Читати книгу - "Метафізика"

Тож тих, хто покладає лише числа [30] і математичні предмети, буде розглянуто пізніше[211]. Що ж до тих, хто говорить про ідеї, то тут легко бачити, як вони міркують і які в них виникають труднощі. Вони одночасно покладають ідеї, з одного боку, як загальне та сутності, з іншого боку, як такі, що існують окремо і стосуються одиничного. Але, як ми вже розібрали раніше[212], це неможливо. [35] Причина того, що ті, хто говорить про загальні сутності, зв’язали одне з одним, полягає в тому, що вони не зробили сутності тотожними чуттєвим речам. Вони вважають, що всі одиничні речі у чуттєвому світі течуть і ніщо з них не лишається постійним, [1086β] [1] але загальне існує осторонь них і є щось інше. Як ми вже говорили раніше[213], поштовх до цього дав Сократ своїми визначеннями, проте він не відділяв загальне від одиничного, і тут він мислив правильно. [5] І очевидно, що це справді так. Адже, з одного боку, знання без загального неможливе, з іншого боку, відділення загального від одиничного є причиною труднощів, які виникають щодо ідей. Прихильники ж цього вчення, вважаючи, що, якщо мають існувати якісь сутності, крім чуттєвих і текучих, то вони існують окремо, але, не маючи ніяких інших, висунули [10] ті, що є загальними поняттями, а тому загальне й одиничне стали одним і тим самим. Отже, ця трудність притаманна самому вченню, яке ми обговорювали.

10

Обговоримо тепер те, що викликає певні труднощі і в тих, хто говорить про ідеї, [15], і в тих, хто про них не говорить, і про що йшлося в розгляді труднощів на початку[214]. Якщо не стверджувати, що сутності існують відокремлено, і в такий спосіб, як про це говориться щодо одиничних речей, то сутність, як ми її розуміємо, зникає. Якщо ж покладати сутності окремими, [20] то як розуміти їхні елементи та начала? Адже якщо як одиничне і не загальне, то таких сущих буде стільки ж, скільки елементів, а елементи будуть непізнаванними.

Так, нехай склади в мові будуть сутностями, а їхні елементи — елементами сутностей. Тоді необхідно, щоб склад БА був один і кожний [25] із складів один, оскільки вони не є загальним і тотожні лише за видом, але кожний один за числом і певне «це» і не є однойменним. Далі, вони покладають кожне суще саме по собі одним. Але якщо склади є такими, то таким є і те, з чого вони складаються. Тож існуватиме не більше одного звука «а» і не більше одного з інших елементів на тій самій підставі, [30] на якій один і той самий склад із решти складів не може повторюватися. Проте якщо це так, то, окрім елементів, не буде інших сущих, а натомість лише елементи. Крім того, елементи будуть непізнаванними; адже вони не є загальним, а предметом знання може бути лише загальне. Це зрозуміло як із доказів, так і з визначень; адже ми висновуємо, [35] що сума кутів ось цього трикутника дорівнює двом прямим, якщо в будь-якого трикутника сума кутів дорівнює двом прямим, або що ось ця людина є твариною, якщо будь-яка людина є твариною.

[1087α] [1] Проте, якщо начала є загальним, то або й сутності, що від них походять, є загальним, або не-сутність буде передніше сутності; адже сутність не є загальним, натомість елемент і начало є загальним, а елемент і начало передніше того, началом і елементом чого вони є. Всі ці наслідки є природними, [5] коли з елементів утворюють ідеї й, окрім однакових за видом сутностей та ідей, стверджують існування певного окремого єдиного. Якщо ж ніщо не перешкоджає тому, щоб серед елементів мови було багато звуків «а» і «б» і щоб, окрім цих багатьох звуків, не було жодних «а» самих по собі та «б» самих по собі, то [10] з цієї причини існуватимуть необмежені за числом і подібні між собою склади. Найбільші ж труднощі зі сказаного викликає те, що будь-яке знання є знанням загального, тому начала сущого також необхідно є загальними і при цьому не є окремими сутностями, хоча, з одного боку, це твердження є істинним, а з іншого — ні. [15] Адже знання, як і пізнання, має два значення: знання того, що є потенційно, і знання того, що є дійсно. Так, можливість, як матерія, будучи загальною і невизначеною стосується загального й невизначеного, натомість дійсність, будучи визначеною і такою, що стосується визначеного, є «ось це щось» і стосується «ось цього». Так, зір бачить фарбу взагалі лише побіжно, [20] тому що ця фарба, яку він бачить, є фарбою взагалі, і так само це «а» з погляду граматика є «а» взагалі. Адже, якщо начала необхідно є загальними, то й те, що від них походить, необхідно є загальним, як це відбувається в доказах. Якщо ж це так, то не буде нічого окремого і ніякої сутності. Однак очевидно, що знання є в одному аспекті знанням загального, а [25] в іншому — ні.

Книга XIV (Ν)

1

Отже, про цю сутність сказано достатньо. Утім, усі [30] покладають начала протилежностями: як у природних речей, так і у випадку нерухомих сутностей. Якщо ніщо не може передувати началу всього, то, мабуть, неможливо, щоб начало було началом і було при цьому чимось іншим. Це так ніби хтось сказав, що біле є началом не як щось інше, а як біле, а проте, [35] що воно біле, оскільки йдеться про певний субстрат, а отже воно є білим, будучи чимось іншим; і тоді те інше буде переднішим. Одначе все виникає з протилежностей як певного субстрату; тож необхідно, щоб воно найбільшою мірою було присутнє в протилежностях. [1087β] [1] Тому всі протилежності завжди пов’язані з субстратом, і жодна не існує окремо. Проте ніщо не є протилежним сутності, це очевидно і також підтверджується міркуванням. Отже, жодна протилежність не є началом у повному значенні, а натомість чимось іншим.

Вони ж другою протилежністю [5] покладають матерію. При цьому одні[215] протиставляють єдиному як рівному нерівне як матерію, позаяк вважають нерівне природою множини, другі[216] протиставляють єдиному множину як матерію (бо в одних числа виникають із двійки нерівного — великого й малого, — а у другого — з множини, але в обох випадках — за допомогою сутності єдиного).