Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"

Значні зміни сталися й у керамічному виробництві. Значно розширюються його масштаби. Посуду місцевого виробництва стає набагато більше, ніж раніше, форми його урізноманітнюються. Застосовується лапоподібне покриття поверхні посуду — не зовсім вдала спроба імітації аттичного лаку, що поступається перед ним за якістю. З'являється сюжетний та орнаментальний розпис із застосуванням акварельних фарб, має місце наслідування рельєфної орнаментації техніки «мегарських чаш».

Рис. 64. Загальний вигляд житлового кварталу III—II ст. до н. е. в нижньому місті Ольвії.

Хоча обсяги % внутрішньої торгівлі в цей час дещо зменшуються — про це можна судити хоча б із скорочення площі торгових рядів на агорі, але ведеться досить значна зовнішня торгівля. З другої половини III ст. до н. е. дедалі більшої економічної ваги в античному світі набувають центри Південного та Східного Середземномор'я, такі, як Делос, Пергам, Олександрія та ін. Це призводить до зміни орієнтації щодо контрагентів у торгівлі Ольвії. Через Родос Ольвія могла одержувати єгипетський хліб у неврожайні роки. Крім того Родос широко торгував своїм вином і був посередником у торгівлі островів Кніду, Косу, Паросу. У II ст. до н. е. відзначається розквіт відносин з Пергамом і Делосом. Щодо материкової Греції, то, крім Афін, тут помітна досить активна діяльність Коринфа. Треба сказати, що коринфські товари (кераміка, теракоти) практично весь час надходили в Ольвію, але в невеликій кількості. З Аттики надходить розписна кераміка, зокрема пеліки, прикрашені геометричним та рослинним орнаментом, що є виконаний рідкою глиною, білою та золотою фарбами, різьбленням. Одне з перших місць у зовнішній торгівлі займають у цей час внутріпонтійські зв'язки, де лідером є Синопа.

Однак відносини з варварськими племенами Північного Причорномор'я скоротилися до мінімуму.

Слід також відзначити, що торгівля перебувала під захистом держави. Зокрема для другої половини III—II ст. до н. е. відомо не менш як півтора десятки проксеній та почесних декретів, виданих на честь мешканців різних полісів — Родоса, Херсонеса, Смірни — за заслуги перед ольвійським полісом [НО, 17, 34].

Поряд з цим в економіці відбувалися досить сильні інфляційні процеси. Так, активно зростала ціна на хліб, що дуже яскраво видно в декреті Протогена. Навіть при продажу ним зерна на пільгових умовах ціна між двома голодними періодами (роками?) при жерцях Геродорі та Плейстарху підвищилась у два-три рази. Держава намагалася збалансувати напруження у фінансах та економіці за допомогою запровадження упорядкованих курсів монет, граничних цін.

Відбувалися певні зміни й у номенклатурі імпортованих товарів — дещо скоротилося ввезення кераміки, очевидно, одночасно з розширенням місцевого виробництва, але залишився на попередньому рівні, а, можливо й зріс імпорт вина та олії. Враховуючи свідчення Полібія, що зерно не тільки вивозилося з Понту, а й ввозилося [Pol., IV, 38], а також загибель великої хори, не виключено, що в цей час в Ольвії мав місце й імпорт хліба.

Практично всі джерела, що торкаються періоду кризи, свідчать про падіння рівня життя, спустошення казни, занепад господарства тощо. Природно, що поліс намагався боротися з таким становищем. Держава широко використовувала можливості оподаткування, платні за оренду, зокрема казенних майстерень та крамниць, зборів на жертовних тварин тощо [IOSPE, І2, 76, 37]. Розвивається лихварство. Кредити видають не тільки держава, а й храми, приватні особи, лихварі. Так, у декреті на честь Протогена в різних ситуаціях згадуються збирачі податків, відкупщики та система відкупів. Задля відкупу Конону, потім Форміону державою було віддано спорядження посольства в резиденцію царя Сайтафарна, великі будівельні роботи (ремонт оборонних стін). В тому же декреті згадується іноземець Поліхарм, мабуть, лихвар, якому були заставлені священні посудини, коли коштів на міські потреби не вистачало. Стягнув борги для відновлення вівтарів Анфестерій[815]. Викупив золоті священні посудини, заставлені архонтами, дарував борги боржникам Протоген [IOSPE, І2, 32], сини херсонесита Аполлонія відстрочили належні їм платежі [НО, 28, 29, 123; IOSPE, І2, 240].

Очевидно, велика кількість почесних декретів і проксеній III— II ст. до н. е. пояснюється саме тим, що економічне становище поліса значною мірою залежало від благодійності багатих людей, діяльність яких держава високо оцінювала.

Фінансова діяльність теж занепала — випуск монет із благородних металів було практично припинено, всі платежі здійснювалися мідними грішми[816]. Поширилося накарбування на старих монетах нових зображень і написів. Зменшилася вага монет, зате зріс обсяг грошової маси. Отже, наявні всі ознаки кризового інфляційного стану[817].

Соціальний склад жителів поліса в розглядуваний період практично не змінився. У декреті на честь Протогена згадуються громадяни, ксени, раби, ойкети, мікселліни. Якщо можна більш або менш чітко уявити собі картину юридичного і соціального стану громадян і ксенів, то питання про залежні категорії мешканців ольвійського полісу, дані про яких є лише у двох епіграфічних документах III ст. до н. е. — декретах на честь Анфестерія[818] і Протогена [IOSPE, І2, 32] — не з'ясоване.

Це, зокрема, стосується мікселлінів, котрих вважають греко-варварським землеробським населенням, що використовувалось як найманці[819] або переселених спеціально для охорони кордонів, яких можна порівняти з клерухами, катеками, періеками інших елліністичних держав[820], або залежними вільновідпущенниками, які займалися сільським господарством на садибах[821]. Існує й інший погляд, згідно з яким це були вільні скотарі[822]. Вченими висунуто гіпотезу, що «колективні» садиби на північній околиці ольвійської хори населялися мікселлінами[823]. Однак цьому суперечить той факт, що до часу Протогена садиби вже припинили своє існування[824].

Щодо ойкетів, то вони вважаються варварами, і за соціальним станом — домашніми міськими рабами[825], або залежним автохтонним землеробським населенням.

Невдовзі після остаточної ліквідації близько середини II ст. до н. е. своєї великої хори — сільських поселень на лівому березі Бузького лиману — Ольвія вступає в заключний етап свого існування — в доримський час. І хоча, судячи з декрету II ст. до н. е. на честь Нікерата [IOSPE, І2, 34], ольвіополіти продовжують використовувати територію Гілеї, поліс у цілому остаточно втрачає свій колишній сільськогосподарський потенціал. Населення сільської округи, як видно, частково концентрується в Ольвії, частково переміщується до району Нижнього Дніпра, судячи з виникнення тут в II ст. до н. е. нових городищ з дуже еллінізованим характером матеріальної культури[826]. Загальний занепад поліса виявляється не тільки у повному припиненні життя великої сільської округи, а й у місті, де значно