Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

Лу знову опустилася на стілець, тепер уже спокійно, розслаблено, ані трохи не образившись на тон Карро, в її очах з'явилося задоволення майбутньою грою.

— Ми будемо шукати разом, дорога моя Карро. Тому завтра після заходу сонця чекатиму тебе тут. З Абаддом я домовлюся.

Карро застигла на місці, відчуваючи порожнечу всередині й страх. Ідея шукати втікача разом із Лу викликала у неї тривогу, яку важко було придушити. Вона знала, що демониця не діє безкорисливо і завжди має приховані мотиви. Але тепер у Карро не було вибору — вона повинна була довести свою силу, і цей шлях був єдиним виходом.

— Разом? — недовірливо перепитала Карро, намагаючись зрозуміти, що насправді задумала Лу.

— О, так, — посміхнулася Лу, її голос був ледь чутним шепотом. — Тобі потрібна допомога, а мені потрібно переконатися, що ти зробиш усе правильно. Ми обидві отримаємо те, чого хочемо.

Карро відчула, як усередині наростає злість. Але ця злість була не лише на Лу, а й на саму себе — за те, що вона знову опинилася в пастці, залежачи від демониці.

— І що мені залишається робити? — глухо запитала Карро.

— Просто готуйся, — відповіла Лу, піднімаючи одну з книг і знову занурюючись у читання, ніби їхня розмова вже завершилася. — Завтра ввечері ми вирушимо на полювання.

Карро мовчки дивилася на Лу ще кілька секунд, намагаючись придушити хвилю сумнівів, які лише загострювалися. Вона відчула, як темрява навколо стає ще густішою, ніби сама фортеця реагувала на її емоції. Карро кивнула і повернулася до виходу, відчуваючи важкий погляд Лу у себе на спині.