Читати книгу - "Чорний Загін"

Однак виявилося, що багато ворогів частково, або повністю імунні, й не всім нашим вдалося уникнути зараження. Повстанці здобули найвищий ярус.

План передбачав, що в цю мить Чорний Загін піде в контратаку. Реабілітований Кульгавий повинен був підсобити їм людьми з Вежі. Та Леді не було на місці, щоб віддати наказ. За її відсутності Шепіт наказала відступати у Вежу.

Всередині Вежа перетворилася в низку смертельних пасток, укомплектованих не тільки східняками Ревуна, а й пораненими, яких зносили сюди минулими ночами, й яких вилікували чари Леді.

Все закінчилося задовго до того, як я знайшов у цих лабіринтах своїх побратимів. Коли я натрапив на їхній слід, виявилося, що я запізнився на добрих кілька годин. Вони залишили Вежу, отримавши наказ виставити пікети на місці, де колись стояв частокіл.

Коли я зійшов на нижній поверх стояла глибока ніч. Я був змучений. Мені хотілося тільки тиші, спокою, може призначення у гарнізон в якомусь маленькому містечку… Моя голова відмовлялася працювати. В мене була купа роботи, я мав висунути купу доводів, провести битву з Капітаном. Він не погодиться порушити ще один контракт. Існують люди мертві фізично, і мертві морально. Мої побратими належали до тих других. Вони не зрозуміють мене. Елмо, Ворон, Красунчик, Одноокий, Гоблін – всі будуть поводитися так, немов я розмовляю якоюсь незрозумілою мовою. Та чи міг я засуджувати їх? Вони мої брати, мої друзі, моя сім’я і тому завжди поступали морально. Весь тягар ліг на мої плечі. Це я повинен був переконати їх, що існує вища мета.

В мене під ногами хрустіла засохла кров, я переступав через трупи. Я вів за собою коней, звільнених з конюшні Леді. Навіщо я взяв кілька – для мене таємниця, хоча в мене було якесь неясне відчуття, що вони можуть стати в пригоді. Того, на якому раніше їздила Пір’їнка, я взяв, бо не мав охоти перти пішки.

Я зупинився, щоб поглянути на комету. Вона виглядала на виснажену.

-- Що, не цим разом? – запитав я її. – Не скажу, що я геть засмучений.

Вдаваний сміх. Як я міг бути засмученим? Якби це дійсно був, як вони вважали, зоряний час повстанців, я був би зараз трупом.

Перш ніж дійти до табору, я ще двічі зупинявся. Перший раз, коли спустився з нижньої підпорної стіни й почув тиху лайку. Я пішов на звук і побачив Одноокого, який сидів під розіп’ятою форвалакою. Він невпинно говорив щось тихим голосом, мовою якої я не розумів. Він настільки зосередився на розмові, що навіть не почув, як я наблизився. Не почув він мене і хвилиною пізніше, коли я, з почуттям огиди, залишив його.

Одноокий стягував боржок за смерть брата Там-Тама. Наскільки я його знав, це займе йому кілька днів.

Вдруге я зупинився на місці, звідки фальшива Біла Троянда спостерігала за битвою. Вона й досі була там, така молода і така мертва. Прибічники чарівники намагаючись врятувати її від хвороби Ревуна, тільки продовжили бідолашній муки.

-- Оце й усе.

Я оглянувся на Вежу, на комету. Вона перемогла…

Невже? Чого вона так насправді добилася? Знищила повстанців? Але вони перетворилися на знаряддя в руках її чоловіка, ще більшого зла. Саме його тут перемогли, навіть якщо про це знали тільки він, вона та я. Ми запобігли більшому злу. Навіть більше, ідеали повстанців пройшли крізь вогонь, який очистив і загартував їх. Через одне покоління…

Я не віруюча людина. Я не уявляю собі Богів, яких хоча б трохи обходили безглузді витівки людства. Ну серйозно, подумайте логічно, істотам такого рангу це було б просто нецікаво. Але можливо існує щось, що прагне загального блага, створене нашою спільною підсвідомістю, що стає незалежною силою більшою, ніж сума всіх її частин. Можливо, як і всяка думка, воно непідвладне часу. Можливо, воно сягає своїм поглядом у кожне місце і час, та пересуває пішаки так, що те, що здається сьогодні перемогою, завтра перетвориться у ключовий елемент поразки.

Можливо, в моїй змученій голові щось перемкнуло. Мені здалося, що на кілька секунд я побачив образ майбутнього, побачив, що коли знов прилетить комета, тріумф Леді вивернеться, як змія і стане причиною її погибелі. Я побачив, як справжня Біла Троянда несе прапор до Вежі, побачив її та її поборників так чітко, немов сам був там того дня…

Я захитався на спині коня Пір’їнки, приголомшений і переляканий. Якщо вірити цьому видінню, то я там буду. Якщо вірити видінню, я знав Білу Троянду. Вже цілий рік знав її. Був її другом. А я не брав її до уваги через фізичну ваду…

Я погнав коней в напрямку табору. Коли мене зупинив вартовий, до мене повернувся вроджений цинізм і я перестав придавати видінню увагу. Просто я пережив надто багато, як на один день. Такі типи, як я не стають пророками. Особливо, якщо вони знаходяться не в тому таборі.

Перше знайоме обличчя, яке я побачив, належало Елмо.

-- Боже, ну й вигляд , -- сказав він. – Тебе поранили?

Я зміг тільки похитати головою. Він стягнув мене з коня і положив кудись, і це останнє, що я пам’ятаю за довгий період часу. За винятком безладних, як і видіння, обривків снів, які мені зовсім не подобалися. І від яких я не міг втекти.

Але людський розум доволі гнучкий. Мені вдалося забути про них, як тільки я прокинувся.

Глава 7: Троянда

Суперечка з Капітаном шаленіла вже дві години. Він був непохитний. Не приймав моїх доводів, ні юридичних, ні моральних. З часом до сварки долучилися інші, всі хто заходив до Капітана в якійсь справі. В ту мить, коли я по-справжньому втратив терпець, була присутня майже вся верхівка Загону: Лейтенант, Гоблін, Мовчун, Елмо, Красунчик і кілька нових офіцерів, які поповнили наші ряди тут, в Чарах. Та невеличка доля підтримки,