BooksUkraine.com » Романтична еротика » Вибач та зрозумій, Катя Кірініна 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

81
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вибач та зрозумій" автора Катя Кірініна. Жанр книги: Романтична еротика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 119
Перейти на сторінку:
49.

Я мовчу, мені здається, якщо зараз почну говорити, то момент буде зіпсованим. Це дуже раптово і швидко, ще тиждень тому я навіть не розглядала такий варіант.

— Чому ти мовчиш? Дуже швидко для тебе?

— Так, — хрипко відповідаю я. — Ми ще не розійшлися до ладу з Алексом, і я не знаю, що йому говорити.

— Я думаю, те, що сталося щойно між нами, вже говорить про те, що ви з ним розійшлися, — невдоволено хмикає Заремський. — Ти з ним більше не будеш. Я тебе ділити ні з ким не збираюся, а наш секс — це не порив, як ти любиш висловлюватись. Ти хочеш бути зі мною не менше, ніж я з тобою, то в чому проблема?

— Мені страшно. Страшно дивитись на нього, коли я зроблю йому боляче, — зізнаюся я.

— Олесю, ось ти іноді верзеш таку херню, що складно натягнути на вуха.  А мені ти боляче не боїшся зробити, так?

Він різко підводиться з ліжка та одягає труси. Я бачу, як моя відповідь схвилювала його, і розумію, що напруга повернулася.

Моє життя хвацько перекинулося за останні тижні, але тільки Андрій цього впритул не бачить.

— Ти сам винен, ніхто тебе не примушував…

— Тільки не треба знову повторювати, який я невірний мудак, це все ми вже проходили. І щоразу ти зриваєшся, спиш зі мною, стогнеш піді мною, а потім женеш мене з цим незворушним виглядом, наче ти отримала все, що хотіла, а тепер мені потрібно забиратись геть, — голосно каже він.

— Можеш тихіше? Там за стіною спить Даша, — я теж підводжуся з ліжка і намагаюся знайти свою білизну, але нічого біля ліжка не бачу, куди поділися мої трусики?

Його слова боляче б'ють по мені, можна подумати, що я сексуально стурбована — отримую, що хочу, а потім прокидається розсудлива Олеся і жене його. Теж мені жертва обставин.

— Коли ти щойно кричала від насолоди, тебе не дуже турбувало, що спить дитина, — єхидно зазначає він.

Ось завжди так, з ним ніколи не буває спокійно, постійно знайдеться привід посваритися та з'ясувати стосунки. Таке відчуття, що ми не можемо без цих емоцій, мама сказала б, що два чоботи пара.

— Знаєш що, дякую за гостинність, завтра ми поїдемо і не зловживатимемо твоєю добротою, — розвертаюся у бік до дверей і абсолютно гола прямую на вихід.

Знайду якісь речі у сумці та ляжу спати з Дашею, як спочатку планувала.

Як я могла думати, що ми зможемо знайти компроміс? Андрій тільки й робить, що думає про себе.

Не встигаю переступити поріг між спальнею та коридором, як сильні руки підхоплюють мене і кидають на ліжко, наче я не жінка, а якийсь манекен.

— Спати будеш тут, зі мною, — каже Андрій, прибираючи моє волосся з обличчя. — Ще один зайвий рух, Лисичко, і я тебе прив'яжу до ліжка. Не наривайся.

— Та ким ти себе уявив? — обурено питаю я.

— Мені набридло бігати за тобою, не хочеш по-доброму — буде по-моєму. Завтра перевезеш свої речі сюди, я тобі допоможу, і житимемо разом, як годиться. А з твоїм Вербицьким я поговорю сам, мені набридло, що він думає, що ти його. Хай звикає до думки, що ти нікому не належиш.

— Ага, крім тебе, — не знаю, навіщо його провокую, але, якщо чесно, його неандертальські замашки мене навіть бавлять.

— Олесю, — видихає він. — Досить. Я втомився, справді. Зараз я весь перед тобою, я кохаю тебе, — він стає переді мною на коліна і кладе свої руки на мої стегна. — Це нестерпно вже — підбирати ключі до твого пробачення. Подивися на мене і скажи, що ти не кохаєш мене, що не можеш мені пробачити.

Боже, дай мені сили. Я хочу йому вірити, хочу до нього повернутися, хочу кохати його не тишком під ковдрою, потай мріючи про спільне щастя. Але чи зможу я?

Життя було тихим і розміреним, ми з Дашею жили просто чудово, а моє особисте життя взагалі мене не цікавило, воно більше було задля статусу. Я нікого не шукала, Алекс сам знайшов мене та змусив повірити, що я зможу так жити.

Але ж Андрій. Андрій — це визволення та захоплення. Це найсильніший кайф, який я колись відчувала. Це неймовірно солодка свобода, її неможливо не хотіти. І справа не лише в сексі — справа у простих стосунках. Мені життєво необхідно бачити його, відчувати його, чути. Я залежна від Андрія більше, ніж мені того хотілося б. І його очі, вони так зараз дивляться, навіть у напівтемряві я бачу цей сірий туман, який зачаровує і лякає одночасно.

І є головне: він ніколи б не став на коліна, якби не каявся. І не цього я колись хотіла?

— Не можу, — відповідаю я і бачу, як сум торкається його обличчя.

Він просто на очах втрачає надію, вона згасає як сірник. 

— Не можу не кохати тебе Андрію, не можу чинити опір цьому, але мені страшно, адже коли ти оступився з Веронікою, я думала, що повільно вмираю, тільки вагітність врятувала мене від депресії. Якщо таке станеться ще хоч раз, я навіть не знаю, чи зможу таке пережити. Я вибачила, але чи можу довіряти тобі?

Він нічого не відповідає — опускає очі. А коли наступного разу дивиться на мене, я бачу в цих очах сльози. Йому боляче, і я його розумію, не я винна, що він не стримався тоді, але чи можу звинувачувати його до кінця нашого життя?

— Пробач, — шепоче він і цілує моє плече. — Пробач мені, Лисичко. Я не можу передати словами, як мені шкода, що так вчинив, адже я зруйнував нашу сім'ю. Обіцяю тобі, більше такого не повториться. Мені ніхто не потрібен крім тебе та Даші, я навіть думати не можу про інших жінок, ти затьмарила всіх. Але тоді я не міг зрозуміти, що на мене найшло, я зірвався, заплутався. Розумію, що це не виправдання, але присягаюсь залишатися тобі вірним, поки не помру, серйозно. Протягом цих років я щодня думав про тебе, коли зрозумів, що ти мене розлюбила і зненавиділа, і не міг вигадати, як змінити це. До останнього вважав, що це кінець, але тоді, у тебе у квартирі, коли я прийшов знайомитися з Дашею, я більше не бачив у твоїх очах ненависті. Ніби не було всіх цих років, ми ніби повернулися до минулого. Так, ти, як і раніше, дивилася дивно, але твоє тіло тебе видало. Олесю, коли я торкнувся тебе, ти запалилася, як бенгальський вогонь, і я зрозумів: це мій шанс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 92 93 94 ... 119
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибач та зрозумій, Катя Кірініна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"