Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Просиділа в кімнаті до вечора. Діен не з'явився. Знає, що тут. Це мій будинок на острові на найближчий тиждень.

Увечері наважилася вийти на пляж. Перевірила, щоб поряд нікого не було. Навшпиньки вийшла. Магію не хотіла використати, щоб диявол не відчув.

Сиджу на піску, вдивляюся в далечінь, обхоплюю руками коліна. Я думаю про Енді, сумую за ним. Хочу повідомити йому, що зі мною все в порядку, нічого в моїх почуттях до нього не змінилося. Вони лише міцнішають. Виводжу на піску пальцем повідомлення. Як його передати? Ну хіба що…вогнем. Зосереджуюсь на своїх пальцях, уявляю стіну в спальні Енді, викреслюю напис: «Люблю. Сумую. Чекаю зустрічі". Не знаю, чи в мене вийшло.

- Що ти робиш?! – за спиною чую бісівське гарчання. - Я сказав, жодного спілкування з Енді! Що ти йому передала?

На мене дивляться чорні очі. У них не вистачає тільки блискавок, хоча, може, саме це зараз там промайнуло. Я навіть чую віддалено гуркіт грому, але небо над нами ясне. Легкою хвилею змило все, що я написала Енді. Тільки нечіткий слід від слова "люблю" ще залишився.

- Не твоя справа!

У кишені Діена задзвонив телефон. Треба ж, він вміє користуватися звичайними засобами зв'язку.

- Так, Ен. Як я зрозумів, повідомлення було доставлено... Я ж сказав, що покараю, якщо ви спробуєте спілкуватися.

Не чую, що відповідає Енді, але знаю, що занепокоєно заступається за мене. Говорять на підвищених тонах. Мабуть, подібне у них у звичку. Цей чорт за спиною стояв і чекав, аби мене викрити в чомусь?

- Злякалася крихітка, сидить, тремтить на моїх колінах ...

- Ні, Енді! Він бреше! – кричу якнайголосніше, щоб мене напевно було чути в трубці.

- Тихіше, лапочко, тихіше, - Діен каже це роблено ласкаво, я починаю шипіти від злості. – Не знав, Ен, що такі зухвалі тобі до смаку... Більше в моєму стилі, знаєш… Спочатку подумав, що сумуватиму за золотисто-пшеничним волоссям Есті, але це дівчисько з дияволкою мені подобається. Гарний вибір, брате... Чи ти її взяв тільки через блискавку?

Уколов. В саме серце. Я не звертатиму уваги на його слова. Він це спеціально. Намагається посіяти сумніви у моїй голові. Хоче посварити нас із Енді.

- Ах, ну так... Як вона передала тобі повідомлення? Ілюзією? Вона вміє це робити на відстані?

Ні, осел! Я випалила вогнем, як випалю твої очі, якщо ще раз посмієш мені підморгнути!

- Так, нам потрібно ближче познайомитися, тож сімейну зустріч відкладемо до п'ятниці. Я попереджу маму ... Все, Ен, піду розважатися з лапочкою. Вона така пристрасна, маленьке бісенятко... Ми вчора здорово покаталися з нею, та й сьогодні. Їй сподобалось. Кричала від задоволення. Передчуваю, що вона покохає і скакати верхи… Ну гаразд, брате, у п'ятницю може побачимось.

- Ти - диявол! Ненавиджу тебе! – гнів мене заповнює, починаю відчувати, як розкриваються мої крила за спиною, це відбувається мимоволі, коли хочу полетіти подалі.

- Ходімо до хати, дівчинко, не час літати. Та й не перелетиш ти океан…

- Я подряпаю твої очі і станцую на твоїх похоронах! Навіть козу для цього заведу!

Я палаю ненавистю. Він це відчуває. Нехай знає, що інших емоцій я не маю для нього. Звісно, я перебільшую. Нічого з очима Енді зробити я не зможу, вони надто дорогі мені.