Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

— Так, пані Жакус, ми знайомі, — кивнула я.

Жакус закотила очі так епічно, що здавалося, ось-ось влаштує екзорцизм прямо посеред коридору. Її швабра нервово тремтіла в руці, мов налаштована на блискавичну атаку.

— ВСІ. ПО. КІМНАТАХ! Виставу закінчено! — гаркнула вона, клацаючи підборами так, що полущена плитка вздовж коридору занервувала. — А скелет, тобто сер Анджелус, — вона глянула на нього так, ніби той щойно вкрав її молодість, — проходьте вже, раз так! Але наступного разу я візьму освячену швабру! Щоб усі знали — дисципліна не мертва, на відміну від деяких!

— Це мене зараз так тонко, але смертельно образили? — серйозно запитав Анджелус, тримаючись з гідністю античного героя. Череп злегка похилився вбік, як у кота, що відчув несправедливість.

— Ні-ні, що ви! — я миттєво включилась, як досвідчена політична радниця. — Ви маєте безлімітний вхід до гуртожитку. VIP-прохід. Без черги. Без обшуку. Без швабр.

— З запрошенням на чай і драму, — додала Амелія, визираючи з-за плеча і тримаючи в руках тістечко (і де тільки взяла?). 

Пані Жакус із грізним бурчанням рушила до свого бойового поста біля входу. На її форменому жетоні ясно світився напис:

«Охоронець Моралі та Порядку. Безодня мені в поміч».

Я обернулась до Анджелуса й прошепотіла:

— Проходьте, сер.

— Ця фурія страшніша любого охоронця Безодні! — гордо проголосив сер Анджелус, ступаючи в нашу кімнату, ніби збирався влаштувати там державний переворот. — Мене так ніколи не принижували! Я, гордий аристократ, який вже понад кілька століть служить вірою і правдою принцу Но’Ксарісу!

Ми з Амелією тільки переглянулися — губи сіпались від стриманого сміху.

— І з якої, пробачте, нагоди, ви зʼявилися в жіночому гуртожитку Академії, сер Анджелус? — поцікавилась я, перехрестивши руки, склавши на грудях.

Чомусь не вірю я, що він просто стане нашим викладачем. Певно, Райвен приставив його до мене, як няньку, щоб кожен мій крок в його відсутність контролював!

Одного чорноволосого демона чекає серйозна розмова!

— Ах! — зітхнув скелет із театральною печаллю. — Нарешті мій господар побачив мій… справжній потенціал! І вирішив доручити мені надзвичайно важливу місію: викладати курс придворного етикету, дипломатії та бальних танців!

— Це ж катастрофа міжнародного масштабу! — не стримала «щастя» моя найкраща подруга.

— Я вважаю це тріумфом! — гордо заявив сер Анджелус, клацнувши зубами. — Починаючи з понеділка, кожна з вас дізнається, як правильно тримати келих, вклонятись на балу і… вести бесіду так, щоб усі думали, що ви леді, навіть якщо щойно билися з привидом в катакомбах.

— О, прекрасно, — пробурмотіла я. — Відтепер моя оцінка з бальних танців залежить від скелета.

— І не просто скелета, а колишнього танцюриста при дворі Королеви Праху!

— Ніколи не чула про таку, — скептично подивилася на скелета.

— Історію вчити треба! — дорікнув сер Анджелус. — У мене навіть були фанатки! — випростався він.

— А вони були живі? — скептично спитала Амелія.

— Переважно, — хмикнув Анджелус. — Але то були часи, коли навіть неживість не була на заваді справжньому мистецтву румби.

— Слухайте, а ви фламенко викладаєте? — оживилась Амелія.

— Звісно. І ще некромантичне танго, ельфійський та асайський вальс і шейк-бон-тан!

— Що це було останнє?! — насторожилась я.

— Та я щойно вигадав! — радо відповів скелет. — Але повірте, у вас усе ще попереду.

Ми з Амелією розсміялися.

— Господи, — протягнула Амелія, — я вже не знаю, хто страшніший — комендантка з освяченою шваброю, чи цей кістяний педагогічний ентузіаст.

— О, це не конкуренція, люба, — вклонився сер Анджелус. — Це симфонія хаосу й етикету. А тепер, якщо дозволите, я залишу вам ось цей буклет з розкладом танцювальних консультацій та занять. До зустрічі в танцювальному залі. Прийдіть у зручному одязі.

— А чи звільняюсь я від ваших занять, якщо на вихідних пройшла всі кола цього персонального пекла? — запитала я.

— Ні, міс Селесто, ні в якому разі, адже я вже вам казав, що вашій грації навіть нежить не позаздрить, а тепер прошу мене вибачити, в мене ще купа справ і треба підготувати зал.

З цими словами сер Анджелус, мій персональний нічний жах, покинув нашу кімнату.

— Ну все, я офіційно записую це у свій щоденник під назвою «Життя після смерті: Академія жаху», — сказала Амелія.

— Ой мля… — вирвалось у мене, і я просто знесилено впала у своє ліжко.

П.С. Дорогі читачі дуже дякую за вашу підтримку ❤️ До зустрічі в нових розділах))