкнув пошарпаний магнітофон, обережно, щоб не замазати кнопки олійною фарбою з пальців, витягнув з-під кришечки касету і потрусив нею перед обличчям і з гордістю прокоментував:

– Це тобі не якісь там «Чайки», «Самоцвіти» або «Червоні маки». Це Мік Джаггер, якщо ти чув про такого. Ціла година Шаленого Міка. Ось!..

– Та я тебе питаю… Я тебе… От що це все таке?! Що?

– Касиме! Краще ходи на кухню й розвантаж сумки.

Відчуваючи, що в повітрі запахло серйозним скандалом, Ліда вважала за краще розібратися в усьому самостійно, без допомоги чоловіка. На щастя, він її послухався і, кинувши останній розгніваний погляд у бік розпусниці-невістки, яка продовжувала сидіти у неприродній позі на табуретці, вилетів з вітальні немов ушкварений.

– Послухай, ма-а-а… Ти б краще пішла собі на кухню до тата, бо у нас тут творчий процес у самому розпалі. Розвантажте сумки, чайку собі зробіть чи… я не знаю що там… варення, наприклад. А ми б тим часом…

Усе ще намагаючись не вимазати нічого фарбою, Павлусь заходився обережно запихувати касету назад у магнітофон. Схоже, він і справді не вловив напруженості моменту.

– Павле, припини цей цирк, – твердо мовила Ліда. – Чуєш?! Припини.

– Га?..

– Синочку… от скажи, – нарешті опанувавши себе, вона мотнула головою у бік невістки: – Твоя благовірна затичку не може підкласти? Хіба це аж так важко зробити?

– Мамо, та ми ж навпаки…

– Навіщо меблі бруднити менструацією своєю? Ви ж не маленькі безпомічні дітлахи, головою мусите думати, перш ніж дурню робити.

– Між іншим, це наші меблі. Що нам потрібно, те з ними і зробимо, – вже не намагаючись утримувати посмішку, хоча все ще не міняючи пози, пробурмотіла Сніжана. Й одразу дістала зауваження від чоловіка:

– Сніжанчик мій, не розслабляйся! Мені б іще хвилин сорок…

– Пашунчику, твоїй мамі буде краще…

– Я сам знаю, що мамі краще. Ти з нею знайома лише три роки, а я…

– Хтось мені щось пояснить нарешті чи ні?!

Ліді набрид цей обмін недомовленостями, в якому вона геть нічого не розуміла. Розпачливо зітхнувши, невістка вперлася щіткою в підлогу і зісковзнула з табуретки, намагаючись при цьому не розхлюпати сік з фужера.

– Сніжа-а-ан-чи-и-и-ку!!! – негайно заволав художник, кинувши касету на тумбочку поруч з магнітофоном. – От що ти накоїла, га?! Ми ж стільки старалися!.. Світло виставляли!.. Чекали, щоб крові набігло як слід!..

– Пашунчику, облиш. Твоїй мамі потрібно пояснити творчий процес.

– А-а-а-а, тепер вже усе одно!.. Я тут працюю, мамо, от і все пояснення.

Художник енергійно махнув рукою, покульгав до молберта, підхопив з нього якусь ганчірку і заходився енергійно витирати пальці, роздратовано бурмочучи собі під ніс:

– Стільки старалися, а тепер все псу під хвіст. Тепер ні світла, ні тіней, ні настрою – нічого!.. Як прийшли з татом, то й сиділи б на кухні…

– Ви б хоч одягнулися, чи що! Бо голими ходити – це як?..

– Мамо, ти абсолютно не розумієшся на творчому процесі.

Син нарешті витер пальці й кинув ганчірку на мольберт.

– Творчий процес – це голими ходити?

– Ні, творчий процес – це написання картини.

– І що ж у вас за картина