Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

— А хочеш... а можна я запрошу Елін? — хоробро спитала Робін, сподіваючись, що градус похмурості на обличчі Страйка трохи знизиться.

— Ні,— без жодного вагання відповів Страйк, але зчитав сховане у цій пропозиції прохання, і щира симпатія до Робін пробудила кращий бік його натури.— Ну що, гляньмо, що там за туфлі.

— Та ти ж не хочеш на них дивитися!

— Хіба я не сам попросив?

Робін дістала коробку з пакета шанобливо (що насмішило Страйка), зняла покришку і розгорнула тонкий папір. Усередині були мерехтливі туфлі кольору шампань, на високих підборах.

— Не занадто рок-н-рольно як на весілля? — спитав Страйк.— Я собі думав, будуть якісь... ну... квіточки...

— Та їх навіть видно не буде,— відповіла Робін і погладила підбор вказівним пальцем.— У них ще були платформи, але...— вона не договорила. Насправді Метью просто не подобалося, коли вона була надто висока.

— То що будемо робити з Джейсоном і Буревією? — спитала вона, повернула покришку на місце і сховала коробку в пакет.

— Ініціатива буде в тебе,— сказав Страйк.— Це ж ти з ними зв’язалася. Я втручатимуся за потреби.

— Ти ж розумієш,— ніяково спитала Робін,— що Джейсон розпитуватиме тебе про ногу? Він же гадає, що ти брешеш про те, як її втратив...

— Так, я знаю.

— Гаразд. Просто не хочу, щоб ти образився абощо.

— Гадаю, якось упораюся,— відповів Страйк, якого її занепокоєність насмішила.— Бити його не буду, якщо ти цього боїшся.

— Добре,— кивнула Робін,— бо судячи з фото, ти того Джейсона можеш навпіл перебити.

Пліч-о-пліч вони пройшли по Кінгз-роуд (Страйк курив) до входу в галерею, що містився трохи осторонь вулиці, за статуєю сера Ганса Слоуна в панчохах і перуці. Пройшовши під аркою у стіні зі світлої цегли, Страйк і Робін увійшли до зеленого двору, який — коли прибрати гамір з прилеглої вулиці — міг би належати заміському маєтку. З трьох боків зелений квадрат оточували будівлі дев’ятнадцятого сторіччя. Попереду, у приміщенні, схожому на колишню казарму, розташувалася «Галерейна їдальня».

Страйк уявляв справді їдаленьку при галереї, а тепер зрозумів, що потрапив у набагато фешенебельніше місце. Він з жалем згадав про мінус на рахунку й обіцянку заплатити за цілий обід на чотири персони. Приміщення, в яке вони з Робін увійшли, було вузьке і довге; крізь арки в лівій стіні виднілася ще одна, більша зала. Білі скатертини, офіціанти в костюмах, високе склепіння стелі й витвори сучасного мистецтва на стінах посилили острах Страйка. Скільки ж доведеться заплатити? Метрдотель тим часом провів гостей до внутрішнього приміщення.

Пару, що її вони з Робін шукали, легко було помітити серед інших гостей — вишукано вбраних і здебільшого жіночої статі. Джейсон був довготелесий юнак з довгим носом, одягнений у джинси і кофту бордового кольору; здавалося, він просто втече, варто лише трохи налякати. Він уперся поглядом у серветку і нагадував розхристану чаплю. Буревія мала чорне каре, явно фарбоване, і товсті окуляри в чорній квадратній оправі. Тілесно вона являла собою протилежність Джейсону: бліда, огрядна, пастозна; маленькі глибоко посаджені очі здавалися родзинками серед тіста. Вбрана в чорну футболку з зображенням кольорового мультяшного поні, розтягнутого на чималих грудях, Буревія сиділа в інвалідному візку край столу. Перед обома лежали розгорнуті меню. Буревія вже замовила собі келих вина.

Помітивши Страйка й Робін, Буревія заусміхалася і коротким пальцем тицьнула Джейсона в плече. Хлопчик перелякано озирнувся; Страйк відзначив сильну асиметрію між його блакитними очима — одне око було десь на сантиметр вище за друге. Від цього вигляд у хлопця був дивно вразливий, ніби його доліплювали поспіхом.

— Привіт,— усміхнулася Робін і першому простягнула руку Джейсону.— Рада нарешті зустрітися.

— Привіт,— промимрив хлопець, даючи їй мляву долоню. Кинувши швидкий погляд на Страйка, він відвернувся і почервонів.

— О, добридень! — мовила Буревія, сама простягаючи руку Страйкові. Гі усмішка не згасла. Вона швидко від’їхала від столу на дюйм і запропонувала йому взяти стілець від сусіднього столу.— Чудовий заклад! Тут легко пересуватися, і працівники такі послужливі. Даруйте! — гукнула вона до офіціанта.— Можна нам ще два меню?

Страйк сів поруч з нею, Джейсон посунувся, звільняючи місце для Робін.

— Чарівний заклад, правда ж? — мовила Буревія, відпиваючи вина.— І персонал так допомагає з візком! Дуже приязні. Рекомендуватиму це місце на своєму сайті, я там саме складаю перелік інклюзивних закладів.

Джейсон схилився над меню, явно боячись звести на когось очі.

— Я йому сказала брати що захоче,— спокійно звернулася Буревія до Страйка.— Він не розуміє, які ви заробили статки на тих справах. Я йому казала, що преса платить силу-силенну грошей за саму тільки історію. Я так розумію, що ви тепер тільки цим і займаєтеся — розкриваєте дійсно гучні справи?

Страйк подумав про дірку на рахунку, «фешенебельний пентгауз» на горищі й нищівний ефект, справлений на його бізнес відрізаною ногою.

— Стараємося,— відповів він, не дивлячись на Робін.

Робін узяла найдешевший салат і воду. Буревія замовила закуски й основну справу і підбурила Джейсона зробити те саме, тоді зібрала у всіх меню і повернула їх офіціанту з виглядом ласкавої господині.

— Отже, Джейсоне...— почала Робін.

Буревія негайно перебила її, звертаючись до Страйка:

— Джейсон нервує. Він не подумав про можливі наслідки зустрічі з вами. Довелося вказати йому на них; ми день і ніч розмовляли по телефону, ви б тільки бачили ті рахунки! Треба б стягнути з вас компенсацію, ха-ха! Але насправді...

Вираз її обличчя раптом став серйозним.

— ...ми б хотіли отримати від вас гарантії, що в нас не буде проблем через те, що ми не все розповіли поліції. Бо, власне, жодної корисної інформації і немає. Келсі була просто бідною дитиною, яка мала проблеми. Ми нічого не знаємо. Бачилися з нею всього один раз, гадки не маємо про те, хто міг її убити. Впевнена, ви про це все знаєте значно більше, ніж ми. Я, правду кажучи, дуже занепокоїлася, коли дізналася, що Джейсон розмовляв з вашою напарницею, бо мало хто уявляє, як сильно переслідують нашу спільноту. Власне, мені погрожували смертю... мабуть, треба вас найняти, щоб ви тих людей знайшли, ха-ха.