Читати книгу - "Вічний календар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Від Лемківщини до Білосточчини тягнулися вздовж неба й річок поселення — містечка не більші за горіх, а селища — з макове зерня. У трикутнику трьох міст — Ланьцута, Ярослава й Перемишля — протягом століть, від часу перших переписів і боргових книг, покотилися містечка-горіхи й засіялися селища-мачинки: українські неподалік польських, а польські — біля українських. Церкви, наче кури, з гребенями позолочених хрестів, заглядали на індичі гребені костелів. І біля одних і других за кілька століть понавмирало та покоїлося по цвинтарях не менше двадцятьох поколінь, якщо вірити записам у податкових книгах. У середні віки прийшли сюди євреї, а за ними, під час Тридцятилітньої війни, німці. Переходили також караїми — чи їм не сподобалося тут, чи чергове заворушення погнало їх до Литви? Не затрималися. Кочували циганські табори, для яких вічне колесо сонця вільно котилося небом, бо не було на ньому жодних кордонів. Отак за сонцем, від ярмарку до ярмарку, їхали цигани, вивчаючи дорогою чужі мови, крадучи коней і ворожачи по долоні. Пострахавши місцевих, зникали, наче їх ніколи тут не було, але з першим весняним цвітом знову поверталися. Хіба щось тут забули? І якщо буджацькі татари задовольнялися Червоною Руссю, а османські військові походи просувалися мадярською стороною, то на цих рівнинах, захищених дубовими лісами й тихоплинним Сяном, множився люд.
На лівому березі Сяну, з часів, коли ще в книгах не було записано ні боржників, ні поселенців, стояло на кордоні торговельних шляхів селище Романова Комора.
За Сяном, на правому березі, починалися землі русинських селищ і містечок. Тому перші поселенці ще безіменного поселення пантрували навколишні торговельні й річкові шляхи. Висланий для охорони невідомим нам руським князем невеличкий загін вибрав в усті Вислоку й Сяну місце для поселення. Місце почали називати Романовим. Очевидно, за іменем князя чи воєводи, що їх прислав сюди. З часом збудували на березі річки комори. Купці там перетримували свій крам або сіль, видобуту в руських жупах і транспортовану човнами. До першої назви селища Романове додали слово «комори».
Дерев’яну пристань збудували майже одночасно з коморами. Річковий портик, купецькі комори, митні будки і сторожові вежі існували до того часу, поки була в них потреба. На правому березі Сяну розпочиналася Русь, яку згодом поглине польська Корона. З колишніх руських поселень на лівому березі Сяну залишиться тільки Романова Комора. І довго не було в ній ні латинників, ні юдеїв, ні лютеран. У пізньому середньовіччі, відколи було прокладено інші шляхи — пристань розібрали, залишивши догнивати у воді кілька паль.
Надцяте покоління Романової Комори з початком двадцятого століття, згідно з григоріанським календарем, піддалося рекламі про Америку й Канаду. Майже половина мешканців виїхала за океан. Одні — осіли там назавжди, інші — з часом повернулися. За неповний десяток років селище відбудувалося й дочекалося нової війни. У 1914 році російські війська дійдуть через Романову Комору до Лежайська. На місці середньовічного річкового порту, найбільш придатному для переправи, налагодять понтони. Селище прийме на себе артилерійські обстріли австрійців, які частково поруйнують збудовані на американські гроші будинки і спалять давніші рублені дерев’яні хати. У новітніх часах на жирних землях родитиме жито-пшениця, якої вистачатиме на хліб насущний і на виробництво горілки та спирту в Акційній Спілці графа Альфреда Потоцького. Після великої війни надійшов довгожданий мир і до Романової Комори.
Перебувши в Америці десять років, повернеться до рідного селища Олекса Мехамет і розпочне будівництво дому. У 1924 родина Мехаметів завершить будівництво нового цегляного будинку, покривши дах червоною черепицею. Перед війною, у 1913 році, Олекса виїде до Філадельфії морською лінією «Norddeutscher Lloyd». Їхав зі сподіванням, що, облаштувавшись на новому місці, викличе дружину Пелагію з дітьми — дев’ятирічним Юрієм і семирічною Катеринкою. Перший лист від чоловіка Пелагія отримала через пів року з пенсільванського містечка Вілкіс Беррі. Олекса детально написав про свою подорож із Бремена до Філадельфії та про те, що його зустрів Степан Ванат, односелець із Романової Комори, який доводився їм далеким родичем. У Вілкіс Беррі Степан володів готелем і крамницею, то він, Олекса, перший тиждень жив у Ванатовому готелі на одній із центральних вулиць. Повідомляв також чоловік Пелагію, що його прийнято на працю до антрацитової копальні з тижневим заробком сімнадцять доларів. Ще кілька речень про те, до якої ходитиме церкви, і побажання дружині, дітям та родині завершували коротке письмо. На кольоровій листівці було зображено краєвид містечка — центральну частину, забудовану добротними каменицями над широкою річкою. Угорі виднівся напис — «View Looking West, from Mineral Bank Biulding, Willkes Barre, Pa». Війна втрутилася в наміри Олекси Мехамета перевезти родину до Америки. З початку 1914 року листування перервалося, відновилося через два роки. Через десять років розлуки Олекса повернувся до Романової Комори, одягнений у добротний американський костюм, у капелюсі й з валізою в руках. Зійшовши на залізничній станції в Ланьцуті, спочатку випив пива у станційному буфеті, а тоді подався додому. Десятирічна розлука з родиною наклала на нього свій відбиток. У першу ж ніч, коли він ліг із Пелагією в ліжко, не міг призвичаїтися до запаху жінчиного тіла. Під ранок Пелагія зажадала з ноткою ревності, щоби чоловік розповів, із ким він там жив? Про себе сказала, що будь-хто в Романовій Коморі може підтвердити її вірність. Олекса подумав, що село не ходить ночами по хатах, але промовчав. Він не хотів про це говорити, бо там, у Вілкіс Беррі, Олекса зійшовся зі словачкою. Найгірше було з дітьми — поки тато перебував у далекій Америці, син Юрій і дочка Катеринка подорослішали. Під час першої спільної вечері вони мовчали, слухаючи батькову оповідь про далеку країну, що уявлялася їм великою копальнею. Батько, що для них був окрайцем дитячих споминів та раз на пів року з’являвся в хаті листом, — тепер знову повернувся в їхнє життя. Олекса розповідав про Америку, а Пелагія з дітьми — про війну. На другий день, обійшовши господарство й постоявши на місці давньої пристані на Сяні, Олекса вирішив будувати новий дім. Відновивши в пам’яті після кількох ночей запах Пелагіїного тіла, Олекса поділився з дружиною планом нової будови. Вони пошепталися ще трохи та й заснули. А зранку обоє поїхали до Лежайська й повернулися по обіді у бричці, запряженій двома кіньми карої масті. Поки Мехамети будувалися — вийшла устава про загальний обов’язок військової служби в Речі Посполитій від 23 травня 1924 року. Згідно зі статтею п’ятою, син Олекси й Пелагії Юрій Мехамет, якому наступного року виповнювався двадцять один рік, підлягав службі.
Чоловіча
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічний календар», після закриття браузера.