Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Застереження: у цьому розділі подано більш формальне пояснення цього питання.

«Бюджетні яструби»311 стверджують, що бюджетні дефіцити уряду США кладуть тягар на плечі американців й особливо на їхніх правнуків, яким доведеться довічно сплачувати проценти китайцям, що не тільки накопичують казначейські облігації США, а й зосереджують у своїх руках владу над долею долара. Через це часто твердять, що над доларом США нависла загроза втрати свого статусу міжнародної резервної валюти.

У цьому блоці ми розглянемо зв’язок між бюджетним дефіцитом, торговельним дефіцитом, накопиченням облігацій Казначейства США іноземцями та процентним тягарем, який начебто покладено на дітей та онуків американців.

Між бюджетним дефіцитом та дефіцитом поточного рахунку існує позитивний зв’язок, що випливає з макроекономічної тотожності секторальних балансів. За інших рівних умов, дефіцит державного бюджету збільшує сукупний попит економіки таким чином, що її імпорт перевищує експорт. (Американські споживачі мають змогу купувати більше імпортних товарів, оскільки фіскальна політика уряду США генерує дохід домогосподарств, використовуваний для купівлі іноземної продукції; її обсяг перевищує обсяг продукції, виробленої в США, яку купують іноземці). Існують й інші пояснення зв’язку між бюджетним дефіцитом уряду й дефіцитом поточного рахунку платіжного балансу (дехто вказує на ефекти процентних ставок та обмінних курсів), але вони в найкращому випадку другорядні. Отже, державний дефіцит США може підтримувати попит на продукцію, частина якої виробляється за межами Сполучених Штатів. Саме тому імпорт США росте більше за експорт, особливо коли бюджетний дефіцит стимулює американську економіку зростати швидше за економіки наших торговельних партнерів.

Як ми показували раніше, дефіцит поточного рахунку США буде відображений в накопиченні іноземцями облігацій Казначейства США, що утримуються переважно в іноземних центральних банках. Оскільки зазвичай його розглядають як іноземні «позики» для «фінансування» бюджетного дефіциту США, дефіцит поточного рахунку США можна також вважати джерелом профіцитів поточних рахунків для країн — торговельних партнерів Сполучених Штатів, і ці профіцити можуть бути накопичені в облігаціях Казначейства США. Саме схильність США постійно підтримувати торговельний дефіцит і водночас дефіцит державного бюджету в певному розумінні забезпечує потрібні кошти для «фінансування» накопичень облігацій Казначейства США серед іноземців. Очевидно, для цього готовими мають бути усі сторони, адже «танго танцюють удвох». А більшість громадських обговорень ігнорує той факт, що бажання китайців підтримувати торговельний профіцит зі Сполученими Штатами пов’язане з їхнім прагненням накопичувати доларові активи. Водночас бюджетний дефіцит США допомагає генерувати внутрішній дохід, що дає змогу нашому приватному секторові споживати. Природно, що частина генерованого доходу посилює попит на імпорт. Але саме американські покупки імпортованих за долари США товарів забезпечують іноземців доходом у доларах США і дають їм можливість накопичувати доларові заощадження, навіть якщо цей процес супроводжується зростанням казначейських облігацій в обігу, і частину з них накопичують іноземці.

Іншими словами, в глобальній економіці рішення не можуть бути незалежними. Немає сенсу говорити про китайські «позики» США, якщо водночас не враховувати прагнення китайців здійснювати чистий експорт. Усе це пов’язано між собою (можливо, в досить складний спосіб): готовність Китаю виробляти товари на експорт; готовність Китаю накопичувати активи, номіновані в доларах США; нестача в Китаї відповідного рівня внутрішнього попиту, що дозволяє цій країні підтримувати торговельний профіцит; готовність американців купувати іноземні товари; (порівняно) високий рівень сукупного попиту в США, результатом якого стає торговельний дефіцит; а також фактори, що призводять до бюджетного дефіциту в США. І, звісно, все це ще більше ускладнюється, оскільки потрібно зважати й на інші держави та глобальний попит загалом.

Щоб довести ключову думку, проведімо уявний експеримент. Найбільший мінус іноземного володіння облігаціями Казначейства США багато хто вбачає в тому, що це тягар для правнуків американців, які муситимуть сплачувати іноземцям проценти. Це ще називають трансфером від частини американських платників податків іноземним власникам облігацій (коли облігації Казначейства США перебувають у власності американців, під час сплати процентного доходу відбувається трансфер від американських платників податків до американських власників державних облігацій; така ситуація вважається менш проблематичною). Тому стверджують, що державний борг справді стане тягарем для майбутніх поколінь, бо частина боргу належить іноземцям. Насправді проценти сплачуються «натисканням клавіш» — проте наші онуки можуть вирішити підняти для себе податки, щоб підігнати їх під проценти, сплачувані китайським власникам облігацій, і таким чином повісити на себе тягар, якого бояться бюджетні яструби. Отже, повернімося до нашого гіпотетичного прикладу.

Що, як США вдасться ліквідувати свій торговельний дефіцит і постійно підтримувати збалансований поточний рахунок? Тоді дефіцит державного бюджету точно дорівнюватиме профіциту приватного сектору. Оскільки іноземці не накопичуватимуть долари від своєї торгівлі зі Сполученими Штатами, то й не зможуть накопичувати казначейські облігації США (так, вони можуть торгувати іноземними валютами, щоб отримати долари США, та це спричинило б подорожчання долара, й економіці США стало б важко підтримувати збалансовану торгівлю). У цьому випадку неважливо, яким великим буде бюджетний дефіцит, бо США більше не потрібно буде «позичати» в китайців, щоб його фінансувати.

З огляду на це стає зрозуміло, що іноземне «фінансування» бюджетного дефіциту США залежить від балансу поточного рахунку; іноземцям потрібно експортувати до Сполучених Штатів, щоб вони могли «позичати» урядові США. Якщо поточний рахунок США збалансований, то розмір бюджетного дефіциту не важливий: Сполученим Штатам не знадобляться іноземні заощадження для його «фінансування», бо профіцит їхнього внутрішнього приватного сектору точно дорівнюватиме державному дефіциту. Авжеж, саме бюджетний дефіцит «фінансує» заощадження внутрішнього приватного сектору (а дефіцит поточного рахунку «фінансує» заощадження іноземців).

Таким чином, зв’язки між «подвійними дефіцитами» існують, але вони не такі, якими їх зазвичай уявляють. Торговельний та бюджетний дефіцити США пов’язані, але вони не ставлять США у хитке становище стосовно Китаю. Якщо китайці та інші нетто-експортери (як, наприклад, Японія) вирішать, що їм краще тримати менше доларових активів, — то лише через бажання продавати менше продукції Америці. Це цілком імовірний сценарій для китайців, які швидко розвивають свою економіку і поступово перетворюють власних громадян на націю споживачів. Але такий перехід не буде різкий. Дефіцит поточного рахунку США з Китаєм скоротиться, тоді як продаж державних облігацій США китайцям (як альтернативний фінансовий інструмент, що дає процентний дохід, на відміну від резервів, що утримуються на рахунках у ФРС) упаде. Це не призведе до кризи. Уряд США не позичає (і насправді не може позичати) долари в китайців, щоб фінансувати дефіцити державного бюджету. Радше дефіцит поточного рахунку США забезпечує долари, які китайці використовують для купівлі найбезпечніших доларових активів у всьому світі — облігацій Казначейства США.

Уточнимо: долар США, очевидно, не залишиться світовою резервною валютою. Для США це може бути розчаруванням. Та в довготривалій історичній перспективі це не суттєво. Немає сумніву, що Китай стане найбільшою економікою світу. Його валюта — ймовірний кандидат на статус міжнародної резервної валюти. Але це, звичайно, не є ані неминучою перспективою, ані тим, чого слід боятися.

Більшість держав, що розвиваються, мають суверенну валюту, тобто можуть «дозволити собі» купити все, що продається за національну валюту, зокрема й непрацевлаштовану робочу силу. Як сказав би Лернер, безробіття — це