Читати книгу - "Сліпий годинникар"

Цей факт є настільки дивним, що в нього важко повірити, але деякі з провідних «трансформованих кладистів» сповідують ворожість до самої ідеї еволюції, особливо до дарвінівської теорії. Двоє з них, Ґ. Нельсон і Н. Платнік з Американського музею природознавства в Нью-Йорку, дійшли до того, що написали: «Дарвінізм… якщо коротко, є теорією, що була піддана перевірці й визнана хибною». Дуже хотілося б дізнатися, що то була за «перевірка», а ще більше — якою альтернативною теорією Нельсон із Платніком пояснили б явища, які пояснює дарвінізм, особливо адаптивну складність.

Це не означає, що всі трансформовані кладисти є переконаними креаціоністами. Особисто я вважаю, що вони схильні перебільшувати важливість таксономії в біології. Вони вирішили (можливо, не без підстав), що результати таксономії будуть кращими, якщо вони забудуть про еволюцію, а особливо якщо за жодних обставин не використовуватимуть поняття «предок» у таксономічних міркуваннях. У такий самий спосіб людина, що вивчає, скажімо, нервові клітини, могла б вирішити, що думки про еволюцію їй ні до чого. Фахівець із нервів погоджується, що нервові клітини є продуктами еволюції, але не мусить використовувати цей факт у своїх дослідженнях. Йому треба добре знати фізику та хімію, а от дарвінізм, на його думку, не має стосунку до його повсякденних досліджень нервових імпульсів. Це виправдана позиція. Але ж нерозважливо твердити, що, позаяк вам не треба використовувати конкретну теорію в повсякденній практиці конкретної галузі науки, ця теорія є хибною. Говорити так ви можете, лише якщо схильні надзвичайно перебільшувати важливість своєї галузі.

І навіть у такому випадку це нелогічно. Фізику, безумовно, не потрібен дарвінізм для його наукових занять. Він може вважати, що біологія є незначним предметом порівняно з фізикою. З чого, на його думку, випливатиме, що дарвінізм має незначну цінність для науки. Але він не може обґрунтовано зробити з цього висновок, що дарвінізм є хибним! По суті ж, саме це деякі лідери школи трансформованих кладистів, схоже, й зробили. Зверніть увагу: Нельсон і Платнік використали саме це слово — «хибний». Зайве говорити, що їхні слова були підхоплені чутливими мікрофонами, які я згадував у попередньому розділі, й набули широкого розголосу. Вони посіли почесне місце у фундаменталістській, креаціоністській літературі. Коли нещодавно один провідний трансформований кладист приїжджав із лекцією до мого університету, він зібрав більше слухачів, аніж будь-який інший лектор, спеціально запрошений того року! Неважко здогадатися чому.

Не може бути жодних сумнівів, що зауваження на кшталт «Дарвінізм… якщо коротко, є теорією, що була піддана перевірці й визнана хибною» з вуст визнаних біологів у штаті поважного загальнонаціонального музею стануть ласим шматочком для креаціоністів і всіх інших, хто активно зацікавлений у поширенні неправди. Тільки тому я взагалі потурбував своїх читачів темою трансформованого кладизму. Марк Рідлі в рецензії на книжку, в якій Нельсон і Платнік зробили це зауваження про хибність дарвінізму, висловився м’якіше: «Хто б міг подумати, що насправді вони мали на увазі лише те, що предкові види дуже непросто відобразити у кладистичній класифікації?» Ясна річ, визначити точну ідентичність предків нелегко, і є вагомі причини навіть не намагатися це зробити. Але робити заяви, які підштовхують інших до висновку, що жодних предків ніколи не було, означає безвідповідально грати словами та грішити проти істини.

А тепер я краще піду поратись у саду або займусь іще чимось.

Розділ 11. Приречені конкуренти

Той факт, що еволюція відбувається (як і те, що всі живі істоти є родичами), не ставить під сумнів жоден серйозний біолог. Однак деякі біологи все ж висловлюють сумніви щодо конкретної дарвінівської теорії про те, як саме відбувається еволюція. Часом це виливається в суперечки навколо тих чи інших слів. Наприклад, теорію переривчастої еволюції подекуди представляють як антидарвінівську. Тим не менше, як я стверджував у розділі 9, насправді вона є лише незначною варіацією дарвінізму й жодним чином не належить до конкурентних теорій. Але існують також інші теорії, які абсолютно точно не є версіями дарвінізму, — ті, що категорично виступають проти самого духу дарвінізму. Такі конкурентні теорії я й збираюся розглянути в цьому розділі. До них належать різноманітні версії того, що зветься ламаркізмом, а також інші погляди на кшталт нейтралізму, мутаціонізму та креаціонізму, що час від часу подаються як альтернативи дарвінівському відбору.

Очевидним способом обрати з усіх конкурентних теорій правильну є вивчення доказів. Різновиди теорії Ламарка, наприклад, традиційно відкидаються — причому справедливо, — бо на їхню користь не було знайдено жодних вагомих доказів (і аж ніяк не через брак енергійних зусиль, зважаючи на готовність фанатиків у деяких випадках підтасовувати факти). У цьому розділі я скористаюсь іншою тактикою, здебільшого тому, що дуже багато інших дослідників уже вивчили всі докази й дійшли висновку на користь дарвінізму. Замість того, щоб вивчати докази «за» і «проти» конкурентних теорій, я застосую більш кабінетний підхід. Я доведу, що дарвінізм — це єдина відома нам теорія, в принципі здатна пояснити певні аспекти життя. Якщо я маю рацію, це означає, що, навіть якби на користь теорії Дарвіна не було жодних фактичних доказів (а вони, звісно, є), ми все одно мали б повне право віддавати їй перевагу перед усіма конкурентами.

Один зі способів підкріпити цю думку — зробити деяке передбачення. Я передбачаю, що якщо колись в іншій частині Всесвіту буде відкрито якусь форму життя, то, хоч якою б неземною й химерно чужою вона здавалась у деталях, вона все ж виявиться схожою на земну в одному ключовому аспекті — еволюції шляхом якогось із різновидів дарвінівського природного відбору. На жаль, скоріш за все, ми не зможемо перевірити це передбачення за відведений нам час, але воно залишається способом підтвердження важливої істини про життя на нашій із вами планеті. Теорія Дарвіна в принципі здатна пояснити існування життя. Жодна інша теорія з тих, що будь-коли були запропоновані, на це не здатна. Я продемонструю це шляхом розгляду всіх відомих нині конкурентних теорій, причому розглядатиму не докази «за» чи «проти» них, а їхню принципову придатність для пояснення життя.

По-перше, слід зазначити, що мається на увазі під «поясненням» життя. Звісно, можна перелічити багато властивостей живих організмів, деякі з яких доволі легко пояснюються конкурентними теоріями. Як ми вже бачили, багато фактів щодо розповсюдження білкових молекул можуть бути наслідками не дарвінівського відбору, а нейтральних генетичних мутацій. Однак є одна властивість живих організмів, яку я хочу виділити як таку, що пояснюється лише дарвінівським відбором. Ця властивість, що є наскрізною темою книжки, яку ви тримаєте в руках, — адаптивна складність. Живі організми добре пристосовані виживати та розмножуватись в умовах навколишнього середовища, що їх оточує, причому надто численними і статистично неймовірними способами, аби можна було припустити, що вони виникли за рахунок одного-єдиного випадкового збігу. Слідом за Пейлі я скористаюся прикладом ока. Дві чи три добре «задуманих» властивості ока, може, й могли б виникнути внаслідок одного-єдиного щасливого випадку. Однак величезна кількість взаємозалежних частин, добре пристосованих для бачення й припасованих одна до одної, вимагає особливого пояснення, що виходить за межі простого випадку. Дарвінівське пояснення, звісно, теж включає в себе випадок — у формі мутації. Але цей випадок проходить фільтр накопичувального відбору — крок за кроком, упродовж багатьох поколінь. Попередні розділи вже показали, що ця теорія здатна надати задовільне пояснення адаптивної складності. У цьому ж розділі я збираюся довести, що всі інші відомі теорії цього зробити не здатні.

Передусім розгляньмо