Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

Його переслідував спогад про обличчя Айріні, від якого він, заспокоюючи її тієї ночі, марно силкувався відірвати її руки, спогад про страшні приглушені ридання, яких йому ніколи не доводилося чути,— вони й тепер лунали в його вухах; його переслідувало дивне почуття сорому й каяття, що охопило його тоді, коли він стояв і дивився на неї при світлі єдиної свічки, перш ніж мовчки вийти з кімнати.

А тепер йому самому було дивно, як це він зважився на такий вчинок.

Два дні тому, на обіді у Вініфред Дарті, він сидів за столом поруч із місіс Мак-Ендер. Звернувши на нього гострий погляд своїх зеленкуватих очей, вона сказала:

— Ваша дружина й містер Босіні, здається, стали великими друзями?

Сомс не зволив запитати її, що вона хоче цим сказати, і поринув у похмуру задуму.

Її слова роз'ятрили в ньому шалені ревнощі, які, з властивою для цього інстинкту хворобливістю, перейшли в іще шаленіше жадання.

Без спонуки, яка таїлася в словах місіс Мак-Ендер, він навряд чи зважився б учинити те, що вчинив. Нічого б не сталося, якби не ця спонука та якби він не захопив дружину зненацька уві сні, коли вона випадково забула замкнути двері своєї кімнати.

Сон розвіяв його сумніви, але вранці вони постали перед ним знову. Сомс тішився тільки однією думкою: ніхто про це не довідається: такого вона нікому не зважиться розказати.

І коли, взявшись за листи, він зрушив колісницю щоденного ділового життя, яка так нагально потребувала мастила ясної практичної думки, всі ті страхітливі сумніви почали видаватися йому куди менше вартими уваги. Їй-право, випадок зовсім дріб'язковий; в романах жіноцтво збиває з цього приводу бучу; але з тверезого погляду розсудливих чоловіків, світських людей, що їх часто удостоюють похвали на засіданні шлюборозлучного суду,— з їхнього погляду він вчинив, як і належить, щоб підтримати святість шлюбу, не дав дружині порушити її подружнього обов'язку, а може, якщо вона й досі зустрічається з Босіні, втримав її від... Ні, він зовсім про це не шкодує.

Тепер, коли зроблено перший крок до примирення, решта піде порівняно... порівняно...

Він устав і підійшов до вікна. Біда з цими нервами. Знову в вухах його лунали приглушені ридання. Він не міг цього позбутись.

Сомс надів своє підбите хутром пальто і вийшов у холодний туман; йому треба було в Сіті, тож він подався до станції метро на Слоун-сквер.

Але приглушені ридання переслідували його навіть у кутку купе першого класу, заповненому людом із Сіті, тому він розгорнув «Таймс» із гучним шелестом, який покриває всі тихіші звуки, і, затулившись газетою, почав пильно вичитувати новини.

Він прочитав, що вчора розпочалася сесія міського суду і суддя ознайомив присяжних із надзвичайно довгим списком справ, які вони мали розглянути. Він прочитав, що в тому списку три навмисних і п'ять ненавмисних убивств, сім підпалів і аж одинадцять згвалтувань — на диво багато,— а також чимало інших, не таких тяжких злочинів, що їх присяжні мають розглянути протягом цієї сесії; він переглядав шпальту за шпальтою, затуляючи обличчя газетою.

Але, читаючи, він ні на мить не забував мокрого від сліз обличчя Айріні й ридань, що рвали її душу.

Того дня у Сомса було дуже багато роботи: коли він упорався зі своїми звичайними справами в конторі, йому довелося сходити до маклерів Гріна і Грінінга й дати розпорядження, щоб вони продали його акції «Нової вугільної компанії»— справи цієї компанії, як він інстинктивно відчував, стали занепадати (згодом це підприємство поступово таки занепало, і зрештою його за безцінь продали якомусь американському синдикату); потім він висидів довгу нараду в конторі королівського адвоката Уотербака, на якій були присутні Боултер, молодший адвокат Фіск і сам Уотербак.

Позов Форсайта проти Босіні мав розглядатися завтра, головуватиме суддя Бентем.

Суддя Бентем визначався більше здоровим глуздом, аніж знанням різних тонкощів юриспруденції, і всі вважали, що кращої кандидатури для розгляду цієї справи навряд чи можна підшукати. Він був «суворий» суддя.

Королівський адвокат Уотербак, який майже не зважав на Боултера і Фіска, приємно сполучив погорду до них з великою увагою до Сомса, відчуваючи інстинктивно або довідавшись із певних джерел, що він людина заможна.

Уотербак виявив дивовижну послідовність: він підтвердив свою висловлену на письмі думку, що рішення справи у значній мірі залежатиме від свідчень на суді, і кількома прозорими натяками порадив Сомсові, щоб той, даючи свідчення, не утруднював себе надмірною точністю.

— Будьте рішучий, містере Форсайт,— сказав він,— будьте рішучий,— і, сказавши це, самовдоволено засміявся, стиснув губи й почухав голову під зсунутою назад перукою, точнісінько як сільський джентльмен, якого він любив удавати. Його вважали чи не найкращим фахівцем у справах, де йшлося про порушення обіцянки.

Вертаючись додому, Сомс знову їхав метрополітеном.

На Слоун-сквер туман був непроглядний. Люди заходили й виходили із станцій, пробираючись навпомацки крізь непорушну густу завісу; поодинокі жінки притискали до грудей свої ридикюлі й затуляли рота носовиком; кеби, де височіли примарні обриси візників, окреслені тьмяним світлом ліхтарів, що тонуло в тумані, не досягаючи бруківки, раз у раз виринали з імли й висаджували пасажирів, що пірнали під землю, наче кролі, що тікають до своїх нір.

І ці привиди, огорнені в зіткані з туману савани, не звертали один на одного ніякої уваги. В цьому великому кролятнику кожен кріль дбав тільки про себе, а надто ті, хто має дорожче хутро, хто боїться їздити екіпажами в туманну погоду і прагне скористатися підземними ходами.

Проте недалеко від Сомса біля входу до станції маячила якась постать.

Напевно, якийсь пірат або закоханий — хтось із тих, про кого