Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хвилями Середземного моря плив потужний, зовсім новий та озброєний до зубів танкер. Величезне судно, вантажопідйомністю вісімдесят тисяч тон, було оснащене за останнім словом техніки. І магії. Танкер повний абсолютно чужою магією у територіальних водах клану Псарас!
– Ця дурість настільки очевидна, що здається явною пасткою... – Тихо промовив Кіріакос Псарас, що плив під танкером на глибині двохсот метрів.
– Саме тому я й покликав тебе, голово. – Знизав плечима Костянтин, що плив поряд. – У нашому світі залишилося дуже мало тупих магів. Вони зазвичай вимирають першими. А тут – таке явне порушення наших кордонів, про які знає і які може відчувати будь-який слабосилок від магії… Занадто схоже на виставу.
– Так, дякую, що покликав, брате. – Наодинці Кіріакос часто звертався до родича та другого в ієрархії Псарас магу просто по-сімейному. – Інакше я б точно вбив когось із членів сьогоднішньої делегації.
– Не знаю, як на мене, люди Гун-гун досить чемні і спокійні собі хлопці.
– Спокійні?! Ха! Не більше ніж я сам. Нащадки Великих Сутностей Води не бувають перманентно спокійними, чи нам про це не знати?
– Нуу, порівняно з тобою, брате, вони – досить спокійні. – Знову знизав плечима Костянтин Псарас.
– Ага. А в порівнянні з тобою – вони милі річкові німфи. Адже ми знаємо, чого тобі варто утримувати лють Стихії в собі.
Відповісти очільник служби безпеки Псарас не встиг. Брати практично одночасно різко пірнули вниз і продовжували занурення, доки не опинилися на глибині понад п'ятсот метрів під танкером. У своїй рідній Стихії Архонти пересувалися дуже швидко.
– Це треба ж! Ледь не засікли! І це у воді! Ти теж відчув?
– О так. Пошукова сфера була розрахована на знайомих заклинателю магів. Якщо бути точним – на старших магів Псарас.
– А якщо бути ще точнішим – на мене та на тебе. – Хижо хмикнув Кіріакос. – Нервує, зараза, на півкілометра сферу розкинув.
– Так. І не засвітитися самому йому не вдалося. Поки він активував чари, мої маленькі друзі просканували судно у відповідь. Я знаю, хто там, Кіріакос. Це Церерадиси.
– А то я не здогадався по аурі Землі, якою вже половина Середземного просмерділа! – Спалахнув коротко Кіріакос.
– Ну як сказати. Мабуть, твоя чутливість у цьому питанні вища за мою. До цього моменту їм непогано виходило ховати аури. Чути було лише магію, але без особливого забарвлення. На танкері явно є купа артефактів-поглиначів та інша маскувальна погань. З берега нам взагалі могли здатися лише слабкі спалахи, що не порушують загальну стабільність природного фону.
– Ага. Тому з давніх часів люди і вигадали патрулювати свою територію. А тепер – треба нарешті проредити поголів'я покидьків, раз вони ризикнули забратися в наші води після всього, що наробили! Судячи з пошукового закляття, там або з десяток їхніх Аскетів, або Ніка її власною, мерзенною персоною!
– Ну що ж, то навіть краще. Вважатимемо, що операція з ліквідації керівного складу Церерадісів просто зрушила за термінами. Тому… – Костянтин раптово замовк і на його обличчі відбилася тривога. Чи не вперше за останню сотню років. – Кіріакос, ти відчуваєш?
– Посейдонова борода… – Приголомшено видихнув голова водників. – Що вони роблять із Галереєю?!
Костянтин мовчки розвернувся у бік маєтку Псарас і вже збирався використати Стежку Амфітрити, коли Киріакос його зупинив.
– Ні! Я сам! Займися кораблем, такі збіги не випадкові!
Махнувши рукою, Кіріакос створив заклинання водної телепортації – і залишив брата, щоб за мить вийти у вуличному басейні свого особняка. У якому вже плавало мертве тіло одного з охоронців клану та тіла трьох ворогів. На сходах басейну Олена та дружина Кіріакоса намагалися зцілити єдиного сина Архонта. Ярдіс був блідим, а під розірваною повністю сорочкою виднілася рана. Мов його хтось обморозив брудним рідким азотом. Кристали льоду чергувалися з якоюсь чорною гидотою. Кіріакос побілів так само, як син. Лише від люті.
– Якого біса?! Чому Спадкоємець вплутувався в бій?! Де наша драна Тартаром охорона?
– Кірі, вони всіх паралізували, а декого одразу вбили… – Губи Анастасії, дружини голови, тремтіли. Вона була лише Адептом і не могла захистити ані сина, ані клан.
– Та як вони обійшли Вартових? Я цей басейн сам обладнав!
– Їх не оминули, їх знищили. Так, Вартові забрали з собою пару їхніх Аскетів, але... у них якийсь артефакт, майже будь-яке використання заклинань Води обертається проти атакуючого і опоганюється цією гидотою.
Ярдіс страшенно застогнав, потреба в поясненнях з приводу цієї самої «гидоти» відпала. Так, один спадкоємець у ранзі Аскета нічого не міг зробити проти цілої делегації Аскетів. Та ще з артефактом.
– Терпи, зараз займуся твоїми ранами. Буде боляче. – Попередив Кіріакос і схилився над сином.
Тут Олена скрикнула і кинула кудись убік досить велику Крижану Стрілу. Ворожий Аскет, що з'явився з-за зруйнованого кута дворової альтанки, недбало відбив заклинання, посміхнувся з перевагою і… вибухнув кривавим пилом. Тут і зараз Кіріакос Псарас на дрібниці не розмінювався. Наклавши руку поверх моторошного вигляду рани сина, Архонт проникнув у структуру невідомого прокляття, акуратно оглянув його, побачив зав'язку на магію крові. Хмикнувши, маг щедро зачерпнув сили зі свого джерела і точковими енергетичними ударами зруйнував найважливіші вузли прокляття. А далі просто наказав крові Ярдіса виштовхнути із себе залишки погані.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.