Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

рушили, весляр номер 3 зловив ще одного краба. Тим часом Вашингтон швидко захопив істотне лідерство, а потім і закріпив його. Коли вони перетнули фінішну лінію на 4 з половиною довжини попереду, їхній офіційний час був зареєстрований як 10 хвилин 11.2 секунди. Це затьмарило би попередній рекорд 11 хвилин 24.8 секунди, встановлений Джо і його товаришами по команді першокурсників у 1934 році, більше ніж на хвилину. Але 4 інші, неофіційні хронометристи повідомили більш резонний час 10 хвилин 42 секунди, і результат переглянули. Попри все, це був новий рекорд на цій дистанції з великим відривом, і Том Боллес залишився непереможеним на озері Вашингтон. Ще до завершення дня університети Східного узбережжя, зокрема Гарвард, узяли це до відома. У Вашингтоні Боллес лишатиметься лічені дні.

Перегони юніорських екіпажів почалися о 15:45 і фактично завершились ще за 100 метрів до фінішу. Четверо хлопців у човні Вашингтона були ветеранами екіпажа другокурсників, до якого рік тому належав Джо: Бад Шахт, Джордж Лунд, Делос Шох і Чак Хартман. Це були юнаки, котрі знали, як веслувати в бурхливій воді і як перемогти. Вони легко вийшли в лідери на початку, посилювали свою перевагу на кожному півкілометровому буї і перетнули фінішну лінію майже на 6 довжин попереду Каліфорнії. Їхній час 16 хвилин 14.2 секунди побив рекорд, установлений Каліфорнією, майже на цілу хвилину.

На причалі будинку Фреда Ранца сиділи Гаррі, його діти і Джойс, їли арахіс і кидали шкаралупки в озеро. Продажі того ранку розчарували. Вони тепер дуже довго їстимуть арахіс. Гаррі подивився на озеро в напрямку Сенд Пойнту через бінокль. Радіо «Філко» в будинку — розкіш, яку він купив уживаною при нагоді — весь час було ввімкнене, так що вони почують, як «Ен-Бі-Сі» на радіостанції «KOMO» транслюватиме перегони основних університетських команд, щойно вони почнуться.

Джойс гойдала ногами, сидячи на краю причалу. У північній частині озера срібний літак кружляв у районі фінішу. Дівчина дивилася вниз, у воду, на шкаралупки арахісу, що пропливали повз. Їй було неспокійно.

Рано-вранці того дня вона стригла волосся Джо, який сидів на стільці у своїй маленькій кімнаті в Юнацькій християнській асоціації, з рушником на шиї, прикріпленим прищіпкою. Це був ритуал, який Джойс виконувала раз на місяць, і вона завжди з нетерпінням чекала на нього. Це давало їй шанс бути поруч із Джо, спілкуватися з ним наодинці, далеко від очей і вух інших, і це завжди, здавалося, радувало Джо, розслабляло його.

Проте того ранку, поки вона методично працювала, розчісуючи його біле волосся, обережно приміряючись на око, використовуючи гребінець як мірку для різання, і відтинаючи волосся потрібної довжини, щоб зробити їжачок, який йому подобався, Джо не сиділося на місці. Нарешті вона запитала його, у чому справа. Він вагався, добирав слова, але коли вона згадувала пізніше, суть полягала в тому, що було дещо особливе в цих перегонах, у цьому човні. Він не міг пояснити цього. Він просто знав, що не хоче допустити, щоб цей гурт хлопців зазнав поразки.

О 16:15, щойно два університетські екіпажі підпливли до стартової лінії, «Ен-Бі-Сі» вийшла в ефір із передстартовим репортажем, транслюючи його на увесь простір від узбережжя до узбережжя. Попутний вітер і далі посилювався, ріжучи хвилі по всій протяжності озера, громадячи більш бурхливу воду в силу-силенну білих пінних гребенів у його північній частині. До цього моменту всі 4 човни фінішували зі значним випередженням попередніх рекордів, навіть ті, що програли. Довгі, прямі тіла веслярів ловили вітер, діючи, по суті, як вітрила, прискорюючи човни на дистанції перегонів. Тепер було зрозуміло, що за відсутності непередбачуваних катастроф хтось збирався встановити новий рекорд основних університетських команд також.

На стартовій лінії «Husky Clipper» підстрибував на хвилях. Роджер Морріс і Горді Адам попереду з усіх сил намагалися тримати ніс човна у напрямку півночі під невпинними поштовхами хвиль у корму. Боббі Мок підняв руку, сигналізуючи, що його екіпаж готовий веслувати. Рульовий у човні Каліфорнії Томмі Максвелл зробив те саме.

У тренерських катерах на холостому ходу позаду човнів Ел Ульбріксон і Кай Ебрайт явно нервували. Справа в тому, що жоден із них зовсім не знав, із чим вони стикнуться в іншому човні. Обидва тренери мали відмінні екіпажі та знали це, але ні один не був цілковито впевнений щодо екіпажа суперника. Хлопці в човні Каліфорнії важили загалом 706 кілограмів, а хлопці в човні Вашингтона — 708 кілограмів, усього на 2 кілограми більше. Обидві команди мали тямущих рульових і потужних, досвідчених веслярів. Обидва судна були гоночними човнами, збудованими за останнім словом техніки — човнами Покока, найновішими і найкращими, обшитими гладкими кедровими листами, «Husky Clipper» і «Каліфорнійський кліпер». Обидва човни були 19 метрів завдовжки і важили практично однаково, можливо, з різницею до кілограма. Обидва відзначались відполірованою кедровою обшивкою 4 міліметри завтовшки. Обидва мали елегантні жовті кедрові борти, ясеневі каркаси, планшири із сітхінської ялини, настили з шовку, просоченого лаком, на носі і кормі. А найголовніше, обидва мали товарний знак Покока — вигин, невелику кривизну, що давала їм стиснення, пружності і жвавості у воді. Тут складно було вгледіти явну перевагу. Вона просто зводилась до майстерного веслування і сили волі.

Коли стартер викрикнув: «Веслуй!», обидва човни понеслися стрілою, як гарячкові скакові коні, котрих дуже довго тримали в стартових воротах. Обидва екіпажі почали веслування жорстко і у високому ритмі 35 чи 36 гребків. У човні Каліфорнії великий загребний Юджин Беркенкамп, котрий підкосив Вашингтон у Поукіпзі і Лонг-Біч минулого року, швидко вивів свою команду вперед із незначним випередженням. На 1-му кілометрі дистанції два екіпажі веслували ніс у ніс, обидва несамовито борсаючись на неспокійній воді. У човні Вашингтона Дон Х’юм підганяв частоту ходу до ритму Беркенкампа, але спроби веслувати нарівні з ним не досягли успіху.

Тоді Боббі Мок ввів у дію свої півтора кілограма мізків. Він зробив дещо нелогічне, але розумне — те, що було явно важко здійснити, але, як він знав, було правильно. Маючи