Читати книгу - "Піца Гімалаї"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Скільки часу вам треба, мем?
— Е-е-е…
— Натиснете цю кнопку, мем, як будете готові.
Мем розтисла руку з давно спітнілим у ній ключем. Номер 69. Ось воно.
Ще жоден ключ у Редьчиному житті просто і легко не відкривав того, що мав відкрити. Всі вони скреготали, застрягали, клинили, ламалися. І цей був не виняток. Редька пойорзала-пойорзала, а відтак добряче хряпнула по дверях бідної комірки. Притихла: наче ніде ніякої сигналізації, якщо тут взагалі вона була. Тільки не вельми вгодований щур зацікавлено спостерігав її маніпуляції з дальнього кутка.
Редька натисла на дверцята, вони нарешті піддалися. Висунула сіру шухлядку. Будь вона в кіні про Індіану Джонса, тут би ще була присутня павутина і пилюка, а так який нормальний павук полізе ловити муху в закритому просторі двадцять на двадцять сантиметрів?
Все чемно і чинно, як книжка (тобто електронний лист) їй пише: обіцяне лежить. Дивно, що Редька якось до останнього чекала якоїсь підстави. І навіть розвертаючи пакунок із пожовклої місцевої газети й дістаючи з нього червоний широкоформатний блокнот і коробочки з плівками, вона не могла скараскатись тривоги. Вирішивши довго тут не затримуватися (мало які ще способи ідентифікації раптом насняться пахучій банковій адміністрації), Редька хутко зсипала все собі в порожню строкату торбинку, добуту в цілодобовій сувенірній ятці аеропорту. (Треба ж було бодай щось в Індії купити Соні на втіху). Запхавши назад шухляду й сумлінно закривши дверцята, Редька помітила, що звідкись, вочевидь, з-поміж сторінок записника, на підлогу випало кілька чорно-білих фотографій.
Редька попіднімала їх, і лиця різних людей, що були з висоти її зросту геть крихітними, наче впритул наблизилися, мовчки гарантуючи свою присутність. Редька мимоволі навіть озирнулася, наступної ж секунди звернувши свій містичний страх на очі пацюків, що мали би слідкувати за неї із темряви. Але лиця на фотографіях не збиралися відпускати її. Більше того — тепер її закували в собі пейзажі, на яких робились колись ці знімки. Засніжені гори, безкровні пустелі, химерні скелі й мовчазні озера… Все це Редька знала, бачила, відчувала, несла в собі як хворобу з довгим інкубаційним періодом.
Вона так і стояла посеред кімнати, дурнувато тримаючи перед собою фотографії, дослухаючись спершу до тиші, а потім до невиразних кроків у своїй голові. Кроки, краплі води у підвалі, шепотіння і смішок: «Сім подвійних, хе-хе-хе…»
— Та кінчилися вже подвійні! — вголос крикнула Редька й від пронизливої самотності очі їй застелилися сльозами.
Втрачаючи різкість, вона вкинула знімки до торби і беззмістовно витріщилась на свій ключ. «6» і «9» на ньому попливли, закрутились і заплутались, як дві рибини, що їм зі ставка спускають воду. Безжальний голос базарної відьми тим часом продовжував своє: «Розділи і вивчи їх», «Постав кожну на місце…»)
І раптом Редьці здалося, що риби помінялися місцями і вона вже не може зрозуміти, чи це містика, чи глюк, чи банальне нервове виснаження, найкращий лік якому — омріяні бабцині вареники на пару і безпробудний тридобовий сон…
Тонкий писк, як фон від електроприбора в голові, затих так само несподівано, як і почався. Редька в повній тиші поволі приходила до тями. Погляд її безцільно блукав дверцятами інших комірок, жодного руху за дверима не чулося, і навіть пацюка вона цікавити перестала — його сімейство тепер діловито попискувало десь під підлогою.
Аж тут в око впав номер 96 на стіні трохи вище. Підійшовши впритул, Редька збагнула, що скринька для неї трохи зависоко. І все ж, слідуючи незбагненному поклику інтуїції, ледь трохи помучившись, Редька роз’єднала половинки «6» і «9». Придивилась. Симетричні! Симетричні, як пласкі черви!
— Риби, черви — яка ще наволоч на черзі в мою голову?!
Втім, не грайся вона в дитинстві відібраним у сусідського Ромчика конструктором, пласкі черви так і лишилися би натяком із глибин підсвідомого й підручника зоології за 7-ий клас. А так то спритно поміняла половинки місцями і склала ключ навпаки. «96». Серце забилося хутчіш, наперед переживаючи чергову трилітрову банку розбитої надії. — Ну але карочє…
Редька навшпиньки піднялася до комірки з номером «96», і ледве дотягнувшись і замалим не перетворившись на живу капронову колготу, таки запхала свій леґо-ключ у дірку мало не наосліп.
Ключ, на щастя, підійшов одразу. В шухляді, що ледь не впала Редьці на голову, лежала якась стара і зотліла, скручена у трубочку ганчірка. Пахла вона не вельми приємно і, здавалось, розсиплеться від найлегшого необережного доторку. З ганчіркою за роки лежання майже зрісся потертий паперовий сувій, жовтий, аж коричневий, і нічого на ньому не написано. Редька добре все витрусила і навіть понюхала: хоч би тобі брильянт який вивалився, чи капшук із золотим піском як економ-варіант — а дулі зо дві. Скарби тільки в кінах водяться.
Раховита Редька секунду вагалася, брати з собою «напровсяк» цю безглузду знахідку чи ні. Воно їй треба — доказувати прикордонникам, що штука ця не має антикварної цінності? Папір цей міг хіба би пригодитися Дордже з його філігранями. Але де тепер Дордже і де його університети?..
Редька з досадою, жестом баскетболіста закрила дверцята номер «96», натисла кнопку виклику клерка і вже подумки всілася в літаку на місце біля вікна.
«А все-таки дивно, — міркувала Редька, сунучи за клерком із темряви на світло, — як то може бути, щоб один ключ до різних замків підходив. Хоча хто їх знає, цих індусів. Може, щоб не напрягатися, вони всі тут ключі під один стандарт нарізали?..»
Недосип беріг її мозок від надмірного перенапруження з цього та інших когнітивних приводів. Все слабшала луна від останніх слів божевільної пророчиці — «Поверни пана в обитель його…»
— Вже повернула, — відмахнулась Редька від згадки про Дордже і його тридесяте царство. Все, геть, геть усі відлуння, тривоги і пост-передчуття. Гейм має бути овер. Вже зовсім скоро вона прочитає все, що є в червоношкірому записнику, і каша в голові й подіях скінчиться.
«Амбасадора» для неї вже запопадливо викликали. Дякую вам, пахучі ґарабара клерки, заходьте ще.
Рушивши, Редька
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піца Гімалаї», після закриття браузера.
