Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

одну. Франческа Баталья. Триразова чемпіонка світу з жіночого муай-тай, з 1998 до 2002 року. Чотириразова чемпіонка Європи в той самий період. Він пригадав, із яким захопленням дивився на неї під час показових виступів у Берсі в листопаді 1999-го. Це була справді вона, палка любителька тайського боксу, загублена серед цих покидьків життя. Як у біса вона тут опинилася?

Після його шоу арештантки вибігли на подвір’я, покурити та обмінятися враженнями про малого жевжика, що вистрибував перед ними. Франческа не приєдналася до того гурту. Волокін розпитав про неї наглядачок, потім повернувся, щоб її знайти. Франческа сиділа на підстилці, схрестивши ноги, тіні від ґрат змережували сірими смугами її обличчя.

Її спосіб життя тут був незвичним. Вона одержала дозвіл споживати лише вегетаріанську їжу. Не мала на собі жодного виробу з чогось тваринного. Навіть шкіряного шнурка. На ній не було жодного знаку, жодного символу, що міг би нагадати про надмірну експлуатацію природного багатства світу. Волокін спостерігав за нею. Вона мала чисте тіло. Прозорий подих. У її зубах, певно, ніколи не було жодної пломби.

Волокін запропонував скрутити їй цигарку. Вона відмовилася. Він запитав, чи можна йому біля неї сісти. Вона сказала «ні». Проте росіянин сів без її дозволу, сповнений рішучості діяти твердо. Він скручував собі косяк, спостерігаючи за нею кутиком ока. Вона мала чорне волосся, підстрижене у стилі Клеопатри. Була в чорному тільнику без рукавів і тугих спортивних штанях. Її груди, її ноги були худі, як у скелета. Такими худими він бачив лише нариків, чиє тіло спалюється наркотою.

Ця позірна слабкість була ілюзією. Франческа Баталья могла розбити сім складених докупи цеглин одним ударом п’яти. Він це бачив на власні очі в Берсі, де силу демонстрували як товар на ярмарку.

— Чому ти тут?

— Акти тероризму.

— Якого тероризму?

— Антиглобалізм.

Голос у неї не був хрипкий, як він сподівався, — усі італійки мають хрипкий голос. Вона розмовляла з акцентом, що надавав особливої ваги кожному її слову. Це був своєрідний ефект із запізненням, унаслідок чого кожна її фраза ніби пульсувала, зачаровувала.

Волокін запалив самокрутку. Тіло йому тремтіло.

Він заговорив іронічним тоном, про який відразу пожалкував:

— Ти хочеш відновити велику рівновагу планети? Примусити транснаціональні компанії повернути свободу своїм робітникам?

— Я хочу, щоб одного дня більше ніхто не міг говорити про «своїх» робітників. Щоб ніхто ніким не міг володіти. Щоб не було ні експлуататорів, ані експлуатованих.

Волокін повільно видихнув струмінь диму.

— Це нереально. Утопія.

— Авжеж, утопія. Але цілком реальна.

Франческа сказала правду. Людина створена для того, щоб мріяти, тобто боротися й не здаватися. Це закон еволюції. І насамперед людина створена для поезії. А утопія поетична. І поезія перемагає реальність.

— Чого ти до мене причепився? — запитала вона несподівано. — Ти прийшов подивитися на звірів у клітці, чи не так?

Волокін усміхнувся. Він ліг на підлогу й випростався всім тілом. Воно перестало йому тремтіти. Цигарка подіяла.

— Я вже тебе бачив одного разу. У Берсі. 1999 року.

— Ну то й що?

— А знаєш, чого мені зараз хочеться?

— Якщо ти чіплятимешся до мене, я тобі зламаю носа.

— Дванадцять тао гсінґ-і. Тільки ти і я.

Не відповівши, вона лягла й випросталася поруч нього на килимку, заплющивши очі. Здавалося, вона відчуває якесь шепотіння, лінію істини у світлі вікон.

Волокін підвівся на лікті й нахилився над Франческою. І додав тихим голосом, поклавши долоню собі на груди, на знак поваги:

— Для мене це буде велика честь.

Нічого не сказавши, вона підвелася і стала в центрі гімнастичної зали. Волокін скинув куртку і став поруч із нею.

Дівчина вже стала у стійку. Позиція «Пі Кван». Руки розкинуті, потім вони повільно зводяться докупи так, щоб одна була над другою, а обидві витягнуті перед собою.

Потім, ніби заряджаючи якусь зброю, вона рвучко відвела праву руку назад, а її ліва рука розслабилася. Усе тіло взяло участь у цьому русі. Коліна зігнулися. Торс відхилився назад. Ліва рука під кутом витяглась у напрямку стелі. Праву руку вона відвела назад, зігнувши її в лікті.

Волокін упізнав порух потилиці, яка востаннє відхилилася назад, перш ніж усе тіло застигло в завершальній позі. Сповнений грації жест, який зачарував його ще в Берсі. Стоячи поруч із нею, він повторив її позу.

Вона прошепотіла:

— Мавпа.

Одним рухом вони нахилилися й відступили на крок. Потім неквапно обернулись і схрестили руки ножицями, перед грудьми. Вони ступили три кроки вперед, ледь підіймаючи ноги, потім їхні ноги схрестилися, досконало відтворивши позицію рук. Усе це робилося легко, плавно, з лукавством у жестах. Вони були, в буквальному розумінні, «мавпою».

— Тигр.

Їхні руки витяглися, розійшлися, а потім обкрутилися навколо грудей, ніби хотіли утримати якусь силу, що рвалася назовні з живота. Вони стояли на лінії вікон. Залізні ґрати утворювали чорну сітку на тлі сонячного світла, що просочувалося знадвору.

Крок праворуч, крок ліворуч. Щоразу їхні складені руки випрямлялися, обернуті долонями назовні. Тигр нападав, ступаючи важкими лапами, наповненими могутньою силою…

Волокін відчував, як виступають йому на тілі краплі поту, як послаблюється дія гашишу. Його члени ставали плинними, мов рідина. І всі ті запаси внутрішньої енергії, про які він уже забув, тепер передавали йому привіт. Ці.

Глухим голосом він промовив:

— Ластівка.

Вони описали коло правою рукою, перш ніж завдати удар кулаком. Потім, із легкістю танцюристів, завмерли в одній позиції. Руки розкинуті. Кулаки стиснуті. Голова обернена назад, у стані рівноваги на одній нозі.