Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

і в Континентальній півкулі, надто ж тих, що розташовані на південь від екватора; а в Острівній їх іще більше. Власне, весь Новий Світ слід було б назвати Острівним, бо саме острова тут складали переважну частину суші, і більшість з тих, які вже відвідав Ярлах, були цілком придатні до життя… якщо, звичайно, не зважати на присутність там фоморайґів — породжених Ан Нувіном істот, яких люди зазвичай називають чудовиськами.

А на двох островах Ярлах натрапив на рештки прадавньої цивілізації, що загинула багато тисячоліть тому. Цивілізації, яка сама ж прикликала в цей світ темні сили, а потім не захотіла їм коритися. З погляду маґістра, це було безглуздо й нелоґічно. Недавнє відкриття справжнього становища Китрайла у Всесвіті нітрохи не змінило думки Ярлаха про те, що краще жити під владою Темряви, аніж скніти у Світлі, за яким ховаються незбагненні Вищі Сили, що вимагають від людей сліпої, бездоказової віри в безсмертя душі й наступні переродження. Зате Ан Нувін чесно пропонував сім сторіч пекельних мук, а потім продовження життя в подобі демона — варіант хоч і не надто привабливий, зате надійний…

Нарешті Ярлах зупинився. Зараз він перебував під Кованхаром — хоча слово „під“ у цьому контексті можна вживати лише образно, оскільки жодна, навіть найглибша яма ніколи не досягне Тиндаяру, а швидше вийде на поверхню з протилежного боку земної кулі. Далі належало діяти надзвичайно обережно, бо якщо в будь-якому іншому місці ще припустимо помилитися, то в Кованхарі, де мало не на кожнім кроці зустрінеш чаклуна, така помилка була б фатальною.

Зосередившись, Ярлах подумки потягнувся вгору, і перед його внутрішнім зором постали нечіткі, спотворені, безбарвні обриси центральної частини міста. Він миттю зорієнтувався, посунувся трохи на південний схід і врешті натрапив на будинок, цілий поверх у якому винаймав для свого помешкання Йорверт аб Торвал. Взагалі, Ярлах волів би негайно вирушити додому й лягти спати, бо почувався втомленим після нічної експедиції, проте Йорверт дуже просив завітати до нього о десятій ранку — а якраз наближалася десята година. Після подій на Іхелдиройдському тракті маґістр аб Конал рідко бачився зі своїм помічником, і не лише тому, що цілком зосередився на дослідженні незвіданих територій. Йорверт також щось замислив і майже весь вільний від навчання час (а він був аспірантом на кафедрі природних явищ) проводив поза межами Кованхара.

Для переміщень із Тиндаяру в Йорвертовім помешканні було передбачено невеличку комірчину біля сходів, що вели на внутрішнє подвір’я будинку. Встановлені в ній чари сповістили Ярлаха, що ні в самій комірчині, ні на сходах, ні в прилеглому коридорі людей немає. Наступної секунди він уже опинився посеред невеличкого темного приміщення без вікон, швидко вийшов до коридору і з трохи захеканим виглядом, ніби щойно піднявся по сходах, рушив уперед. Двері однієї з кімнат відчинилися, і звідти визирнув Йорверт.

— Доброго ранку, вчителю, — радісно мовив він. — А ми вас уже чекаємо. Прошу, приєднуйтесь до нас.

Ярлах увійшов до просторого кабінету, де крім Йорверта перебувало ще троє чаклунів — два чоловіки, один молодий, інший літнього віку, а також юна світловолоса дівчина років шістнадцяти, щонайбільше вісімнадцяти. Вона була вдягнена в скромне, практичне вбрання, яке зазвичай носили кованхарські студентки, але трималася з гідністю королеви. Її ніжний та лагідний голос водночас був дуже владний і впевнений, а з кількох мовлених при знайомстві слів Ярлахові не вдалося розпізнати акцент.

Йорверт відрекомендував дівчину, як леді Елвен вер Кайлем О’Шехлайн, чим дуже здивував свого вчителя. Досі Ярлах гадав, що знає імена всіх чаклунів та чаклунок з вищої шляхти, проте ім’я леді Елвен йому нічого не говорило, хоча вона, і за зовнішністю, і за манерами, явно належала до самих вершків суспільства. До того ж мала надзвичайно велику маґічну силу, яка перевершувала навіть Ярлахову. За все своє життя старий маґістр зустрічав лише сімох чаклунів, що були сильнішими за нього. Леді Елвен стала восьмою.

Двох чоловіків звали Ґарван аб Малах і Шовар аб Родрі. Про них Ярлах також раніше не чув, однак вони й не справляли враження знатних персон. Старший, Шовар, середнього зросту, трохи опасистий, з рясно всіяним сивиною волоссям, найбільше скидався на лікаря. Молодший, Ґарван, високий худорлявий брюнет із вольовим обличчям, видавався набагато загадковішим — і небезпечнішим. Якби Ярлах мусив битись об заклад, то назвав би його шпигуном. Визначити їхнє походження за вимовою також не було можливості, бо вони не сказали ні слова.

Утім, один важливий факт про цю трійцю він уже знав. Йорверт називав його вчителем лише сам-на-сам або в присутності інших чорних чаклунів, а отже, і обоє чоловіків, і юна леді Елвен належали до Темного Братства.

Коли всі сідали, Шовар та Ґарван шанобливо зачекали, поки дівчина влаштується в кріслі. І це не було проявом звичайної ввічливості до жінки, навіть до знатної жінки. Тут крилося щось більше.

— Мабуть, учителю, — заговорив Йорверт, — вас цікавить, чому я так хотів познайомити вас із моїми гостями. А ще питаєте себе, як могло статися, що ви не чули про леді Елвен, хоча вона є однією з нас. Усе пояснюється дуже просто: ні леді Елвен, ні майстрів Шовара й Ґарвана ніхто з наших не знає. Я сам зустрів їх лише кілька днів тому. — Він зробив значущу паузу, а відтак додав: — На Лахліні. У Ханґовані. В палаці Кайр Ґвалхал.

Ярлах ледве втримався від здивованого вигуку і зміряв усіх трьох уже пильнішим, прискіпливішим поглядом. Ці люди були не просто з Лахліну, вони мешкали в самісінькому його серці, в королівському палаці. І при цьому мали добре розвинений, тренований чаклунський хист, ще й були чорними… Хоча останнє за таких обставин радше перевага, ніж додатковий фактор ризику. Це на Абраді бути чорним чаклуном небезпечно, а на Лахліні, де сама наявність хисту до маґії вважається непрощеним гріхом, у чорних значно більше шансів вижити, ніж у звичайних чаклунів. Та все одно — Ярлах був неабияк вражений.

— Леді Елвен, панове, — сказав він. — Дозвольте висловити захоплення вашою відвагою. А також вашим розумом, який дозволив вам жити на Лахліні, ще й у його столиці, і при цьому розвивати своє вміння, відточувати майстерність.

— Цим ми завдячуємо майстрові Шовару, —