Читати книгу - "Сліпий годинникар"

у своїх тварин усього, що тільки можна. Інтерпретувати ці вимірювання зуміє не кожен, але детально я на них не зупинятимусь. Зрештою всі вимірювання комбінуються разом для виведення індексу подібності (або його протилежності, індексу відмінності) між усіма тваринами. За бажання можна візуально уявити цих тварин як розсипи точок у просторі. Щури, миші, хом’ячки тощо — усі розташовувалися би в одній частині простору. Значно далі, в іншій його частині, був би інший невеличкий розсип — група левів, тигрів, леопардів, гепардів тощо. Відстань між будь-якими двома точками у просторі є мірилом того, наскільки близько ці дві тварини подібні одна до одної, коли великі кількості їхніх властивостей комбінуються разом. Відстань між левом і тигром мала. Такою ж є відстань між щуром і мишею. А от відстань між щуром і тигром чи мишею й левом велика. Комбінування властивостей зазвичай виконується за допомогою комп’ю­тера. Простір, у якому «сидять» ці тварини, на перший погляд трохи нагадує Землю біоморфів, але «відстані» тут відображують подібності радше між тілами тварин, аніж між їхніми генами.

Після обчислення індексу середньої подібності (або відстані) між усіма тваринами комп’ютер запрограмований на сканування набору відстаней/подібностей і спробу вмістити їх в ієрархічну схему групування. На жаль, існує багато суперечливих думок щодо того, який саме метод обчислення слід використовувати для пошуку цих груп. Одного очевидно правильного методу не існує, і не всі методи дають однакову відповідь. Гірше те, що деякі з цих комп’ютерних методів можуть бути надто «готовими» «побачити» ієрархічно організовані групи всередині груп, навіть якщо їх там насправді немає. Останнім часом школа вимірювачів відстані, або «числових таксономістів», дещо вийшла з моди. На мою думку, це явище тимчасове, як часто буває з модою, і такого типу «числову таксономію» аж ніяк не легко списати з рахунків. Я очікую на її повернення.

Друга школа вимірювачів чистої подібності — ті, хто з історичних причин, які ми вже розглядали, називають себе трансформованими кладистами. Саме від цієї групи переважно й походить «злостивість». Я не дотримуватимуся звичайної практики пошуку їхніх історичних витоків у лавах справжніх кладистів. В основі своєї філософії так звані трансформовані кладисти мають більше спільного з другою школою вимірювачів чистої подібності — тими, кого часто називають «фенетиками» або «числовими таксономістами», — яку я щойно розглядав під назвою «вимірювачі середньої відстані». Спільною для них є антипатія до введення еволюції в практику таксономії, хоча вона й не обов’язково означає ворожість до самої ідеї еволюції.

Зі справжніми кладистами трансформовані мають багато спільних методів практичної роботи. І ті, й інші з самого початку мислять у категоріях дерев, що роздвоюються. І ті, й інші розрізняють одні типи характеристик як таксономічно важливі, а решту як таксономічно непридатні. Щоправда, вони відрізняються в логічному обґрунтуванні такого розрізнення. Подібно до вимірювачів середньої відстані, трансформовані кладисти не ставлять перед собою мету виявлення генеалогічних дерев. Вони шукають дерева чистої подібності. Вони погоджуються з вимірювачами середньої відстані в тому, що слід залишити відкритим питання, чи відображає схема подібності еволюційну історію. Але на відміну від вимірювачів середньої відстані, які хоча б у теорії готові дозволити Природі сказати їм, чи справді вона ієрархічно організована, трансформовані кладисти припускають, що так і є. Для них є аксіомою, символом віри, що всі об’єкти слід класифікувати у формі розгалужених ієрархій (або вкладених вкладень). Оскільки розгалужене дерево не має нічого спільного з еволюцією, його не обов’язково застосовувати лише до живих організмів. За словами їхніх прихильників, методи трансформованих кладистів можна використовувати для класифікації не лише тварин і рослин, а й скельних порід, планет, бібліо­течних книжок і черепків бронзового віку. Іншими словами, вони не підписалися б під висновком, який я зробив зі свого порівняння з бібліотекою, — що еволюція є єдиною надійною основою для унікально ієрархічної класифікації.

Як ми вже бачили, вимірювачі середньої відстані вимірюють те, наскільки всі тварини далекі одна від одної, де «далекі» означає «неподібні», а «близькі» — «подібні». Лише потім, після обчислення якогось сумарного середнього індексу подібності, вони починають намагатися інтерпретувати отримані результати з погляду розгалуженої, група всередині групи, ієрархії, або «деревної» діаграми. Трансформовані ж кладисти, як і справжні, якими вони колись були, мислять у категоріях груп і розгалужень із самого початку. Подібно до справжніх кладистів, вони би почали, принаймні в принципі, зі створення переліку всіх можливих роздвоєних дерев, а потім обрали б із них найкраще.

Але про що вони насправді говорять, коли розглядають усі можливі дерева, і що мають на увазі під найкращим? Якому гіпотетичному стану речей у світі відповідає кожне дерево? Для справжнього кладиста, послідовника В. Генніґа, відповідь є дуже чіткою. Кожне з 15 можливих дерев, що об’єднують чотирьох тварин, являє собою можливе генеалогічне дерево. З усіх 15 можливих генеалогічних дерев, що з’єднують між собою чотирьох тварин, правильним має бути лише одне-єдине. Історія походження цих тварин цілком реальна. Якщо зробити припущення, що всі розгалуження є двосторонніми, то це дає 15 можливих історій. Чотирнадцять із них мають бути хибними. Реальному розгортанню історії може відповідати лише одна. З усіх 135 135 генеалогічних дерев, які можна скласти для 8 тварин, 135 134 мають бути хибними. Історичну правду відображає лише одне. Визначити, котре саме є правильним, буває нелегко, але справжній кладист принаймні може бути впевнений, що правильним є не більше одного.

Але що відповідає цим 15 (135 135 чи скільки їх там) можливим деревам і одному правильному в нееволюційному світі трансформованих кладистів? Як зазначив у своїй книжці «Еволюція та класифікація» мій колега та колишній студент Марк Рідлі, нічого особливого. Трансформовані кладисти відмовляються допускати поняття предків до своїх міркувань. «Предок» для них є якоюсь лайкою. Але, з іншого боку, вони наполягають на тому, що класифікація має являти собою розгалужену ієрархію. Тож якщо 15 (або 135 135) можливих ієрархічних дерев не є деревами історії предків, то чим вони взагалі є? Не залишається нічого іншого, крім як запозичити в античної філософії таке собі розмите ідеалістичне уявлення, що світ є просто ієрархічно організованим — усе в ньому має свою «протилежність», свій містичний «інь» чи «ян». До чогось відчутно конкретнішого за це справа не доходить. У нееволюційному світі трансформованих кладистів, безумовно, неможливі потужні й зрозумілі твердження на кшталт «правильним може бути лише одне з 945 можливих дерев, що поєднують 6 тварин; усі інші мають бути хибними».

Чому ж «предок» є для кладистів лайкою? Річ не в тім (сподіваюся), що, на їхню думку, жодних предків узагалі ніколи не існувало. Радше вони вирішили, що предкам немає місця в таксономії. Це виправдана позиція, коли йдеться про повсякденну практику таксономії. Жоден кладист насправді не малює на генеалогічних деревах предків із плоті й крові, хоча традиційні еволюційні таксономісти іноді це роблять. Кладисти усіх мастей розцінюють зв’язки між реальними тваринами, яких можна побачити, як спорідненість, як формальність. Це абсолютно розумно. Нерозумно ж перетворювати це на табу проти самого поняття предків, проти його використання в розробленні фундаментального обґрунтування прийняття ієрархічно розгалужених дерев як основи для таксономії.

Наостанок я приберіг найдивніший аспект таксономічної школи трансформованих кладистів. Не задовольняючись абсолютно розумною вірою, що можна багато чого сказати на користь вилучення еволюційних і спадкових припущень із практики таксономії, — вірою, яку вони поділяють із «вимірювачами відстані» фенетиками, — деякі трансформовані кладисти зовсім пустилися берега й дійшли висновку, що має бути щось хибне в самій еволюції!