Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

урешті-решт опинитися, охоплений темрявою і німотою, на краю безодні, що не має ані кінця, ані початку, і хай яку науку використовувати, щоб осягнути той порох первісної матерії, який розсіює вітер, віючи із минулих тисячоліть, він не виявив би жодного сліду того найвіддаленішого від нас атавістичного яйця, яке і вважалося б почином судді. У пошитому на замовлення костюмі, з капелюхом у руці суддя стояв у тій білій порожній кімнаті й вдивлявся у нього своїми свинячими очима без вій, у яких шістнадцятирічний малюк відчитав весь огром рішень, непідзвітних людським судам, і власне ім’я, яке він більше ніде не міг розшифрувати, занесене до записів як щось завершене, як ім’я мандрівника, що в юрисдикції трапляється тільки в позовах окремих найманців чи на мапах давніх часів.

Марячи, малюк шарпав простирадла на матраці в пошуках зброї, але її там не було. Суддя всміхнувся. Замість дурня поруч із ним виднівся інший чоловік, якого малюк не міг повністю розгледіти, але, здавалося, то був ремісник, що працював із металом. У тіні судді той чоловік схилився над своєю роботою, займаючись за допомогою молотка і чекана холодним штампуванням, певно, його у чомусь звинуватили і погнали геть від людських вогнів, і тепер він кував монети цілу ніч, наче свою потенційну долю, готуючись до світанку, який ніколи не настане. Саме цей фальшивомонетник зі своїми різцями й штихелями шукає прихильності судді й із холодного шматка шлаку створює годящу лицьову сторону, образ, який зробить цю створену із залишків дзвінку монету ходовою на ринках, де торгують люди. Саме тому суддя і був суддею, а ніч ніяк не закінчується.

* * *

Світло в кімнаті стало іншим, а двері зачинили. Він розплющив очі. Його огорнута полотнищем нога лежала на невеликому рулоні очеретяної циновки. Жахливо хотілося пити, голова гула, а нога була наче дратівливий гість у ліжку — так вона боліла. Невдовзі асистент приніс йому води. Малюк уже більше не заснув. Випита вода просочилася крізь шкіру і зволожила простирадла, а він лежав нерухомо, наче намагався перехитрувати біль, його обличчя було сіре і виснажене, а довге волосся вологе і сплутане.

За тиждень він уже шкутильгав містечком на милицях, які йому дав хірург. Він розпитував про колишнього священника в усіх домах, але про нього ніхто не знав.

У червні того ж року він опинився в Лос-Анджелесі, де із сорока чоловіками всіх національностей розквартирувався на постоялому дворі, який насправді був звичайною нічліжкою. Уранці одинадцятого червня всі встали ще до світу і пішли дивитися на публічне повішення в cárcel. Коли він прибув туди, вже розвиднювалося, а біля воріт зібралася така орда глядачів, що малюк не міг гаразд роздивитися самої судової процедури. Малюк стояв окрай натовпу, коли почало розвиднюватися і пролунали промови. Потім дві закуті в кайдани постаті раптово зринули вертикально з-поміж собі подібних, повисли над кам’яними воротами і померли. Присутні почали передавати одне одному пляшки, а ті, що до того стояли мовчки, знову заговорили.

Коли малюк повернувся туди ввечері, натовпу вже не було. Солдат, притулившись до порталу воріт, жував тютюн, а двоє повішених на своїх мотузках скидалися на опудала для відлякування птахів. Коли малюк підійшов ближче, побачив, що це Тоудвайн і Браун.

Грошей спочатку було обмаль, а потім узагалі катма, але він ходив у кожен кабак, гральний дім, у кожну місцину з півнячими боями і пивницю. Спокійний юнак у завеликому костюмі й у тих самих розбитих черевиках, в яких він вийшов з пустелі. Коли він стояв у дверях бридкого салуну і його очі бігали у тіні крисів капелюха, а збоку його освітлював настінний свічник, один чолов’яга прийняв малюка за проститута, запропонував випити, а потім запросив до задньої частини приміщення. Малюк пішов, залишивши того клієнта непритомним на підлозі в неосвітленій кімнатці, де кидали брудний верхній одяг і взуття. Там його знайшли інші, що прийшли у своїх гидких справах, забрали гаманець і годинник. Пізніше хтось забрав і його черевики.

Малюк нічого не чув про священника, та й більше не розпитував про нього. Якось уранці на світанку, повертаючись під сірим дощем до свого житла, малюк побачив в одному горішньому вікні заслинене обличчя і вирішив піднятися сходами й постукати у двері. З-за дверей визирнула жінка в шовковому кімоно. За нею в кімнаті на столі горіла свічка, і в її блідому сяйві біля вікна у загорожі сидів разом із котом якийсь недоумок. Він обернувся подивитися на малюка, але це був не дурень судді, а інший. Коли жінка запитала, чого він хоче, малюк мовчки повернувся і спустився сходами у дощ і вуличну багнюку.

На останні два долари він купив у солдата скапулярій із вух язичників, який був на Брауні навіть під час повішання. Малюк надів його наступного ранку, коли найнявся до вільного провідника зі штату Міссурі, скапулярій був на ньому і тоді, коли вони вирушили до Фримонта на річці Сакраменто з валкою фургонів і в’ючаків. Якщо скапулярій і цікавив провідника, він цього не виказав.

Малюк пропрацював на цій роботі кілька місяців, а потім пішов без попередження. Він подорожував з місця на місце. Не уникав товариства інших чоловіків. До нього ставилися з певного шаною, як до людини, яка для свого віку спізнала в житті забагато. Натоді він уже придбав коня і револьвер, а також дещо з елементарного спорядження. Він працював на різних роботах. У таборі золотошукачів він знайшов біблію і носив цю книгу із собою, хоча не міг прочитати в ній ані слова. Він ходив у темному вбогому одязі, тому дехто сприймав його як проповідника, але він не свідчив ні про що, ні про теперішнє, ні про прийдешнє, і найменше серед усіх людей малюк скидався на проповідника. Він мандрував у віддалені місцини, спраглі вістей, де в ті непевні часи виголошували тости за прихід до влади вже скинутих правителів і віншували коронацію королів, які вбиті лежали у могилах. Але він не приносив звісток навіть про такі фізичні події, і хоча в тій глушині звикли зупинятися й обмінюватися новинами з кожним стрічним мандрівником, малюк, здавалося, подорожував узагалі без новин, начебто діяння цього світу були для нього надто злочинними, щоб ними ділитися, чи, може,