Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

42

I’m living for giving the devil his due.

Blue Oyster Cult, “Burnin for You”[36]

«У всіх буває лажа»,— сказав собі Страйк. Протягом кар’єри в армії йому теж не завжди таланило. Скільки не тренуйся, скільки не перевіряй обладнання, скільки не плануй — усе одно трапиться якась невдача і все спаплюжить. Одного разу в Боснії несправний мобільний скинув весь заряд, запустивши ланцюжок нещасливих подій, і врешті-решт Страйків друг мало не загинув, заїхавши не на ту вулицю у Мостарі.

Але це не змінювало того факту, що якби його підлеглий з відділу спеціальних розслідувань стежив за кимсь і притулився б до покинутого на тротуарі фургона, спершу не перевіривши, чи є там хто, Страйк добряче б його вишпетив, і дуже голосно. Він не планував бачитися з Віттакером лицем до лиця. Принаймні так Страйк собі казав, та по тверезих роздумах змушений був визнати, що його дії вказували на інше. Утомлений багатогодинним чеканням під вікнами Віттакерової квартири, він не дуже старався сховатися від поглядів з вікон пабу. І хоча Страйк не міг знати, що у фургоні Віттакер, тепер, озираючись назад, він відчував дикунську радість від того, що хоч ударив того виродка.

Боже, як йому кортіло дати паскуді прочухана! Злостивий сміх, масні пасма волосся, футболка «Слеєр», бридкий запах, зімкнуті на білій шиї пальці, кпини на тему мами: почуття, які збудив у Страйку Віттакер, належали йому вісімнадцятирічному. Той Страйк був радий бійці й чхати хотів на наслідки.

Та якщо не зважати на задоволення від побиття Віттакера, зустріч не принесла якоїсь значущої інформації. Хай як старався Страйк порівняти побачене з відомим раніше, за однією тільки зовнішністю не виходило ані впізнати Віттакера у тій кремезній постаті в шапці, ані сказати, що то не він. Темна постать, за якою Страйк гнався вулицями Сохо, не мала Віттакерових нечесаних патлів, але довге волосся можна зав’язати на потилиці чи сховати під шапку; той чоловік здавався дебелішим за Віттакера, але підбита куртка може додати об’єму. Так само ні про що не сказала детективу реакція Віттакера, коли той виявив Страйка біля фургона. Що більше Страйк про це думав, то важче йому було визначити: на злостивій пиці Віттакера читався тріумф — чи той останній жест, коли брудні пальці різали повітря, був тільки звичним комедіантством, порожньою погрозою, інфантильною помстою людини, яка за всяку ціну хоче лишитися найстрашнішою потворою.

Кажучи коротко, зустріч відкрила, що Віттакер і досі нарцисичний та жорстокий, а ще надала Страйкові два нові факти. Перший: Стефані засмутила Віттакера тим, що цікавилася Страйком. Він гадав, що причиною стало головно те, що колись Віттакер був йому за вітчима, але не можна було виключати, що спалах цікавості спричинило озвучене Віттакером бажання помсти чи згадка про здійснення цієї помсти. Другий: Віттакер нажив собі друзів чоловічої статі. Хоча Віттакер завжди незбагненним для Страйка чином причаровував жінок, скільки Страйк його знав, у чоловіків він викликав презирство й відразу. Представники його статі не терпіли Віттакерового фіглярства, сатанинських казочок, прагнення бути в усьому першим і, звісно, його дивного магнетизму для жіноцтва. Але тепер, здається, Віттакер завів таку собі команду, чоловіків, які ділилися з ним наркотиками і дозволяли собою попихати.

Страйк дійшов висновку, що єдиний спосіб швидко отримати якусь користь — це розповісти Вордлу, що сталося, і дати йому номер фургона. Це він і зробив, сподіваючись, що поліція принаймні зацікавиться наркотиками або іншими доказами злочинної діяльності в машині чи — краще — в тій квартирі над забігайлівкою.

Вордл вислухав Страйкові запевнення, що той, мовляв, внюхав крек, без жодного ентузіазму. Після дзвінка Страйкові довелося визнати, що на місці Вордла він би теж не вважав такі докази підставою для обшуку. Поліціянт явно гадає, що Страйк має зуб на екс-вітчима, і скільки не вказуй йому на замішаний на «Блу ойсте калт» зв’язок між собою та Віттакером, навряд чи це змінить думку Вордла.

Коли ввечері подзвонила з черговою доповіддю про досягнення Робін, Страйк знайшов втіху в можливості розповісти їй про те, що сталося. Робін мала власні новини, але одразу перемкнула увагу на повідомлення, що Страйк бачив Віттакера лицем до лиця, і вислухала всю історію мовчки і з цікавістю.

— Я рада, що ти його вдарив,— сказала Робін, коли Страйк закінчив картати себе за те, що допустив конфлікт.

— Рада? — здивувався Страйк.

— Ну звісно. Він же дівчину душив!

Щойно ці слова вихопилися з вуст Робін, вона про них пожалкувала. Вона не хотіла зайвий раз давати Страйкові привід згадати про те, про що вона б йому краще навіть не розповідала.

— Як це часто трапляється з мандрівними лицарями, я не дуже впорався. Дівчина впала разом з ним і вдарилася головою об землю. Але чого я не розумію,— додав він по короткому роздумі,— то це її саму. То був її шанс. Вона могла втекти, я б відвів її до притулку, допоміг би. Чому в біса вона до нього повернулася? Нащо жінки таке роблять?

У мить вагання, поки Робін ще не відповіла, Страйк зрозумів, що це питання можна витлумачити дуже конкретно й особисто.

— Гадаю...— почала Робін.

— Я не мав на увазі...— водночас із нею заговорив Страйк.

Обоє замовкли.

— Вибач, кажи,— мовив Страйк.

— Я тільки хотіла сказати, що жертви насилля тягнуться до насильників, авжеж? Їм промивають мізки так, що вони не вірять в альтернативу.

«В неї була альтернатива — я ж там стояв, просто перед нею!»

— Лейнга сьогодні не бачила? — спитав Страйк.

— Ні,— відповіла Робін.— Слухай, я дійсно не думаю, що він там.

— Я все-таки гадаю, що варто...

— Слухай, я знаю вже всіх пожильців з усіх квартир, крім однієї,— сказала Робін.— Люди повсякчас заходять і виходять. В тій квартирі або ніхто не живе, або там лежить труп, бо двері жодного разу не відчинилися. Я не бачила, щоб