BooksUkraine.com » Фентезі » Чорнильна кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорнильна кров"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чорнильна кров" автора Корнелія Функе. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 126
Перейти на сторінку:
йому на ногу, поки той не випустив із рук меча, і штовхнув у вогонь. Кахикаючи, виринув із чаду Баста, утім Вогнерукий відтягнув його назад і зашипів до язиків полум'я. Ті накинулись на Басту, мов люті гадюки. Фарид чув, як він закричав, але не обертався. Хлопець почвалав до вікна, підтримуючи Вогнерукого, який, лаючись, затискав пальцями кровотечу в нозі. Вогнерукий живий.

Найліпша з усіх ночей

— Їж, — сказала Мерло.

— Ні за що, — відповів Десперо і відсахнувся від книжки.

— Чому ні?

— Це зруйнує всю оповідку, — мовив Десперо.

Кейт Ді Камілло. Пригоди Десперо

Жоден із них не пам'ятав, як чкурнув із млина. Фарид пригадував лише обличчя Меґі, кров на воді, коли Вогнерукий стрибнув у річку, дим, що ще клубочився до неба, коли вони вже понад годину йшли вбрід по холодній воді. Ніхто не наздоганяв їх. Лише Ґвін з'явився на березі. Дурний Ґвін.

Стояла глупа ніч. Вогнерукий вийшов з води й упав у траву. Фарид стривожено дослухався до темряви, проте не чув нічого, окрім шуму, гучного й безупинного, як подих велетенського звіра.

— Що це? — прошепотів хлопець.

— Море. Ти забув, як воно шумить?

Море. Ґвін вискочив Фаридові на спину, коли той роздивлявся ногу Вогнерукого.

— Забирайся геть! — гаркнув Фарид на куницю. — Йди полюй! На сьогодні ти накоїв доста.

Хлопець випустив Пронозу з наплічника і почав шукати щось, чим міг би перев'язати рану.

— Бідолашний Хмароходець! — пробурмотів Вогнерукий. — Одного разу він утік від смерті, а тепер стара з косою таки забрала його. Схоже, білі жінки не люблять, коли хтось вислизає з їхніх пазурів.

— Мені шкода. — Меґі промовляла так тихо, що Фарид насилу розумів її. — Мені так шкода. Це все моя вина, Хмароходець помер так по-дурному. Як же тепер Феноліо знайде нас, хоч би й написав щось?

— Феноліо… — Вогнерукий промовив ім'я, як назву хвороби.

— Ти їх також відчув? — Меґі поглянула на Фарида. — Мені здавалося, я шкірою відчувала його слова. Здавалося, вони от-от уб'ють Вогнерукого, а ми нічого не вдіємо!

— Але ж удіяли, — мовив Фарид.

Утім, Вогнерукий відкинувся назад і поглянув угору на зірки.

— Ну що ж, побачимо. Може, старий передбачив для мене вже щось інше. Може, смерть чигає на іншому розі?

— Нехай собі чигає! — сказав Фарид і витягнув торбу з наплічника Вогнерукого. — Трохи феїного пилку ніколи не завадить.

Він посипав рану блискучим порошком, стягнув із себе сорочку, відрізав ножем смужку й заходився обережно обмотувати ногу Вогнерукого, і собі кривлячись від болю: опіки на пальцях давалися взнаки.

Вогнерукий ухопив хлопця за руку.

— Лишенько, на твоїх пальцях стільки пухирів, неначе на них танцювали вогненні ельфи, — зауважив він. — Здається, нам обом потрібен цирульник. На жаль, тут нема Роксани. — Зітхаючи, вогнедув улігся на спину й поглянув на темне небо. — Знаєш що, Фариде? Якби батько Меґі не витягнув мене з моєї оповідки, то я б, напевно, ніколи не отримав би такого неймовірного сторожового пса, як ти. — Він підморгнув Меґі. — Ти бачила, як він вчепився зубами? Б'юся об заклад, Зарізяка подумав, що то Принців ведмідь гризе йому плече.

— Припини вже! — Фарид не знав, куди подіти очі, і зніяковіло смикав бадилину між голих пальців ніг.

— Так, але Фарид куди розумніший за ведмедя! — сказала Меґі.

— Авжеж. Він ще й розумніший за мене! — додав Вогнерукий. — А те, що він витворяє з вогнем, починає мене непокоїти.

Фарид не витримав і вишкірився. Від гордості кров ударила йому в скроні, та, на щастя, у темряві цього ніхто не побачив.

Вогнерукий помацав стегно й обережно став на ноги. Ступивши перший крок, він скривився від болю, але потім прошкутильгав кілька разів узбережжям угору-вниз.

— Ну, ось, — казав він. — Дещо повільніше, ніж зазвичай, та все буде гаразд. Мусить бути. Мені здається, я твій боржник, — сказав він Фаридові. — Як тобі віддячити? Покажу тобі нову гру з вогнем, яку ніхто, крім мене, не знає? Що скажеш?

Фарид затамував подих.

— А що за гра? — запитав він.

— Її можна показати лише на морі, — відповів Вогнерукий. — Але нам так чи інакше треба туди, бо нам обом потрібен цирульник. А найліпший живе на морі. В тіні Сутінкового замку.

Вони вирішили вартувати по черзі Фарид перший заступив на варту, і поки Меґі й Вогнерукий спали у нього за спиною під розлогим скельним дубом, він сидів у траві й дивився вгору на зоряне небо. Фарид намагався пригадати ніч, коли він почувався так, як цієї, — цілком задоволений собою. Утім, жодна не спала на думку. Ця була найліпша, попри всі жахи, яких він зазнав, попри болючі обсмалені пальці, хоча Вогнерукий змастив їх феїним пилком і Роксаниною охолоджувальною пастою. Він почувався таким жвавим, неначе вогонь. Він урятував Вогнерукого. Він сильніший за слова. Все гаразд.

Позаду гризлися куниці, певно, через здобич.

«Коли місяць стоятиме над пагорбом, збуди мене!» — сказав Вогнерукий.

Проте, коли Фарид підійшов до вогнедува, той міцно спав, і Фарид повернувся на своє місце під зірками.

Невдовзі позаду почулися кроки.

— Я постійно прокидаюся, — сказала Меґі. — Я просто не можу позбутися думок.

— Про те, як тепер тебе знайде Феноліо?

Дівчина кивнула. Як сильно вона вірила у слова. Фарид вірив у інші речі: у свій ніж, у хитрість і мужність. І в дружбу.

Меґі схилила голову йому на плече. Обоє мовчали. Аж раптом здійнявся вітер, холодний і поривчастий, солоний, як морська вода. Меґі, тремтячи від холоду, обхопила руками коліна.

— Цей світ, — сказала вона, — він подобається тобі?

Фарид ніколи не ставив собі таких запитань. Йому подобалося знову бути з Вогнеруким. А де, байдуже.

— Він жорстокий, — вела далі Меґі. — Мо часто казав, що я надто легко забуваю, який він жорстокий.

Фарид погладив обпеченими пальцями її світле волосся. Воно вилискувало навіть у темряві.

— Вони всі жорстокі,— сказав він. — Той, з якого я прийшов, той, з якого ти походиш, і оцей. У твоєму світі, можливо, не відразу видно жорстокість, вона прихованіша.

Він обійняв її, відчув її страх, хвилювання, лють… Здавалося, він чув шепіт її серця, виразно, як голос вогню.

— Знаєш, що дивно? — запитала вона. — Навіть якби я могла повернутись, я б не повернулася. Це безглуздо, чи не так? Немовби я завжди хотіла сюди. Чому? Тут жахливо!

— Жахливо й чудово, — сказав Фарид і поцілував Меґі.

Йому подобалося цілувати її. Набагато більше, ніж усе, що коли-небудь подобалося.

— Ти все одно не можеш повернутися, — прошепотів він. — Щойно ми звільнимо твого батька, я поясню

1 ... 93 94 95 ... 126
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнильна кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнильна кров"