Читати книгу - "Пісня Соломона"

лице людям, що сиділи на лавках, стрілася поглядом з очима першого-ліпшого, кивнула йому й сказала: «Моє дівчатко». Стрілася поглядом із очима ще одного й мовила йому: «Моє дівчатко». Йдучи попри лавки, вона казала кожному, хто повертав лице до неї, одне й те саме: «Моє дівчатко. Це моє дівчатко. Моє дівчатко. Моє дівчатко. Моє дівчатко».

Примовляла так, наче виділяла Агар, вирізняла її з-посеред усіх-усіх померлих. Спершу зверталася до тих, що мали відвагу глянути на неї, кивнути головою й відповісти «амінь». Тоді — до тих, що не сміли звести очі понад чорні пальці при боці. До таких Пілат схилялася й викладала у двох словах всю історію обірваного життя: «Моє дівчатко». Слова ронилися, немов камені в тихому проваллі.

Несподівано, як розлючений слон, що замахується хоботом над головами дрібних людців, охочих на ікла, шкуру, м’ясо, на величезну силу тварини, Пілат крикнула-затрубила, щоб почуло її й саме небо:

— І її любили!!!

У притворі один із п’яниць-співчутливців з несподіванки впустив пляшку. Розлетілися смарагдові скалки, розтеклося вино барви червоних джунглів.

Розділ XIV

Мабуть, через те, що сонце сягало обрію, будинок Сюзан Берд виглядав інакшим. Сріблясто-сірий кедр, помережана зморшками кора. Немов нога старезного слона. Тепер Дояр помітив, що шнурки гойдалки були протерті й зношені, а парканчик, такий ясний і ошатний раніше, насправді був облуплений, ба навіть похилений. Блакитні східці вицвіли, стали водянисто-сірі. Весь дім видавався обшарпаним.

Дояр звів руку, щоб постукати, й зауважив кнопку дзвінка. Подзвонив, і Сюзан Берд відчинила.

— Добрий день. Я знову тут, — привітався він.

— Ласкаво прошу. Бачу, ви додержуєте слова.

— Я б хотів поговорити з вами ще раз, якщо ви не проти. Про Сінґ. Можна ввійти?

— Ну звичайно ж.

Сюзан Берд відступила від дверей. Війнуло свіжоспеченими імбирними пряниками. Знову господиня й гість сиділи у вітальні. Він — у сірому кріслі, вона цього разу — на дивані. Ніде не було видно міс Лонґ.

— Я гадав, що ви не знаєте, за кого вийшла Сінґ. Якщо взагалі вийшла заміж. Але подумав собі...

— Та ні, знаю, за кого. Не знаю тільки, чи був насправді шлюб. Вона одружилася з Джейком, цим чорношкірим хлопцем, якого виховувала її мама.

Дояреві пішла обертом голова. Все мінялося просто на очах.

— Але ж учора ви сказали, що ніхто не чув про Сінґ, відколи вона від’їхала.

— Так, ніхто не чув. Але всі знали, з ким вона поїхала!

— З Джейком?

— Еге ж. З чорним Джейком. Чорним, як вугілля.

— А де... де вони жили? В Бостоні?

— Не знаю, де вони спинилися. Напевно, десь на Півночі. Цього ми ніколи не дізналися.

— Здається, ви сказали були, що Сінґ поїхала до Бостона вчитися у приватній школі.

Це зауваження міс Берд злегковажила, махнувши рукою.

— Ет, я сказала це тільки через Ґрейс. Знаєте, в неї задовгий язик. Розносить плітки по всій окрузі. Щира правда, що Сінґ повинна була піти до якоїсь школи. Але не пішла. Поїхала на возі разом із цим чорношкірим хлопцем, Джейком. Чимало рабів вирушило з ними. Джейк був за кучера. Можете собі це уявити? Віз, повен рабів?

— А яке прізвище мав Джейк? Не знаєте?

— Гадаю, що він взагалі не мав прізвища, — знизала плечима вона. — Джейк був одним із цих летючих африканських дітей. Досі вони, напевно, всі повимирали.

— Летючих африканських дітей?

— Угу, один із Соломонових дітей. Чи Шалімарових. Тато казав, що Гедді завжди називала його Шалімаром.

— І Гедді була...

— Моя бабуся. Сінґ і мій тато — це її діти. Індіанка Гедді. Вона заопікувалася Джейком, коли його батько покинув сім’ю. Знайшла дитину, забрала її додому й виховала. Тоді вона не мала сина. Мій тато Кровелл народився пізніше.

Сюзан Берд нахилилася до Дояра й шепнула:

— Гедді не мала чоловіка. Я не хотіла викладати це все перед Ґрейс. Уявіть собі, як вона повелася б, почувши таку новину. Ви нетутешній, тож вам можна сказати. Але Ґрейс... — міс Берд благально глянула вгору. — Цим малюком, що знайшла Гедді, був Джейк. Виріс разом з Сінґ. Гадаю, вона втекла з ним, аби тільки не йти до квакерської школи. Знаєте, чорношкірі й червоношкірі мішалися між собою, але деколи... Декотрим індіанцям не подобалися:.. ну, ці мішані шлюби. Ані Джейк, ані Сінґ не знали своїх батьків. І мій тато не знав. Гедді ніколи не сказала цього. Донині не знаю, який він був: білий чи червоний. Не знаю, хто він такий. Насправді Сінґ мала ім’я Співоча Пташка. А мій батько спершу звався Кроу — Ворон. Потім він змінив ім’я на Кровелл Берд. Після того, як скинув штани з оленячої шкіри, — усміхнулася Сюзан Берд.

— Чому ви називаєте Соломона летючим африканцем?

— О, це просто баєчки, які в цих краях розказують старі люди. Про те, що декотрі з африканців-рабів, яких сюди привезли, вміли літати. Багато їх відлетіло до Африки. Один із них — цей самий Соломон. Чи Шалімар — не знаю, як правильно. Мав купу дітей по всій цій місцині. Ви, напевно, зауважили, що тут мало не кожен признається до рідні з ним. Тут, у горах, понад сорок родин має прізвища, пов’язані з цим іменем. Мабуть, гарячий хлопець був той Соломон, — засміялася вона. — Чи так воно, чи ні, але він зник. Покинув усіх. Жінку й двадцять одну дитину. Кажуть, вони всі бачили, як Соломон відлітає. І жінка, і діти. Вони працювали тоді на полі. Тут вирощували бавовну. Уявляєте собі? Ось у цих горах. Колись бавовник був тут король. Всі його вирощували, поки земля виснажилася. Тут він ріс, коли я ще була дитиною. Але повернімося до Джейка. Казали, що він один із законних Соломонових дітей — двадцяти одного сина, і всі від одної матері. Джейк був ще немовля. Дитина й жінка були біля самого Соломона, коли він полетів.

— Коли ви кажете «полетів», то, напевно, маєте на увазі, що він утік? Утік з рабства?

— Ні. Маю на увазі, що полетів. Як на крилах. Це, звичайно, дурне, але, як каже легенда, він полетів, наче птах. Одного дня розігнув на полі спину, вибіг на гору, крутнувся там кілька разів і знявся в повітря. І з вершини його понесло туди, звідки він родом. Є тут скеля з роздвоєною вершиною, названа його іменем. Цей