Читати книгу - "Макбет"

— Що не буде кращим, — сказав механік, — так це твій вигляд. У тебе що, воші? Чому в тебе на макітрі весь час отой ковпак? А твоя борода схожа на волосся з жіночого лобка. В чому річ, кухарю? У тебе що, замість обличчя материна піхва?

Механік очікувально озирнувся довкола, але цього разу всі мовчали, втупившись у підлогу.

— У мене пропозиція, — вимовив Дафф, хоча знав, що має мовчати. Обіцяв собі мовчати. — Радист Спаркс може засунути свого прутня тобі під пахву. Щоб він нарешті відчув, що таке справжня піхва, а ти нарешті відчув, що таке справжній прутень.

За столом стало так тихо, що чулося лишень, як Дафф ставив на тацю тарілки з сиром, сосисками та огірками. Цього разу носом ніхто не шмигнув.

— Дозволь мені повторити те, що цікавить тебе найбільше, — продовжив Дафф, ставлячи тацю на стіл. — Ти нарешті відчуєш, що таке справжній прутень. — Слова він артикулював чітко і ясно, щоб ніхто не сумнівався в тому, що саме він сказав. А потім Дафф обернувся до столу. Тим часом механік підвівся й попрямував до нього.

— Зніми окуляри, — сказав він.

— Без них я ні фіга не бачу, — відказав Дафф. — А в них бачу перед собою підара котячого.

Механік відвів назад руку, позначаючи, звідки прилетить удар, і розмахнувся. Дафф зробив крок назад, відсахнувся, а коли чорний від мастила кулак механіка просвистів повз нього, зробив два швидких кроки вперед, вхопив механіка, який втратив рівновагу, за руку, заламав її за спину, вперся в лікоть і додав нападнику поступального руху, швидко вислизнувши вбік. Механік верескнув, мимовільно нахилившись вперед, щоби полегшити болючий тиск на руку, а Дафф тим часом спрямував його прямо у стінку головою. Потім відтягнув механіка назад — і знову гепнув об шпангоут. Загнув руку безпорадного механіка ще вище, знаючи, що, якщо не припинить, то рука зламається. Вереск механіка змінився на виття, і він у відчаї потягнувся іншою рукою до шапки Даффа. Той знову гепнув його головою об стінку — вже втретє. Приготувався був луснути й вчетверте, як раптом почувся голос.

— Припини, Джонсоне!

Дафф не відразу пригадав, що саме цим прізвищем він назвався, коли наймався на корабель. Не відразу збагнув, що голос належав капітану. Він підвів погляд. Капітан стояв прямо перед ними. Дафф відпустив механіка, і той упав на коліна.

— Що тут відбувається?

Лише зараз Дафф помітив, що захекався. Його спровокували. Його розізлили.

— Та так, нічого, капітане.

— Я знаю різницю між «щось» і «нічого», Джонсоне. Отже, що тут сталося, Гатчінсоне?

Дафф не був упевнений, але йому почулося, наче механік хлипав.

Він прокашлявся і пояснив:

— Це було дружнє парі, капітане. Я хотів продемонструвати, що файфівський захват є значно ефективнішим за галлівський нокаутуючий удар. І, мабуть, трохи захопився. — Дафф поплескав механіка по спині, яка й досі здригалася. — Вибач, хлопче, ти згоден, що файфівський захват цього разу переміг? Так чи ні?

Механік, хлипаючи, кивнув головою.

Капітан зняв свого капелюха та уважно поглянув на Даффа.

— Кажеш, файфівський захват?

— Еге ж, — відповів Дафф.

— Гатчінсоне, на тебе чекають у машинному відділенні. Всі решта також мають роботу, я правильно кажу?

Їдальня швидко опустіла.

— Налий мені чашку кави й сідай, — звелів капітан.

Дафф зробив, як було сказано.

Капітан підніс чашку з кавою до рота. Поглянув на чорну рідину й щось пробурмотів. Тільки-но Даффу здалося, що капітан уже забув про його присутність, як той підняв голову.

— Зазвичай я не вважаю за потрібне заглиблюватися в біографії людей, Джонсоне. Більшість моєї команди — народ простий, з обмеженим інтелектом; цих людей про їхнє минуле краще не розпитувати, а майбутнє точно не чекає їх тут, на борту «Глеміса». Оскільки вони будуть під моїм керівництвом недовго і навряд чи встигнуть створити мені багато проблем, то я не вважаю за потрібне зміцнювати з ними стосунки. Все, що мені треба, це щоб вони злагоджено функціонували як група, як мій екіпаж.

Капітан відсьорбнув кави і скривився. Дафф не знав, чому — чи то через несмачний напій, чи то через біль, чи то через тему розмови.

— Схоже, ви, Джонсоне, — освічена людина з амбіціями, та я не дізнаватимусь, що привело вас на мій корабель. Бо сумніваюся, що почую правду. Але ви, начебто, з тих, хто знає, як мають функціонувати групи людей. Ви знаєте, що в людському колективі завжди має бути ієрархія, в якій кожен відіграє свою роль, має своє місце. Капітан — нагорі, новобранець — внизу. Якщо кожен приймає своє становище та становище інших у цій ієрархії, то маємо працездатну команду. Тобто саме те, що мені потрібно. Проте на поточний момент в ієрархії судна «Глеміс» існує певний розгардіяш. Внизу маємо трьох потенційних цапів-відбувайлів. Спаркс — бо він наймолодший. Ви — бо це ваш перший рейс. І Гатчінсон — бо він найдурніший і занадто антипатичний.

Капітан замовк і відсьорбнув кави.

— Спаркс переживе цей рейс новобранцем. Він — молодий, доволі розумний і швидко навчається. А ви, Джонсоне, як я щойно переконався, вже піднялися в ієрархії після того, що зробили з Гатчінсоном. Можливо, цю ситуацію ви саме для цього й спровокували. Але, наскільки я знаю Гатча, він перший почав. Він — тупоголовий телепень, і тому завжди підставляється. І саме тому шукає, кого би принизити. Мабуть, це буде якийсь бідолаха, який запишеться в команду у столиці, де ми візьмемо двох-трьох нових людей, бо кожного разу хтось сходить на берег і більше не повертається. Зрозуміло?

Дафф знизав плечима.

— Отака у мене проблема, Джонсоне. Гатч і далі робитиме те саме, але завжди залишатиметься нижче плінтуса. Я волів би мати іншого новобранця, який би тихо мирився зі своєю долею. Але Гатч — це злісний баламут, який вважає, що життя достатньо надавало йому стусанів, і тепер настала його черга роздавати стусани іншим. Саме тому він і надалі псуватиме атмосферу на борту. Він — непоганий механік, але з ним моя команда працює гірше, ніж без нього.

Ще один шумний ковток.

— Чому ж я не виганяю його, спитаєте ви. Спитаєте, бо ви — не моряк, і не знаєте нічого про трудові угоди з Профспілкою моряків, згідно з якими я не зможу спекатися Гатча, допоки не матиму проти нього чогось такого, що дасть мені так звані об’єктивні підстави для звільнення. Фізичний напад на колегу міг би стати однією з таких об’єктивних підстав…

Дафф кивнув.

— Ну, то як? Все, що мені треба, — це ваше