Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

Новий рік ось-ось мав торкнутися нашого життя. Всі довкола були в урочистому вбранні.
Її чарівний голос звучав як музика для моїх вух.
— Ти мене чуєш?
— А? Вибач, повтори, будь ласка, — відповів я.
— Я кажу, астрономи виявили, що наш фізичний календар відстає від природного в 24.013 години і так кожну добу, тому на генеральній асамблеї ООН було вирішено додати ще одну добу до нині високосного року, щоб й надалі уникати плутанини.

Я дивився в її очі та розчинявся в них, музика її голосу зцілювала мою душу, подумки витав разом з нею десь в раю навколо земної орбіти, насолоджуючись один одним.

— І саме тому, цей рік заведено називати "супервисокосним". Знаєш скільки заявок на одруження в цей плюс один день?
— Ні, — просторово зауважив я.
— Так і я про те, заявок просто безліч. Але не турбуйся, моя мама вже попіклувалася за нас і в цей "плюс один день", ми офіційно поберемося, а потім переїдемо до моєї мами.

В цю ж мить солодка завіса спала з моїх очей.
— Зачекай, зачекай? Що ми зробимо? 
— Ми поберемося, а потім переїдемо до моєї мами.

Я уявив, як прощаюся зі своїми батьками, братом, сестрою, збираю речі та йду жити до чужої сім'ї. Звісно ж Оксана мені подобалася, але ж... Так щоб переїжджати? Я розумів, що це розіб'є її серце, проте...

— Вибач, але... — почав я, — Ти мені дуже подобаєшся та я не хочу поспішати. Необхідно краще пізнати один одного. Крім того, ми такі молоді, нам ще немає й шести років.

Її очі налилися сльозами, проте, вона трималася гідно.
— Тамара Миколаївна, — звернулася вона до виховательки, — А можна я не буду з Вітькою танцювати новорічний танець білочки?