Читати книгу - "Марія Антуанетта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це рішення, по суті, було самогубством. Сто шансів проти одного промовляли за те, що з цієї подорожі він не повернеться, бо на той час у Франції його голова цінувалася найвище. Жодне ім’я не згадували так часто і з такою ненавистю, в Парижі він був оголошений поза законом, опис його прикмет був у кожного на руках — досить, щоб хтось один упізнав його в дорозі чи в Парижі, і на бруківку впаде розшматоване тіло Ферсена. Та Ферсен — і це робить його вчинок у тисячу разів героїчнішим — хоче не тільки дістатися до Парижа і сховатися там у якійсь потаємній криївці, а добутися до неприступного Мінотаврового лігва, до Тюїльрі, що його день і ніч охороняють тисяча двісті національних гвардійців, — до палацу, де кожен служник, камеристка, кучер усієї незліченної обслуги знає його в обличчя. Але цьому шляхетному чоловікові — коли ж, як не тепер, — трапилась нагода потвердити свою любовну обітницю. «Я живу лише для того, щоб їй служити». 11 лютого він додержує слова, його подорож — один із найсміливіших учинків усієї історії революції. В перуці, з чужим паспортом, сфальшувавши потрібний для цього підпис шведського короля, Ферсен як служник супроводжує свого ординарця, що нібито їде з дипломатичною місією в Ліссабон. З доброго дива до них і до їхніх паперів повсюди не дуже придивлялися. 13 лютого о пів на шосту він безперешкодно дістався до Парижа. Хоч у нього була там надійна подруга чи, радше, коханка, котра, ризикуючи життям, прихистила б його, він зразу з поштової карети подавсь у Тюїльрі. Взимку смеркається рано, морок, мов приятель, заховав сміливця. Потаємні двері, ключ від яких був тільки в нього, й того разу — дивовижне щастя! — не мали ніякої охорони. Дбайливо збережений ключ повернувсь у замкові, Ферсен увійшов досередини: після восьми місяців жорстокої розлуки і несказанних подій — відтоді відмінився світ — закохані знов удвох. Ферсен знов і востаннє біля Марії Антуанетти.
Про цей пам’ятний візит збереглося дві власноручних Ферсенових записки, що значно відрізняються одна від одної: офіційна й інтимна; саме їхня відмінність остаточно і твердо визначає справжню природу взаємин Марії Антуанетти з Ферсеном. Адже в офіційному листі він сповіщає свого монарха, що тринадцятого лютого о шостій годині прибув до Парижа і того ж вечора бачився й розмовляв з їхніми величностями, — виразно стоїть множина, отже, з королем Людовіком і Марією Антуанеттою, а наступного дня бачивсь удруге. Але цьому повідомленню, призначеному для шведського короля, якого Ферсен знав як вельми балакучого і якому не хотів довіряти жіночої честі Марії Антуанетти, промовисто суперечить інтимний запис у його щоденнику. Спершу там пишеться: «Пішов до неї, обравши свій звичайний шлях. Стерігся національних гвардійців, помешкання в неї чудове». Отже, виразно стоїть, що пішов «до неї», а не «до них». Далі в щоденнику було ще два слова, але згодом сумнозвісні святенницькі руки сховали їх від світу, заляпавши чорнилом. Але, на щастя, вдалося виявити ці вельми важливі змістом два слова, звучали вони «resté là», по-нашому «залишився там».
Ці два слова прояснюють усе, що сталось тієї Трістанової ночі; отож того вечора Ферсена приймали не обидві величності, як він запевняв шведського короля, а сама Марія Антуанетта; й що цю ніч — у цьому також годі сумніватися — він провів у покоях королеви. Вислизати вночі, приходити на другий день і знову покидати Тюїльрі — було б найбезглуздішим побільшенням небезпеки, бо в коридорах день і ніч вартувала Національна гвардія. Як ми вже знаємо, покої Марії Антуанетти були на першому поверсі і складались із спальні та невеличкої туалетної кімнати — тож є лиш одне пояснення, вельми прикре для всіх оборонців чесноти: цю ніч і наступний день аж до півночі Ферсен чаївсь у спальні королеви, в єдинім на весь той величезний замок приміщенні, де не стояла варта й не никала прислуга.
Про години,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марія Антуанетта», після закриття браузера.