BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книга Балтиморів 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Балтиморів"

141
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книга Балтиморів" автора Жоель Діккер. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 112
Перейти на сторінку:
з моїм дядечком, якого я просто-таки не впізнавав? Чому він витурив мене зі свого дому?

У телефоні я відчув, що голос його шорсткий. Я полюбив Флориду, бо вона повернула мені мого дядечка Сола. У проміжку поміж смертю тітоньки Аніти 2002 року і Драмою 2004-го йому було від чого поринути в глибоку депресію. Та перебравшись до Коконат Ґрова 2006 року, він геть змінився. Отой флоридський дядечко Сол знову став моїм улюбленим дядечком. І наступні п’ять років я жив із радістю, що знову набув його.

Аж ось відчув, що наші стосунки слабшають. Він знову став тим дядечком, який щось приховував від мене. У нього була таємниця, але яка? Може, вона пов’язана зі стадіоном у Медісоні? Коли ми балакали телефоном, я почав наполягати, і він сказав урешті:

— Тобі кортить дізнатися, чому я фінансував той стадіон?

— Та хотілося б.

— Через Патрика Невіля.

— Через Патрика Невіля? А він тут до чого?

Від’їзд Вуді з Гіллелем на навчання до університету спричинився до таких наслідків у житті дядечка Сола й тітоньки Аніти, про які я навіть не підозрював. Довгі роки ті хлопці були сенсом існування родини Балтиморів. Усе життя вирувало довкола них: видатки на школу, вакації, позашкільні уроки. Щоденна рутина залежала від їхніх потреб. Футбольні тренування, прогулянки містом, шкільні прикрощі. Усі оті роки тітонька Аніта й дядечко Сол жили для них і через них.

Та колесо життя обернулося. У тридцять років перед дядечком Солом і тітонькою Анітою було все життя. Вони народили Гіллеля, придбали величезний дім. І ось двадцять років промайнули як однісінька мить. Не встигли й оком моргнути, аж та довгождана дитина, Гіллель, уже готова була вступати в університет.

Одної гожої днини 1998 року в Оук-Парку Гіллель із Вуді посідали в авто, яке подарував їм дядечко Сол, і подалися до університету. І дім, що два десятиліття аж кипів життям, зненацька спорожнів.

Більше не було ні школи, ні домашніх завдань, ні футбольних тренувань, ні графіку виплат. Був тільки цей дім, такий великий, що голоси в ньому аж відлунювали. Не було там уже ні галасу, ні душі не було.

Тітонька Аніта намагається куховарити для чоловіка. Попри суворий розклад у лікарні, вона знаходить час на те, щоб готувати складні, вишукані страви. Та, опинившись за столом, їдять вони мовчки. Раніше розмова сама зав’язувалася: Гіллель, Вуді, школа, домашні завдання, футбол. А тепер було тільки гнітюче мовчання.

Вони запрошують друзів у гості, ходять на благочинні вечори: присутність сторонніх людей відганяє від них смуток. Бесіди зав’язують легко. Та дорогою додому не кажуть одне одному ні слова. Часом говорять то про того, то про того, але ніколи про себе. Так переймалися вони своїми дітьми, аж не збагнули, що тепер їм нема чого сказати одне одному.

Вони поринають у мертве безгоміння. Та щойно побачать Вуді з Гіллелем, як знову повертаються до життя. Їздять до них, щоб наповнити ділом свій час. Радіють, коли ті приїжджають додому на кілька днів. Тоді весь дім оживає, харчі знову купують на чотирьох. Потім, коли діти їдуть назад, до хати знову повертається мертва тиша.

Потроху пустка без Гіллеля й Вуді запанувала не лише в домі, а й у всьому життєвому циклі тітоньки Аніти й дядечка Сола. Все стало по-іншому. Вони намагаються робити те, що й завжди: Гемптон, Буенавіста, Вістлер. Та без Гіллеля й Вуді ті щасливі місцини стали нудні.

На додачу до всього університет потроху геть поглинув Гіллеля й Вуді. У дядечка Сола і тітоньки Аніти було таке враження, наче вони втратили їх. Хлопці мали футбол, університетську газету, лекції. І дедалі менше лишалося в них часу для батьків. А як приїздили додому, то в розмовах часто поставало ім’я Патрика Невіля.

Для мого дядечка то був страшенний удар.

Він став почуватися не таким важливим, не таким потрібним. Він був головою родини, порадником, провідником, мудрецем, усьому міг зарадити, а тепер втрачав ґрунт під ногами. Гіллель із Вуді опинилися в тіні Патрика Невіля. Перебуваючи в пустці Оук-Парку, дядечко Сол відчував, що Вуді й Гіллель потроху відсувають його вбік, а самі прихиляються до Патрика.

Приїжджаючи до Балтимора, Вуді з Гіллелем захоплено розповідали, який чудовий той Патрик, а коли дядечко Сол з тітонькою Анітою приїздили на матч «Титанів», то бачили, що поміж Патриком і їхніми дітьми якісь особливі стосунки. Мої брати знайшли новий взірець для наслідування, кращий, потужніший, заможніший.

Щоразу, як вони говорили про Патрика, дядечко Сол бурчав: «А що в ньому такого, в тому Невілеві?» У Медісоні Патрик був на своїй території. Коли Вуді чи Гіллель потребували допомоги, вони ішли до Патрика. Якщо поставало питання вибору футбольної кар'єри, вони теж зверталися до нього.

— Чому вони так носяться з тим Патриком? — дратувався дядечко Сол. — Ми вже нічого не значимо для них чи як? Ми для них недостатньо хороші? Чим він ліпший від мене, цей клятий Невіль-Нью-Йоркський?

Минає рік, потім другий. Дядечко Сол занепадає. Йому вже замало життя в Балтиморі. Він хоче, щоб ним знову захоплювалися. Про тітоньку Аніту він уже не думає, а переймається тільки собою. Вони збувають декілька днів у Буенавісті, щоб налагодити стосунки. Та марно. Йому бракує синів, які його люблять, бракує небожа Маркуса, який захоплюється його розкішними апартаментами.

Тітонька Аніта каже, що вона щаслива, адже лишилися вони удвох, то тепер нарешті мають час одне для одного. Та цей супокій не подобається дядечкові Солові. Урешті вона каже йому:

— Я скучила за тобою, Соле. Скажи, що ти знову кохаєш мене. Скажи, як ото казав тридцять років тому.

— Люба моя, якщо ти скучила, то заведи пса.

Він не помічає, що дружина його занепокоєна: вона дивиться в дзеркало і бачить, що постаріла. Питає себе: він занедбав її, тому що його перевершив Патрик Невіль, чи тому, що вона вже не приваблює його? У Медісоні вона бачить двадцятирічних дівчат з тугим тілом і пружними персами і заздрить їм. Навіть консультувалася з пластичним хірургом, прохала допомогти. Нехай підтягне їй груди, прибере зморшки, зробить пругкенькими сідниці.

Вона нещасна. Чоловік її почувається занедбаним, то і її він занедбав. Вона ладна вже благати його, щоб він не відвертав од неї погляду, якщо вона постаріла. Хоче сказати, що не все ще для них утрачене. Хоче, щоб він кохав її як раніш, як останнього разу. Хоче, щоб він жадав її. Хоче, щоб він узяв її, як бувало раніше. Як робив ото в

1 ... 93 94 95 ... 112
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Балтиморів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Балтиморів"